Амбітний план, як зробити нашу ляльку-мотанку конкуренткою Барбі, виношує майстриня Оксана Смерека-Малик. Наприкінці серпня пані Оксана представила у Києві в музеї Гончара свою дебютну колекцію авторських ляльок-мотанок, зроблених, можна сказати, на одному подиху, у ситуації, коли багато хто б опустив руки чи й взагалі «задепресував».
Ляльки мандрували до столиці у великій коробці від принтера, а після повернення оселилися у кабінеті нещодавно створеного Художнього ліцею при Львівській національній академії мистецтв, директором якого є Оксана Смерека-Малик. Тепер роботи представлені й у Львові на цьогорічному фестивалі «Ляльковий світ».
Оксана Малик також автор трьох поетичних збірок, одна з яких написана українською та французькою мовами. Про це та інше пані Оксана розповіла в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET.
- Пані Оксано, розкажіть, будь ласка, як Вам вдалося за такий короткий час (буквально за кілька місяців) створити близько сотні оригінальних мотанок, та ще й потрапити зі своїми ляльками на дебютну виставку в музей Гончара до Києва?
- Це було для мене такою великою несподіванкою – стартувати з такого поважного і серйозного закладу як Національний центр народного мистецтва «Музей Івана Гончара» для мене було великою честю. Але перше враження - я була шокована, що такий музей запросив мене з моєю колекцією. А сталося це дуже навіть цікаво. Я познайомилася в Інтернеті на форумі, який називався «Гуцульська мафія», з двома киянами-мистецтвознавцями – відповідальним секретарем музею Івана Гончара Катериною Міщенко і з мистецтвознавцем, завідувачем відділу «Карпати» Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогові Михайлом Матійчуком. І це знайомство у нас триває вже понад два роки, ми бачилися всього один раз до того, як я привезла свою виставку, але наші контакти були настільки приязними, що в мене склалося враження, що я їх знаю все життя – настільки багато спільних точок дотику в нас було. І от, зробивши першу частину колекції – я мала тоді багато часу, бо отримавши травму, довший час була на лікарняному, і зробила кілька презентацій в PowerPoint – з музикою, яку сама собі підібрала, – ці презентації я відправила своїм друзям. Одна з них називалася «Карпатія: дівки, ґаздині, молодиці» під «апетитну» музику Кирила Линдюка, це скрипочка, а друга – «Львів’янки – пані та панянки» – під «Піккардійську терцію» - «Старенький трамвай», бо три місяці я не виходила з хати і мені вже хотілося, щоб якийсь трамвай мене кудись повіз. І першим відгукнувся Михайло Матійчук, який своєму житті бачив тисячі різних мотанок і в музеї в Пирогові, і на виставках різних, у різних колекціях музеїв, і він мені сказав, що треба, аби цю колекцію побачили люди. І десь при нагоді Катерина Міщенко показала цю презентацію Петрові Гончареві, директору музею, і він сказав: «Ми будемо це виставляти».
Після цього запрошення у мене було таке натхнення, така сила з’явилася! Лялькарство мене захопило більше, ніж будь-що досі. Ота віддача від людей дала мені зрозуміти, що візуальне мистецтво є ближчим і зрозумілішим. Тому що коли я видавала свої книжки поезій, я таких емоцій у відповідь не отримувала. Поезія – це така річ, часом ми кажемо елітарна, книжку треба читати, вникнути в неї, обдумувати, а візуально людина сприймає серцем – їй або подобається, або ні. Вона або захоплюється, або мовчить. Я байдужої людини, якій би не сподобалися мої ляльки, до сьогодні не зустріла.
Вечірня ватра
У кінці липня мені зателефонували з музею і сказали, що з 19 по 31 серпня я можу представляти свою колекцію. Це був для мене такий імпульс, що я за два тижні зробила 30 нових ляльок. Я повезла колекцію з 78 ляльок. З них десь п’ять мені віддали люди, яким я їх подарувала, бо хотіли, щоб їхні ляльки теж були представлені на виставці. Я вже розумію, що нами, напевно, керує Боже провидіння, і на кожному етапі життя ми маємо якесь своє призначення. Видно, недаремно я так серйозно травмувалася, і мені було дано цей час, щоб я зайняла нішу в ще одному вимірі творчості.
- А чому саме мотанка?
- Свої перші ляльки я зробила власне в техніці мотанки, але навіть вже на «Книжкову толоку» у березні в Миколаєві зробила каркасну мотанку, якось до цього я прийшла інтуїтивно. Мені було нецікаво, щоб моя лялька висіла на стіні, я зробила таку, щоб вона стояла, щоб мала зігнуті руки. Тобто я це трактую, і в Києві я про це говорила, що я роблю каркасну мотанку. Чи хтось іще таке робить - не знаю. Інтуїтивно хотілося, щоб мої ляльки були рухомі, щоб кожна з них мала своє обличчя, свою позу, і тим щось говорила до людей. Хоча моя лялька, як і традиційна мотанка, – без обличчя, але і цього хреста оберегового я не роблю. Я не претендую на те, що мої ляльки – обереги, однак роблю їх з великою любов’ю до світу і до людей, і завжди кажу, коли їх дарую, що якщо ви будете любити ті ляльки так, як їх люблю я, то вони вас оберігатимуть.
- Які відгуки отримали Ваші роботи під час презентації?
- На презентації було багато людей, і я отримала масу задоволення, коли ми це обговорювали, було багато мистецтвознавців, працівників музею. Я навіть не думала, що так багато людей прийде на відкриття виставки – була дуже серйозна розсилка в Інтернеті. Мені було приємно, що прийшли і мої учні, Богдан Чабан, Ігор Циганик, які живуть в Києві, і прийшли мої однокурсники, друзі моїх батьків, які живуть у Києві, тобто таке товариство було дуже різноманітне. Я була в Києві від відкриття кілька днів, і мені сказали, що ця виставка має бути продовжена до 5 вересня. Я не очікувала що такий резонанс мою виставку очікує і що такі теплі слова на адресу моїх творів я зможу прочитати у книзі відгуків. Так, директор музею Петро Гончар написав: «Дякую пані Оксані за згоду виставити свої роботи у музеї Івана Гончара, бо її твори відповідають нашим вимогам мистецтва – тут є новації, традиції, і дуже талановито». Для мене це – най-най. Ось Мартуся, 7 років, сама написала: «Мені дуже сподобалися всі ляки». Або ще оце: «Дякую за розкіш стриманої краси» - дуже гарно сказано.
Я мала можливість спілкуватися з відвідувачами виставки і була дуже втішена тим, що мої роботи викликають у них такий позитивний настрій і усмішку. Люди поверталися десь напевно в дитинство – ну, іграшка завжди повертає нас в дитинство. Найтепліші відгуки отримала серія «Карпатія: дівки, газдині, молодиці» і «Львів’янки – пані і панянки». У книзі відгуків декілька людей залишили мені свої координати, щоб я з ними сконтактувалася, вони запросили мене проводити майстер-класи в технікумі легкої промисловості в Києві, у Косівський інститут декоративно-прикладного мистецтва –проводити майстер-клас на факультет моделювання одягу, тобто люди в цьому щось побачили.
У своїх роботах я не претендую на якийсь регіональний етнографізм, тобто ця серія карпатська - у ній кожен собі побачить те, що захоче побачити, чи це є гуцулки, чи це бойкині, чи лемкині. Я використовую декоративну тасьму - це мій улюблений матеріал. А як я вже її скомбіную – це як мені схочеться. Іноді я думаю – ні, ця тасьма з цією не поєднається, цей колір з цим не поєднається, але коли я зроблю ляльку, то виходить, що поєднується.
Карпатія
Якщо вже говорити про колекції, то це колекції, створені циклами, – окрім тих двох, що я назвала, ще є цикл «Маків цвіт», «Сни серпневого поля». Також – цикл «Княгині і боярині», який починався з того, що я захотіла зробити Анну Ярославну. Потім я згадала, що в князя Ярослава було три доньки, і зробила три княгині. Потім та лялька, що я начебто зробила Анною Ярославною, почала мені бути схожою на княгиню Ольгу. І так ця серія продовжувалася, потім ці княгині мусили мати бояринь. Я дуже люблю працювати з льоном, але особливо з старим, зіпраним льоном, це дуже податлива і вдячна тканина. Він дуже розкішно виглядає, особливо з мереживом і з перлами. Мені це дуже імпонує, і власне в таких пастельних тонах – мені дуже подобається.
- Мабуть, виставка дала поштовх також до знайомства з іншими митцями-лялькарями?
- Під час самої вставки ні, однак 4 вересня в Пирогові був такий великий ярмарок, що проводиться двічі на рік. І там я мала можливість познайомитися з лялькарями, з якими я була знайома виключно завдяки «Рукотворам». Ми просто впізнавали одна одну. Хоча я нічого там не виставляла, просто прийшла як відвідувач. Але зустріла там багатьох лялькарів, яких знала заочно, і частина з них тепер буде на фестивалі «Ляльковий світ» у Львові 16-26 вересня, то думаю, що тепер матимемо часу більше поспілкуватися.
- Які роботи Ви представляєте на «Ляльковому світі»?
- Наразі я нічого нового не маю. Тож представляю чотири колекції вибірково – кілька ляльок зі серії «Карпатія: дівки, ґаздині, молодиці», «Львів’янки – пані і панянки», «Княгині і боярині» і з «Пір року» – це мої улюблені цикли. Там є обмеження – всього по десять робіт можна представляти, бо цього року дуже багато учасників «Лялькового світу». Якщо торік було десь п’ятдесят учасників, то цього є вдвічі більше, а то і ще більше.
- Під час цих виставок є можливість придбати щось із колекції?
- Під час виставки у Києві я не продавала, хоча й мала пропозиції, тому що я розуміла, що зараз, коли я вийшла на роботу, не матиму часу цю колекцію поповнювати. Хоча я мала досить спокусливі пропозиції, особливо стосовно цієї великої ляльки, що в моїй спідниці. Але я вистояла. А на «Ляльковому світі» ляльки будуть продавати. Однак я не хочу, щоб моя колекція зменшувалася, бо ще мрію зробити одну персональну виставку у Львові. І ще дуже хочу зробити виставку в Івано-Франківську, бо це мої рідні краї, і в мене там є дуже багато друзів, знайомих і родини, і мені б хотілося, щоб мої краяни побачили цю виставку. А після того вже, певно, буду трохи ту колекцію зменшувати, бо тримати її не маю де – це об’ємні речі, для таких речей потрібна майстерня, але я її наразі позбавлена.
- Зате в Інтернеті вже з’явився сайт «Оксанина лялька», хто над ним працював?
- Цей сайт зробив мій син, я вибрала кращі роботи по циклах, і мені здається, що є багато людей, які цікавляться лялькою, і я б хотіла, щоб вони могли теж в Інтернеті їх побачити. Дуже мені сподобався логотип, який розробив молодий дизайнер Юрко Мориквас. Ми з ним давно співпрацюємо – він ілюстрував мою останню книжку. І цей от бренд «Оксанина лялька» – я б хотіла, аби він був на ручці у кожної моєї лялечки. Однак я ще тим не займалася, бо мені хронічно бракує часу.
- Скажіть, будь ласка, Ваші ляльки – тільки предмет інтер’єру, чи вони можуть бути також забавкою для дітей?
- Звичайно, що бавитися моєю лялькою можна, але дуже обережно, бо це є правдива мотанка. Хоч я її трактую як каркасну мотанку, але вона є роблена без голки, тобто там все є змотане нитками. Якщо шарпати, наприклад, спідницю – вона просто вискочить. Хоча я вже думала над тим, як це можна зафіксувати, аби це була таки іграшка, щоб дитина могла бавитися. Тепер є різні клеєві пістолети, але поки що я цього не використовую. Голку ж я використовую тільки тоді, коли треба зафіксувати десь кутас чи очіпок причепити. Моя лялька є маленька – 23 сантиметри – і це є досить таки ювелірна робота: якщо на велику голову легко очіпок вив’язати, то на таку маленьку, особливо, коли тканина не дуже податлива, то є складно. Так що в рідкісних випадках я використовую голку для оздоблення. Але сама основа є зроблена тільки з матерії і ниток.
Львів’янки – пані та панянки
- Ви казали, що маєте навіть ідею, як зробити з цієї ляльки конкурентку для Барбі?
- Ця ідея з’явилася вже десь, напевно, під кінець весни, коли більша частина колекція була зроблена і коли мені вже порадили її виставляти – тоді я собі подумала, що було би дуже добре, аби діти мали можливість самі робити такі речі. Звичайно, в нас тепер багато гуртків, багато митців проводять майстер-класи, однак, якщо б знайти підприємця, який би це профінансував, я б розказала цю ідею. Я знаю, як зробити набір для дітей, щоб у ньому була основа мотанки і щоб дитина її продовжила. Я собі це абсолютно чітко уявляю. Просто потрібно знайти людину, яка б це реалізувала.
- Ви казали, що Вам запропонували провести майстер-класи, Ви погодилися?
- Так. Я думаю, що якби кваліфіковано показати, як це робиться, то будь-яка людина може це зробити. Три мої приятельки, які бачили, як я роблю ляльки, почали й собі робити. Одна з них каже, що я подарувала їй лялькотерапію. А майстер-клас я проводитиму 21 вересня о 17.00 на вул. Вороного в кав’ярні «Хочу». Я проведу майстер-клас з виготовлення паперових ляльок – з паперових серветок.
- Зрештою, Ви є директором художнього ліцею, Ви б і тут могли провести такий курс, планували?
- Так, планувала. Передусім я вчитиму своїх учнів, я вже провела їм таку міні-екскурсію в кабінет, де вимушена зберігати ляльок, і тим, хто зацікавився, покажу основи виготовлення мотанки. До слова, не тільки дівчатка, а й хлопці зацікавилися ними.
- Розкажіть, будь ласка, детальніше про заклад, який Ви очолюєте, адже він саме цього року став Художнім ліцеєм.
- Ідея реформування нашої школи назрівала давно, передусім тому, що вона розташована в старому районі. Ми були школою ІІ-ІІІ ступеня, тобто до нас ішли діти в п’ятий клас. Спеціалізації якоїсь конкретної у нас не було. Поруч – академічна гімназія, гуманітарна, правнича. Оці останні роки то була така демографічна яма, і ми не витримували конкуренції перед тими гімназіями, хоча рівень викладання предметів у нас належний – у нас потужний вчительський колектив. І впродовж кількох останніх років ми не набирали 5 й 6 класу.
Наш навчальний заклад має історію більш як сторічну – його приміщення було побудоване 1908 року, тут була 9-та гімназія імені Яна Кохановського. Мені здавалося, що було би великим гріхом, якби це приміщення було втрачене для Львова як навчальний заклад. І ми почали шукати різні варіанти – в нас були пропозиції зробити тут ліцей чи коледж при національному транспортному університеті, однак нічого з цього не вийшло. Була ідея зробити тут ліцей при технікумі м'ясо-молочної промисловості. Я годилася на все – тільки щоб зберегти навчальний заклад, зберегти колектив.
Але в березні про ситуацію з нашим закладом дізналися в Академії мистецтв і запропонували зробити такий художній заклад. Мистецький ліцей – це найбільше, що мені особисто імпонує, це спрямування є одне з важливих, яке я від початку свого директорування, з 1998 року, тут впроваджувала. У нас у школі було безліч авторських програм – «Основи театрального мистецтва», «Виготовлення штучних квітів», інші, тобто завжди ми намагалися дати дітям понад державний стандарт знання і вміння власне естетичного спрямування. Я знайшла спільну мову з ректором Львівської національної академії мистецтв Андрієм Бокотеєм, навіть на лікарняному змогла швидко підготувати установчі документи, і вже в кінці червня сесія міськради прийняла ухвалу про зміну типу навчального закладу. Однак ми не зуміли зробити відбір і набір такий, як належить, під час літніх місяців. То ж на нас чекає складний напружений рік роботи, рік становлення Художнього ліцею. На базі нашого закладу з 1 жовтня буде працювати підготовче відділення Академії мистецтв. Всі мистецькі дисципліни в нас читають викладачі Академії мистецтв, вони ж проводитимуть майстер-класи. Ми набрали дітей у 8-й 9-й, 10-й клас, ми продовжуємо набір – до нас можна прийти навіть впродовж навчального року. У нас такі є дисципліни, як рисунок, живопис, основи композиції, художня культура, комп’ютерний дизайн.
Пори року
З наступного навчального року ми плануємо впровадити авторську програму ліцею, однак її ще треба доопрацювати і затвердити в Міністерстві освіти. Я думаю, що цього року в нас буде достатньо часу, щоб стати на ноги так, як слід. Головне, що ми втрималися, що ми збереглися. те, що нам цього року є тяжко, – це однозначно. Але так мусить бути. Бо таке є життя, що одразу немає нічого. І так, як ми з ректоратом академії мистецтв, і з нашими управліннями освіти – районним і міським то собі уявляємо, то я думаю, що на наступний рік вже буДЕ інакше, і три роки нам буде достатньо, щоб цей заклад вже став на той рівень, на якому він має бути. Є багато фінансових питань – нам потрібно оформляти аудиторії, майстерні для спеціалізованих занять. Ми вже взялися за виготовлення мольбертів. Звичайно, хотілося б, аби хтось нас взяв під опіку, бо бюджетного фінансування замало на такий заклад. І мистецький заклад мав би мати інше оформлення, ніж звичайна школа. Традиції у нас є – практично щороку хтось з учнів нашої школи вступає в Академію мистецтв.
- А як Ви поєднуєте свою адміністративну діяльність як директора з поезією? Напрацювання, нові збірки останнім часом з’являлися?
- Напрацювання є на сайті журналу «Річ», членом редколегії якого я є. Готую нову, вже четверту збірку, але цього року, мабуть, не встигну її зробити. Я не видаю багато книжок, бо не вважаю, що кількістю можна визначити, якщо так можна сказати, рівень автора. Поезія не пишеться щодня, треба це пережити, треба, щоб щось дійшло до тієї критичної межі, коли ти вже не можеш не взяти ручку і не записати. І я в такому стані зараз живу – щось там всередині відкладається, якісь поетичні рядки, десь я собі занотовую, але скоро настане період, коли я все це опрацюю і запишу.
- А двомовна – українською і французькою мовами – це була Ваша перша збірка?
- Так, це була перша збірка, вона називалася «Три любові», складалася вона з трьох циклів, і мені дуже заімпонувало, коли на відкритті виставки ляльок цю книжку порівняли з моєю колекцією, бо ж книжка складається з гуцульського циклу, який нібито перегукується з «Карпатією», французький цикл – «Львів’янки», це ж майже француженки, і «Квітковий цикл» – це все решта: і «Пори року», і «Сни серпневого поля».
- А Ви писали поезію спершу українською, а тоді перекладали французькою?
- З 1993 до 1997 року складалося так, що я часто і досить надовго бувала у Франції. І є кілька віршів, які я спершу написала французькою, а потім, коли вже побачила концепцію книжки – що вона має бути двомовною, то почала перекладати вірші, які готувала до цієї книжки, французькою мовою, а ті, що написала у Франції – українською. Наскільки я знаю, на той час, а це 1997 рік, в українській літературі не було двомовної авторської книжки.
Мову треба знати – це однозначно. І мені не подобається тенденція, що зараз всі школи масово перейшли на англійську, це неправильно, бо і з французькою, і з німецькою мовами можна собі дати раду в Європі. Мова – це необхідність. Так склалося, що це мій фах, і я щаслива з цього. Але знання мови – це не фах, це необхідність, так само, як і знання комп’ютера.
- Ви перекладали власну поезію, а чи виникало бажання перекладати поезію з французької?
- На якомусь етапі життя я дуже хотіла перекласти Превера, поезію якого дуже люблю. Почала над перекладом працювати. Але наразі ця робота призупинена, з огляду на катастрофічний брак часу. Але думаю, що я обов’язково до цього повернуся, це мене чекає.
- Думаю, від Форуму видавців Ви також не залишитесь осторонь.
- Так, я акредитована на Форум видавців від редколегії журналу «Річ», презентація якого теж відбудеться в межах Форуму. І є заходи, які мене цікавлять – це автограф-сесії наших львівських письменників і поетів, і є ще кілька авторів, з якими я б хотіла зустрітися. З нетерпінням чекаю на роман Надії Мориквас «Де мій брат?», що виходить в «Піраміді». Обов’язково піду на його презентацію в п’ятницю в кав’ярню «Штука», адже я майже силоміць випрошувала кожен «ще теплий» розділ, настільки цей твір захопив мене. І є ще кілька авторів, з якими я б хотіла зустрітися. Скажу вам чесно, що буду «полювати» і на Вишневського.
Довідка ZAXID.NET
Оксана Смерека-Малик — майстриня (лялькарка, писанкарка), поетеса, педагог. Директор Художнього ліцею при Львівській національній академії мистецтв, дипломантка ХІІ конкурсу імені Мирона Утриска, член редакційної колегії журналу «Річ».
Народилася 25 жовтня 1958 в місті Бережани Тернопільської області.
З раннього дитинства і до закінчення середньої школи мешкала у місті Надвірній (Івано-Франківська область). Тепер живе та працює у Львові.
Навчалася у Львівському та Чернівецькому університетах. За фахом — французький філолог, перекладач.
Авторка поетичних книг «Три любові» (Львів, 1997, 2008) і «Кав’ярня любови» (Львів, 2008).
Першу ляльку Уляну зробила у березні в подарунок організаторам Літературної толоки в Миколаєві, приуроченої 150-річчю від дня народження Уляни Кравченко.
Основою ляльки є традиційна мотанка, однак Оксана Малик вимотує її на основі (каркасна мотанка). У доробку митець має вже понад сто таких ляльок. З 19серпня по 5 вересня 2010 в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» проходила персональна виставка «Оксанина лялька».