- Друзі, якщо я – ваш противник, то поважайте мене як противника, а не верзіть нісенітниці у ЗМІ і не показуйте, що він – повний дурень, шиє в себе червоні прапори і завтра буде разом з кийками їх роздавати кожному зустрічному-поперечному. Якщо я вас поважаю всіх, якщо я у вас бачу здатність до домовленостей, то й ви до мене так само ставтеся.
Генеральний консул РФ у Львові Олег Астахов в ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET – про те, як його прийняли Львів та львівські політики, про свій погляд на місцеві ЗМІ та політичні настрої, на події 9 травня, а також про особливості роботи російського Генконсульства у Львові.
- У ролі Генерального консула РФ у Львові Ви вже, мабуть, встигли освоїтися. Як почуваєтеся в нашому місті – зокрема, враховуючи той факт, що останнім часом тут набувають дедалі більшої популярності праворадикальні настрої?
- Я скажу, що не тільки освоївся у Львові, а практично закохався у Львів за ці 90 днів. Суто особисте моє сприйняття – жодної емоції негативу. Як би це дивно не звучало для журналістів і для громадськості, в якій з різних причин побутують різні настрої, аж до русофобських. Ще раз повторюю: жодної негативної ноти мого особистісного сприйняття всього того, що тут відбувається. І я це дуже ціную.
- Тобто немає жодних моментів, які вас дратують?
- Для мене особисто – ні. Я можу це пояснити: я вісім років займався Придністровською проблемою. З них п’ять років був співкерівником миротворчої операції з російського боку. Те напруження ворожих настроїв, в тому суспільстві - воно значно вище, ніж тут. Тому мені це знайомо, і я знаю – це голосно і пафосно звучить, але тим не менше – я знаю, як працювати за таких обставин.
- Водночас не секрет, що ваш попередник, Євген Гузєєв, створив певний негативний образ Генерального консульства РФ у Львові – зокрема зробив кілька гучних заяв, приміром про те, що українську мову привезли до Львова більшовики чи що Україна є штучно створеним Австро-Угорщиною проектом. У цьому сенсі ви відчуваєте якийсь негатив?
- Ви неточно ставите запитання. Ті історичні речі, що стосуються української мови, її створення, можуть реально і конкретно обговорювати тільки спеціалісти чи прошарки суспільства, рівноцінні за володінням інформаційним полем. Навіщо я буду вам доказувати, що теорія Ейнштейна правильна, якщо ви переконані, що її не існує як такої, і ніякі мої аргументи, наукові чи псевдонаукові, на вас не діють? Навіщо я це буду вам доказувати? Це перший постулат.
Другий постулат: посада Генконсула, як представника однієї держави в іншій державі, не передбачає компетентності для роздумів на ці теми. Розумієте? У мене – зовсім інші завдання. І я свій імідж не маю права будувати на заявах, що то був такий проект, ні на заявах, що той проект, який ви збираєтеся тут проштовхнути, неправильний. Це не моє.
- Я правильно вас розумію, що від вас таких резонансних заяв очікувати не варто?
- Не те, що не варто – їх не буде взагалі. Ще раз повторюю: в мене – інші завдання, які переді мною поставила моя держава і які переді мною поставила українська держава, вручивши мені екзекватуру не за три місяці, а за чотири години.
- Ви вже тут 90 днів, це достатній час для того, аби говорити про якісь перші виконані завдання, про перші пройдені ключові точки. Що це були за ключові моменти?
- Головна ключова точка для мене, як для Генконсула, – це святкування Дня Росії. Я вперше відчув, що міг дати Львову шикарний подарунок у вигляді ансамблю «Берёзка».
І от у мене є маленькі докори до засобів масової інформації, особливо – львівських. Адже, зверніть увагу, концерт «Берёзки» пройшов блискуче, публіка була у захваті, з ким би я не спілкувався – вражені. Востаннє він тут був 1968 року, вас ще нікого на світі не було. Подивилися б, як тисяча людей в Оперному театрі стояли, аплодували і плакали! І чому це не відображено у пресі, навіть на йоту? Тільки тому, що це Росія зробила подарунок, якщо повертатися до теми радикалізації настроїв? Чому ви на наступний день, коли виступає ансамбль з іншої країни, пишете про це, а про Росію жодне львівське видання не написало? Навіть про День Росії не написали, про державний прийом, який відбувся…
Це – перша точка. Друга – ви знаєте, що в Рівне приїжджав губернатор Астраханської області, і вони підписали супер-угоду про співпрацю в економіці, в сільському господарстві, в науці, в культурі, в освіті, яка почала вже виконуватися? Програма на чотири роки, результати вже за два місяці підуть. Чому про це ви не пишете?
У мене високий темп роботи заданий за допомогою Євгена Федоровича Гузеєва і цього сильно, може, негативно, може, позитивно зарядженого, але небайдужого суспільно-політичного середовища тут.
Ви знаєте, що сюди і за допомоги Євгена Федоровича, і за моєї допомоги приїжджали найбільші туроператори Росії? Вони цікавились львівською системою туризму, закарпатською, рівненською. Для вас буде несподіванкою, що через півроку, наступного року сюди приїдуть тисячі забезпечених туристів з Росії, і не для того, щоб політикою займатися і з прапорами бігати, а пити воду в Моршині й Трускавці, лазити замками, фотографувати. Ви знаєте, що з Москви і Санкт-Петербургу забезпечені туристи літають сюди кави попити? У п’ятницю вилітають, побудуть тут, а в понеділок вертаються.
Друзі, ну якщо я це бачу, то чому ви цього не бачите і не хочете бачити, не хочете помічати? Що це за самоізоляція? Ви ж займаєтесь саме цим.
- От цікаво тоді уточнити щодо емоцій, які це у вас викликає. Ви кажете, що немає ані ноти негативу. Які ж тоді емоції ви відчуваєте з цього приводу?
- Прикрість. Єдиний негативний момент, який я відчуваю, коли бачу відомі події – це прикрість. Не треба декларувати рух вперед, коли ти автоматично дієш або вбік, або назад.
- Тоді погляньмо з іншого боку: одна з ролей Генерального консульства – це покращувати імідж своєї держави на тій території, де воно діє…
- Ну, це його основне завдання.
- Що тоді Генеральне консульство може зробити сьогодні або найближчим часом у Львові, аби це відбулося?
- Я вже, по-моєму, сказав про це. Це чітко відповідає тим завданням, які поставило переді мною моє керівництво і Міністерство закордонних справ України, тобто правильне і якісне виконання насамперед консульських функцій.
Скільки у нас громадян Росії живе тільки у Львові? Тисячі осіб. А в мене консульський округ з восьми областей. Це – 14 млн осіб населення, з них – близько мільйона етнічних росіян. Уявляєте, яка це хвиля нотаріальних дій, що поширюється зокрема на них; відповідних рішень щодо тих чи інших випадків між російським громадянином, який тут проживає, і місцевою владою? Через кордон їдуть, правопорушення якісь скоюють… І ось основне моє завдання – щоб це все відбувалося коректно, в межах тих відносин, що є між Україною та Росією, в межах дотримання тих законів, які застосовують щодо російського громадянина і навпаки, тих законів, які російський громадянин повинен виконувати як російський громадянин.
Друга тема – це не стільки підтримка російських громадян, скільки розуміння того, чому вони стикаються з якимись труднощами. Це і соціальна допомога для пенсіонерів, малозабезпечених, бідних російських громадян, й інші речі. Скажімо, людина захотіла змінити громадянство – я маю їй коректно пояснити, як діяти, щоб не порушити ані закони України, ані закони Російської Федерації. Це сприяння культурній, соціальній і економічній співпраці – прикордонній, регіональній і так далі.
Центральна політика – це не моє завдання. Я її не формую. Але я стежу за тим, як ось ці «верхні» відносини відбиваються на стані як російських громадян в окрузі, так і на загальному стані округу. Ось у чому моє основне завдання. Я – не політик. Я дипломат, що виконує доручення, зокрема політичні, свого уряду, узгоджуючи це з українською владою, яка дала мені екзекватуру на виконання цих доручень.
- Дозвольте у вас уточнити: скільки у Львові представників російської національної меншини?
- Представники російської національної меншини – це близько 90 тис. тільки у Львові. За офіційними даними, в нас на консульському обліку стоїть по всьому консульському округу близько 10 тис. людей. Але це ті, хто офіційно стали на облік. Вони можуть не стояти на обліку, вони можуть стояти на обліку в інших консульствах, і так далі. Це ще ні про що не говорить.
- Що стосується вашої публічності: ваш попередник був достатньо публічним принаймні в тому сенсі, що спілкувався з журналістами. Чи збираєтесь ви бути як мінімум настільки публічним, як Євген Федорович: спілкуватися з пресою…
- Спілкуватися з пресою – з задоволенням! Але буває спілкування і спілкування. Ще раз повертаючись до моєї попередньої діяльності, там була надпублічність. Там у нас для засідань об’єднаної контрольної комісії, а це – російська сторона, придністровська, молдовська, українські спостерігачі – був створений журналістський пул. Тобто від кожної сторони були журналісти, які сиділи на усіх засіданнях, а засідання були… ну, достатньо моторошні. А після кожного засідання головний співкерівник виходив і давав інтерв’ю тим самим журналістам, узагальнював. Були ж засідання по 18 годин, серйозні проблеми вирішувались – щоб люди не повбивали одне одного…
Все, вирішили тему, виходиш, даєш інтерв’ю, на наступний день читаєш – хоч стій, хоч падай. Дзвоню до того журналіста, кажу: «Друже, що ти написав? Ти ж сидів на цілому засіданні, після цього отримав для себе особисто інтерв’ю! Що ж ти написав?». А там все з точністю до навпаки… «А мені так сказали». Я кажу: «Ну нічого собі! Ти в пул журналістів входиш, об’єднана контрольна комісія, офіційний статус, позицію контрольної комісії потрібно викласти професійно». «Мені так сказали…» Ну і що це таке? А потім з цього йде в центральну пресу, в європейську, в американську, і там з’являється, що Астахов заявив отак-от.
Тому я кажу, що в мене з журналістами є спілкування і є – спілкування. Просто я одразу кажу, що я працюю на довірі з пресою, і коли мене пробують не те, що підставити, а виставити по-іншому… [робить обмежуючий жест ], то більше не підходьте.
- Наскільки можна зрозуміти з ваших слів, львівські ЗМІ Ви читаєте. Які у Вас загалом враження?
- Сумбурні. Є якийсь елемент самообмеження. Якщо говорити тільки на узагальненнях: оця тема якщо йде, то ти розумієш, що ця людина за рамки цієї теми вийти не може, про що б вона не писала, що б вона не висвітлювала. І це – в більшості.
- Чи познайомилися ви вже з провідними львівськими політиками?
- Так.
- Наскільки добре у вас налагодився контакт?
- Нормально. Абсолютно нормально, абсолютно по-людськи. Є таке поняття: людина здатна до домовленостей чи ні, готова до діалогу чи не готова, готова вислухати твої аргументи чи ні. Але це вже більше до політичної роботи. Ось наразі з тих політиків і керівників областей я не побачив жодного, який не готовий був би сісти і говорити.
- Навіть представники ВО «Свобода»?
- Так. В першу чергу вони.
- Не можу вас у цьому контексті не спитати про події 9 травня. Давайте почнемо з того, що якраз представники ВО «Свобода», зокрема, можливо, знайома вам голова фракції «Свободи» у Львівській облраді Ірина Сех заявила певний час тому, що 9 травня Ви порушили Віденську конвенцію, втрутившись у внутрішні справи України.
- Мені відома така пані депутат. Але я не буду цю тему коментувати з однієї простої причини. Пам’ятаєте про Пастернака, коли свого часу його за «Доктора Живаго» судили, пам’ятаєте листи, які йшли: «Я «Живаго» не читав, але я засуджую»? Ще коментарі потрібні?
- З іншого боку, того ж 9 травня у Вас вирвали вінок і відбулося щось на кшталт нападу…
[У цьому місці Олег Астахов попросив вимкнути диктофон і розповів про деякі подробиці подій 9 травня на Пагорбі слави, які, на його прохання, не будуть оприлюднені ]
…за фактом деяких із цих подій, наскільки відомо, була відкрита кримінальна справа.
- Мені повідомили, що декілька кримінальних справ відкрито. Але я поки що результатів не знаю. Я це дізнаюсь тільки тоді, коли Генеральна прокуратура України офіційно поінформує або посольство, або Міністерство закордонних справ через МЗС України.
Так, до мене підходили, і так, в цій комісії, яка тут працювала, питали про те, що відбулося, але результатів роботи я ще не знаю. Єдине, що я знаю з преси – що в Красноярську затримали того, хто скоїв напад на керівника антифашистського комітету Львова О. Калинюка, і його екстрадували з Росії сюди. Проти нього кримінальну справу відкрито і проти ще двох – тих, хто нападав на співробітників Генконсульства. Але офіційно мене поки що ніхто не інформував про результати.
- Дозвольте поцікавитися: яку оцінку подій 9 травня в інформації для російського МЗС?
- Вся моя оцінка відображена у заяві МЗС, тому що МЗС зробило заяву за моєю інформацією, яку я надіслав через посольство в той же день. Все решта – це вже наносне.
- А на суто людському рівні, яке враження на Вас справило все те, що 9 травня відбулося, зокрема, на Пагорбі слави?
- Чесно кажучи – бридке. Ті, хто воюють з пам’ятниками і пам’яттю, не мають перспектив на майбутнє. Не треба свідомо йти в тупик. Все.
- На ваш погляд, це було своєрідним виявом демократії чи анархії?
- Це – не демократія. Це – вседозволеність. Потрібно відрізняти ці речі.
- От цікаво, а як, на Ваш погляд, боротися з такою вседозволеністю? Треба було, щоб краще спрацювали правоохоронні органи?
- Не можна сподіватись на те, що хтось інший буде вибудовувати демократичні порядки в країні. Коли хтось переходить за лінію вседозволеності, для нього будь-яка робота будь-яких правоохоронних органів стає неприйнятною. Це – навіть не анархія -- коли говорять одне, роблять зовсім інше, а потім кажуть: «Ні, ну це не ми зробили, це двоє міліціонерів не так стали на нашому шляху».
- Якраз перед подіями 9 травня починався такий, можливо, не зовсім здоровий ажіотаж щодо ролі російського консульства – наприклад, щодо того, що будуть роздаватися червоні прапори…
- Ну це – якраз та тема, яка називається «кажуть одне, а роблять зовсім інше». Потрібно ж розуміти роль і завдання мої як Генконсула. Невже я настільки дурний і тупий, щоб займатися хоча б на йоту цим питанням? (Сміється) Без коментарів.
- Звучали тези, що ви з симпатією ставитеся до поглядів політичних організацій «Русское единство» і «Родіна», тому їх підтримуєте.
- Мої виключно особисті переконання… Якщо я – професійний дипломат, на дипслужбі працюю вже 34 роки, – якими б не були мої переконання всередині, я їх навіть в себе вдома не маю права випускати назовні, не кажучи вже тут.
Друзі, якщо я – ваш противник, то поважайте мене як противника, а не верзіть нісенітниці в засобах масової інформації і не показуйте, що він – повний дурень, шиє в себе червоні прапори і завтра буде разом з кийками їх роздавати кожному зустрічному-поперечному.
Ще раз кажу: якщо я у вас бачу здатність до домовленостей, бачу як людей, з якими я можу ось так сидіти і вони сприйматимуть мої аргументи – то й ви до мене так само ставтеся. Не займайтеся тим, чим у достойній спільноті не займаються.
Це й називається вседозволеністю: «Я Пастернака не читав, але я його засуджую».
- Одна з тез, яку педалюють не лише у ЗМІ, але й в політичному середовищі – те, що на Західній Україні ФСБ реалізовує низку проектів, від релігійних до політичних…
- Ні, мені більше подобається не про ФСБ, а про те, що НКВС у всьому винен.
- Якщо це міф, то що з ним робити?
- Тільки внутрішня саморобота, як я це називаю. Не можна сидіти перед дзеркалом і постійно повторювати: «Я найкращий, я найкрасивіший». Якщо навколо поставити чотири дзеркала, на третій день можна зійти з розуму. Так би мовити, все це веде до політичної самоізоляції. Причому ніхто в цьому не допомагає, адже добровільно вибудовується навколо себе стіна, за якою тих ненавидять, тому що вони НКВД-сти, тих – тому що вони москалі, в Європу чомусь закриваються шляхи, тому що Європа цього не розуміє… І що далі?
- Ну, є політики, які вважають, що Західна Україна, Галичина може відділитися і бути собі окремо…
- Коментувати такі висловлювання – не в моїй компетенції.
- Наближається 22 червня, і є побоювання, що сутички можуть повторитися.
- З місцевих ЗМІ мені стало відомо, що різні організації знову готують заходи на Пагорбі слави. На думку приходить порівняння всього цього із шаленими білками, що в колесі наступають на одні й ті самі граблі по три рази. Просто німа сцена… Навіщо демонстративно собі ставити ці граблі, а потім робити вигляд, що ти їх не помічаєш і ставити собі другу гулю на лобі?
І найголовніше, що знову в пресі йде крик, що це черговий проект ФСБ. От Росії немає чим зайнятися, тільки готувати провокації на Західній Україні. Ви що, хлопці? Яка шалена зарозумілість! В Росії що, своїх справ немає, своїх проблем немає? Ні, ми всі там сидимо і думаємо, який би ще підступний проект зробити на Західній Україні… Фантастика!
- На відміну від 9 травня, зараз є ініціатива під гаслом «Пам’ять без агресії». Йдеться про те, щоб в жодному випадку не допустити сутичок. Генконсульство і представники російської меншини можуть якось приєднатися до спроб нейтралізувати радикальні сили?
- Генконсульство не приєднується, не ініціює і не прогнозує. А ось організації, якщо вони в стані подумати, як правильно зробити, а не заявляти, що вони хочуть провести мітинг зі своїми гаслами…
Це день пам’яті початку знищення 50 млн людей. Треба розуміти, що цей день, особливо для Росії – навіть не для Росії, а для Радянського Союзу – це початок зміни цілої цивілізації. Що б там не було до 22 червня, скільки б не було репресованих і так далі, – величезна трагедія почалася 22-го. І кожного дня, якщо брати історичну арифметику, з 22 числа гинуло по 35-40 тис. людей у світі. Ще раз: знищення слов’янського світу почалося саме 22 червня. Вже через рік на тій же території Західної України знищено мільйон людей, ще через два – ще два мільйони.
Про що тут можна говорити? Яка пам’ять жертв комуністичних репресій 22 червня? Треба поминати цей день, свічки ставити, вдома молитися, збирати якийсь вечір пам’яті, навіть не мітинг, а просто молитися, що цивілізація вижила після цього дня. Все. Будьмо більш філософськими, виходімо за рамки цих ідеологічних, політичних, націоналістичних постулатів.
- Добре. Окрім політичних рухів, є ще й інші актуальні теми – наприклад, проблема гіпотетичного закриття російської школи №35. Колектив заявляє, що міська влада хоче закрити школу, міська влада запевняє, що ні…
- Мені достатньо було сьогодні прочитати заяву Андрія Івановича Садового. Я не маю права не довіряти позиції влади. От якщо ця позиція з тієї чи іншої причини зміниться, тоді треба починати реакції, виступи, протести і так далі. Влада повинна бути відповідальною. Наразі я бачу відповідальні заяви. Все решта – якісь спроби довести протилежне, що ми не віримо владі, тому що ми не віримо владі. Не можна цього робити, якщо ви – високовідповідальний громадянин.
- Прес-конференції представників школи відбувалися за підтримки місцевої організації Партії регіонів. Є якісь тісні контакти між російським Генконсульством і Партією регіонів, яка захищає права російськомовної меншини?
- Політичних – немає. Якщо вважати, що голова обласної держадміністрації – член Партії регіонів, тоді – є. З головою Львівської ОДА в мене хороші, ділові, офіційні контакти.
- А з головою ЛОО Партії регіонів Петром Писарчуком?
- Ні. Я з ним офіційно познайомився, але… Я кажу, з Партією регіонів в мене офіційний контакт з головою обласної держадміністрації, який був у мене на прийомі з нагоди Дня Росії.
- Але партквитка в нього немає…
- Його ж Партія регіонів висунула. Тому те, що стосується моїх контактів з Партією регіонів – ось і все.
- Ще була ініціатива щодо відновлення російського драматичного театру у Львові.
- Я чув про цю тему, але я глибоко її не вивчав. Не встигаю я за ці 90 днів глибоко «в’їхати» в кожну проблему. Те ж саме стосується гуманітарної теми, відкриття російських театрів. Мені просто заданий темп такий – з моменту мого приїзду щодня по 5-8 зустрічей з керівництвом, з політиками, з художниками, з літераторами, з бізнесменами. За два тижні – 30-40, за три – близько 60 офіційних зустрічей. Я в місто тільки вийшов погуляти через два тижні на дві години.
Я за першою професією архітектор, люблю ходити, бродити, сісти, посидіти. Знайшов свою кав’ярню, але не скажу, яку. Хто мене не питає – не скажу. Знайшов свій столик, своє місце, де можна сісти, помалювати… І повторюю – жодної негативної нотки у тому, що стосується людей, що стосується міста, що стосується суспільства. Ну не відчуваю я себе тут чужим.
- На суто побутовому рівні ви не відчуваєте до себе негативу як до російськомовного?
- Цим мене не те, що не налякаєш – немає цього. Я можу свідомо стверджувати, що це – один із міфів.
- Повертаючись до роботи Генерального консульства – що воно збирається робити в плані культурної підтримки російської меншини?
- Був концерт в Оперному. Зараз у Філармонії був цей фестиваль тридцятиденний, на нього приїжджав прекрасний струнний квартет з Санкт-Петербургу. Якщо ми говоримо про якусь, грубо кажучи, комерціалізацію культурних зв’язків, то і продукт треба привозити якісний, розумієте?
На джазові фестивалі народ їде, ми допомагаємо, в Філармонію їде. Зараз ось театр Заньковецької знову поїде на гастролі в Росію – вони 2009 р. їздили, зараз знову поїдуть. Проектів багато. Але ще раз повторюю: вони мають бути якісні, на рівні обласних філармоній. Я вже говорив про Рівненську область – туди вже колективи з Астрахані їдуть. Завдання саме ці контакти налагодити. Вони є, але їх треба підняти на якісний рівень, систематизувати, якомога більше глядачів залучати. Етнографічні фестивалі зараз будуть якісь в Рівненській області, потрібно знайти туди хороші етнографічні колективи.
Зараз йде дуже сильна програма в Рівному, на Волині до сторіччя Першої світової війни, 95 років Брусилівського прориву, багато таких воєнно-історичних, реконструкційних, історичних фестивалів. Піднімаються цілі пласти, в яких зацікавлені австрійці, німці, і вони йдуть із задоволенням на цей контакт, тому що вони бачать, що робота піднімається. В цьому плані багато ідей, проектів. Це потрібно.
Не можна бути Іванами і нічого не пам’ятати, треба піднімати. Те, що на Волині, в Луцьку був ще й Луцький прорив – це подія, яка змінила взагалі всю історію. Перша світова закінчилася тільки тому, що Брусилов прорвався. А знаєте, скільки загинуло в часи Луцького прориву на території Волині? 1,5 млн людей. І вони всі тут лежать.
- А що стосується економічної співпраці?
- Щодо економічної співпраці - підніміть тему договору між Рівненською та Астраханською областями: там дуже потужний пласт економічної співпраці, міжрегіональної, культурної, освітньої, сільськогосподарської. Там ціла програма, розрахована на 4 роки.
- Чи є якісь плани з конкретними цифрами щодо інвестицій по консульському округу?
- Нам такого завдання не спускають, тому що тут йде централізована робота через міністерство, посольство. З точки зору економіки ми, Генконсульство, говоримо тільки про міжрегіональну співпрацю. Консульський округ з 8 областей не може виступати окремим економічним суб’єктом у відносинах з Росією; таким суб’єктом виступає Україна в цілому. А от що стосується окремо Львівської області і Санкт-Петербургу, Рівненської області і Астрахані, і так далі – я працюю над просуванням цих проектів щоб результат був конкретний і прямий. Там є потенціал один, тут є потенціал інший, і у поєднанні це дає результат і тим, і тим.
- Ще один з проектів, про який почали говорити ще за вашого попередника – відкриття російського консульства в Ужгороді.
- Є така розмова. Зараз ось про це йшлося на зустрічі в Одесі – інформація про цю зустріч є на сайті МЗС Росії. Чекаємо згоди з українського боку, від Міністерства закордонних справ. Адже це не просто так – Росія захотіла і відкрила. Це йде в межах Віденської конвенції на взаємній основі. Ось зараз відкривається Генконсульство України в Нижньому Новгороді, у відповідь відкривається російське Генконсульство в Донецьку. Якщо буде відкриватися консульство в Ужгороді, значить десь в Росії теж відкриється.
- Деякі оглядачі, втім, висловлюють побоювання, що відкриття консульства в Ужгороді може бути пов’язане з «імперськими амбіціями» Росії. Мовляв, Росія давно визначила, що Ужгород – це політично нестабільна зона, в якій можна якимось чином розхитувати ситуацію…
- В чому розхитувати ситуацію? Росія що, зацікавлена, щоб ужгородці чи закарпатці жили погано?
- Мова йде про дещо інше: скажімо, про те, що будуть масово видавати паспорти…
- Скажемо так: ті, хто висловлює такі думки, демонструють глибоке незнання теми і небажання з’ясувати це питання, і починається шум на увесь світ. Ось і все, ніякого іншого підходу немає.
- В першій половині 2000-х почала діяти програма з добровільного переселення громадян Росії на територію РФ. Є якісь дані щодо того, яку кількість людей по консульському округу вона охопила?
- По консульському округу – небагато, близько 280 осіб з початку цієї програми. Суть цієї програми полягає не в тому, що ми силоміць хочемо затягнути людей, а в тому, що вони їдуть добровільно. Вона так і називається: «Програма з добровільного переселення співвітчизників…». Для того, щоб поїхати, він приходить, питається, йому показують, дають контакт з тим, хто хоче його прийняти на роботу. Спочатку він їде, дивиться, потім влаштовується, вибирає, де буде працювати, де буде жити, перевозить сім’ю – це не так просто все. Добровільно, тому що людину піти з рідних місць можуть змусити тільки дві обставини: або вона перспективи не бачить, не має роботи, але має сім’ю, яка перебивається з хліба на воду, або якісь інші міркування. Тим не менше, вона ж себе ламає, ламає все своє життя, залишаючи його позаду, переїжджаючи туди і починаючи все…
Тому не так багато їх. Кажуть: «Так, я згоден», а потім кажуть: «Ні». Тобто 200 сімей, може бути 250, я точно не знаю. По Львову – навіть не знаю.
- А що стосується охочих отримати російське громадянство – є якісь дані?
- Цей процес ніби стабілізувався. Розумієте, зараз – не те, що було 10 років тому, коли людина втікала з цієї країни і брала будь-яке громадянство. Зараз люди стали вибіркові. Можу сказати, що я помітив зараз один парадокс: на місяць кількість тих, хто отримує російське громадянство, майже дорівнює кількості людей, які відмовляються від російського громадянства. Плюс-мінус 10 людей. Це – тенденція по консульському округу. Що стосується України, майже по всіх консульських округах така ситуація.
Чому ми нерозривні, хто б там що не казав? Поїхав українець на роботу в Росію, живе, працює. Зустрів росіянку, одружився, заробив якісь гроші. «Поїхали до мене додому». Росіянка приїжджає сюди, паспорт – раз! – і в консульство.
Подивимось на родину львів’янина: троє родичів найближчих – родом з Росії, а москвича взяти – або бабуся, або дідусь – з Сумської області, Полтави. Спробуйте розірвати цей зв’язок.
- На завершення – питання, яке є у Львові традиційним. Одразу після вашого представлення ви сказали, що заговорите українською мовою лише тоді, коли опануєте її достатньою мірою. А взагалі ви плануєте заговорити українською?
- Ну я ж сказав. Не хочу бути самовпевненим, але давайте зустрінемося ще через 3 місяці.
- Тобто якісь кроки в цьому напрямі ви робите?
- А що їх робити? Приходиш і кажеш: «Хлопці, розмовляйте зі мною українською». На підкірку воно все одно лягає. Це – найкращий спосіб вивчення мови, тут і викладача не потрібно. Прийшов в кафе, сів – сиди і слухай: хочеш – студентський жаргон, хочеш – галицьку лайку. Але сиди, слухай, вникай, сприймай.
Довідка ZAXID.NET
Астахов Олег Юрійович народився 3 червня 1954 року в с. Петровське Шатурського району Московської області (Росія). Після закінчення СШ №2 в м. Шатури поступив в Московський архітектурний інститут, в 1972 р. по лінії міжвузівського обміну продовжив навчання в Румунії, в Бухарестському архітектурному інституті ім. І. Мінку, який закінчив в 1978 р. В 1990-1992 роках навчався в Дипломатичній академії МЗС Росії.
На дипломатичній службі – з 1978 року. Тричі виїжджав у тривалі закордонні відрядження в Румунію і двічі – в Молдову.
В 2001-2005 роках виконував обов’язки співкерівника від Російської Федерації в Об’єднаній Контрольній Комісії з проведення Миротворчої операції в Придністровському регіоні Республіки Молдова.
Має дипломатичний ранг Радника 1 класу. Вільно володіє румунською і молдовською мовами, спілкується німецькою та угорською.
В якості Генерального консула РФ у Львові отримав екзекватуру 22 березня 2011 року.