Американська філія міжнародної правозахисної організації письменників PEN International відзначила українського режисера та письменника Олега Сенцова премією «Свобода писати». Цю премію вручають «в’язням сумління».
Про присудження премії було оголошено 30 березня, а 24 квітня у Нью-Йорку замість Сенцова премію отримала його сестра Наталія Каплан.
«Викрадення, тортури та неправомірне засудження Олега Сенцова є символом зухвалої готовності президента Володимира Путіна зневажати закони та норми», - заявила керівник американської філії PEN Сюзанна Носсель.
З цієї нагоди незаконно ув’язнений український кінорежисер написав листа, текст якого зачитав режисер, актор і письменник Ален Каммінг.
«Тюрма - це м'ясорубка людських доль, потрапивши в яку, перестаєш вірити в справедливість, але не перестаєш за неї боротися. Тут все по-іншому, тут намагаєшся жити і виживати, хоча відчуваєш, що твоє справжнє життя залишилася десь там, за парканом. І що реальний ти залишився теж на волі, а посадили когось іншого. Що все це тимчасово, що скоро все вирішиться і зміниться. Але нічого не змінюється і не вирішується. Опинившись у в'язниці, привчаєшся жити надією, навіть якщо її немає.
Проте є час подумати. Довго і багато про що. Про те, як жив і що залишилося після тебе. Починаєш дивитися на себе ніби з боку, на того, хто залишився там, на волі. На тебе вчорашнього дивиться ти сьогоднішній, більш тверезий, розумніший і в чомусь навіть жорстокіший. Портрет з боку вже зовсім не здається таким привабливим зсередини. І як з такою людиною хоч хтось хотів спілкуватися? І хочеться стати кращим за нього. І йде все зайве, удаване і наносне. І починає проступати головне, те, заради чого по-справжньому варто було жити. Про що можна дізнатися лише тут, або на війні.
Розуміння, що ті близькі люди, які були з тобою, той час, який ти проводив з ними і те тепло, яке вони тобі дарували - це і є найважливіше у житті. Тільки це і залишається, все інше кудись іде і забувається. Ні за чим так більше не сумуєш, як за цим. Раніше це здавалося неважливим і природним як повітря, яке і не відчуваєш, поки тобі його не перекриють. Одного разу на вулиці маленька дівчинка подарувала мені поштову марку і сказала, що вона приносить щастя. Я поклав подарунок у кишеню куртки і довго носив його з собою. А потім щастя десь загубилося. Дуже важко відчувати себе людиною, яка втратила найголовніше.
Близькі люди - це не завжди ті, кого ти бачиш щодня. Але діти, навіть чужі, навіть яких ти зустрічаєш один раз, завжди будуть для тебе близькими. Тому так нестерпно слухати дитячі голоси, які іноді заносить вітер з-за паркану. Діти - це, напевно, найцінніше, що залишається після нас, це ті, в кому ми будемо жити і після нашої смерті. Тому не варто їм псувати життя, виховуючи їх, виховувати потрібно лише себе, а дітей просто любити. І якщо вийде, привчити їх до двох по-справжньому потрібних речей: читати книги і говорити правду.
Коли я останній раз заїжджав на Майдан, де вже почали гинути люди, моя мама сказала: "Навіщо ти туди їдеш? Адже у тебе двоє дітей!". Я відповів, що саме тому я туди і їду - я не хочу, щоб вони жили в країні рабів. Ми тоді перемогли, але виявилося, що ще не до кінця. І боротьба триває, але вже без мене. А я сиджу в тюрмі і як будь-якому ув’язненому мені дуже важко відповідати на просте дитяче запитання: "Тату, коли ти повернешся!"», - написав Олег Сенцов.
Замість Олега Сенцова премію отримала його сестра Наталія Каплан
PEN America з 1987 року вшанувала більш ніж 50 письменників по усьому світу премією «Свобода писати», визнаючи їх боротьбу за право вільного вираження думки. Із 41 письменника, які перебували у в'язниці, коли отримали нагороду, 37 були звільнені почасти в результаті уваги до них та тиску щодо необхідності їхнього звільнення.
Нагадаємо, кінорежисер та письменник Олег Сенцов відбуває у Росії 20-річний термін ув'язнення за сфабрикованими звинуваченнями.
Лист Олега Сенцова з якутської колонії