Олексій Блюмінов: Чому Майдан переможе

12:43, 13 грудня 2013

"У пафосних промовах про те, що на Майдані народжується українська нація є чимала частка істини.

Пояснюю, чому.

Такі рухи як Майдан - це прекрасний приклад громадянської самоорганізації, солідарності й активної боротьби за цілі, які для учасників цієї боротьби є надзначущими і надцінними.

Ось, як наприклад, виглядає приклад такої мобілізації та солідарності з боку - очима одеської журналістки з проросійського телеканалу і з відповідними поглядами:

«На Західній Україні, в одному з великих сіл Львівської області, відчуття тотальної мобілізації. У церквах дзвонять дзвони, один за одним в Київ формуються та відправляються ледь не батальйони. Ті, хто поки сам не їде, ящиками приносять яблука, сало і мед - щоб ті, хто їде, везли з собою. Лікарі в санаторії попереджають пацієнтів, що, можливо, частина з них візьме відпустки за свій рахунок і теж поїде в Київ».

При цьому якість цих цілей ми навмисно не оцінюємо і не аналізуємо, для нас зараз важливе інше.

Що собою являє нинішнє українське суспільство? Воно розколоте. Але не на два протиборчі табори, кожен зі своїми цілями і цінностями, як нас запевняють недалекі пропагандисти. Ні, воно розколоте на дві приблизно рівні половини, одна з яких вже давно здобулась на власну суб'єктність, а друга її немає. У результаті перша половина бореться за другу, успішно втягуючи її в воронку свого проекту і асимілюючи найбільш активних мешканців цього «болота».

Що це означає? З аморфної української маси виділився активний суб'єкт, він уже визначився з геополітичним вектором, з образом бачення української нації і держави. У нього є свій Проект, він знає, куди він хоче йти і навіщо. І він штовхає іншу частину суспільства до своєї мети. Штовхає наполегливо, методично, і не перший рік.

У цієї половини суспільства, в свою чергу, є свій авангард, хоч і мала, проте активна меншість, яка має велику пасіонарність у відстоюванні свого вибору і нав'язуванні її іншим, спирається на потужну інфраструктуру, від лідерів нагорі, до піхоти внизу, має відшліфовані механізми внутрішньої та зовнішньої комунікації та самомобілізації, має ЗМІ та НГО. Має потужні сенси, що володіють великою притягальною силою для тих, хто не визначилився.

Саме тому перемога «Майдану», якщо розуміти його не як конкретне стояння на барикадах саме зараз, а як розгортання в часі якогось великого і цілісного проекту націотворення - це не питання дискусії, а лише питання часу. Той, хто чітко розуміє, чого він хоче, має мету, інструментарій для її досягнення, енергію для її відстоювання і долання поневірянь і незручностей в ім'я цієї мети, той, нарешті, хто має достатньо агресії і напору для того, щоб навертати інших на свою віру, неминуче переможе. Він може відступити зараз, але при першій же можливості «барабани революції» забарабанять знову. Так буде доти, поки вони не відчують меж своєї можливої експансії і не зіткнуться з жорстким опором іншого свідомого самого себе проекту, який поклав саме у цьому місці свої кордони.

А другого такого центру сили, альтернативного проекту, в Україні на даний момент немає. Всі ці проросійські рухи - це дурня дурнею. Населення на Південному Сході - це болото. На болото не можна спиратися. Все те, що на сході є більш-менш активним і готове виходити боротися - воно вже так чи інакше втягнуте у круговерть прозахідного вектора, інтегровано в прозахідний проект. І саме тому, коли на Сході з'являються молоді люди з амбіціями, то природно, вони спочатку, ще з університету, націлені на інтеграцію саме в цей проект. Тому що він більш прогресивний і дає їм більшу можливість для самореалізації. Саме тому для молодих луганських журналістів є мрією поїхати у Львів. Це якась культурна Мекка, наочна картинка того, як повинна виглядати ідеальна Україна того проекту, в який втягнуті ці молоді луганські журналісти. Львів'яни ж, які їдуть в Донбас, їдуть туди з почуттям внутрішньої переваги, їдуть долучати неофітів до свого великого проекту.

Природно, в ситуації реального протистояння, коли з одного боку ми маємо активний і готовий до нав'язування власної точки зору суб'єкт з потужною мотивацією і серйозною постановкою мети, а з іншого - аморфне болото, то питання про те хто переможе, немає. Болото перемогти не може. І його поразка - це лише питання часу. Якщо одна частина суспільства майданить за свої цілі, а друга «працює», то з математичної неминучістю «працююча» частина населення буде жити за тими правилами і в тій реальності, які для них вимайданить активна меншість.

По-іншому не буває.

А тепер пас охоронцям і борцям за стабільність."

Але про це тут