Тривале суспільно-політичне протистояння в Україні, схоже, поступово переходить у мирну фазу. Влада, яка вдавала, що «не помічає» Євромайдану, та продовжувала закручувати гайки, після зіткнень і трагічних подій на Грушевського все-таки погодилася на перемовини з опозицією.
У результаті парламент скасував «диктаторські» закони, нещодавно ухвалені з порушенням процедури. Крім того, політики з обох таборів начебто почали погоджуватися на повернення до парламентсько-президентської форми правління. Та це ще далеко не справжній відповідальний діалог опонентів, а лише початок урегулювання кризи, про можливі сценарії виходу з якої в інтерв’ю ZAXID.NET розповів директор Школи політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська академія», професор Олексій Гарань.
– Як Ви оцінюєте діалог влади й опозиції?
– Говорити, що діалог налагодився, ще зарано. Це лише перший крок із відведення країни від подальшого сповзання у кривавий сценарій, який написаний у Росії (ми повинні бути цілком свідомі цього). На жаль, Янукович чомусь цей сценарій виконував. Те, що парламент скасував закони 16 січня, так, це перша маленька перемога. Відставка уряду Азарова насправді вже запізнилася. Вона мала відбутися 30 листопада 2013 року. Але ми маємо розуміти, що жодному слову президента не можна вірити.
Репресії тривають, особливо в регіонах. Влада використовує власних громадян як заручників. Саме тому закон про амністію затриманих уже встигли охрестити як «закон про заручників». Коли влада каже опозиції, що випустить заарештованих протестувальників в обмін на звільнення Майдану, це не серйозно, хоча деякі адміністративні будівлі можна звільнити. Захоплювати МінАПК і Мінюст було абсолютно непотрібно. Майдан назвав це провокацією, і будівлі міністерств звільнили. Однак іти з самого Майдану буде повним безглуздям, і ніхто на це не піде.
Думаю, опозиція робить правильно, що продовжує переговори. Це потрібно. У цьому випадку опозиція демонструє свою зваженість і збалансованість. Попри те, потрібно продовжувати тиск знизу і в регіонах. Особливо потрібно, щоб країни Заходу почали переходити від слів до дій. Скасування віз для окремих представників влади – лише перший крок. Це треба було робити 30 листопада минулого року, але вже бодай щось почали, і влада, думаю, відчула загрозу санкцій.
– Наскільки влада й опозиція готові до компромісів?
– Влада наразі не готова до компромісів. Єдиним позитивом, мені здається, є те, що всередині Партії регіонів нарешті почали розуміти, чим ці події можуть завершитися для них, і говорити про можливість повернення до конституційної реформи 2004 року. Проте, з іншого боку, влада, втягуючи опозицію в переговори, насправді прагне їх затягнути і пропонує опозиції речі, які є абсолютно нездійсненними або пасткою. Наприклад, звільнити Майдан або очолити уряд за тих умов, коли він повністю підконтрольний президентові.
Або, як сказав Кравчук, давайте створимо комісію для реформування Конституції та будемо далі працювати. Це, у принципі, правильно, якби була нормальна країна, а зараз немає часу на те, щоб проводити тривалі дискусії й обговорення. Потрібно швидке повернення до конституційної реформи. Це можна зробити двома шляхами: голосуванням у парламенті 300 депутатів, або Конституційний Суд змінює за один день своє попереднє рішення, пояснюючи, що з’явилися нові обставини, і миттєво відновлює Основний Закон у редакції 2004 року. Якби була політична воля, це було б дуже легко зробити. Але вона буде тільки тоді, коли Янукович відчуватиме для себе небезпеку та якщо отримає гарантії особистої недоторканності й недоторканності бізнесу сина.
– Довкола яких питань варто домовлятися передусім?
– Окрім звільнення заручників, необхідна відставка міністра внутрішніх справ Захарченка. Ми бачимо, що він уже не з’являється на засіданнях уряду. Для нього найрозумнішим кроком було б швиденько спакувати валізи та виїхати з України, поки така можливість ще є. Потрібно припинити переслідувати активістів й відвести кордони «Беркуту» та Внутрішніх військ до Верховної Ради, Кабміну й Адміністрації президента, нехай там охороняють. Якщо влада буде відводити сили, можна відводити людей із барикад на Грушевського. Це все кроки для відновлення довіри, але принципове питання – відновлення конституційної реформи. Коли в руках Януковича залишаються всі важелі влади, всі силовики, тут немає жодних гарантій.
– Чи потрібно залучати міжнародних посередників для врегулювання політичного конфлікту в Україні та чи могли б вони виступити в ролі гарантів досягнутих домовленостей?
– Зараз ми бачимо, що позиція Європи стає більш рішучою. Думаю, європейські лідери можуть виступити посередниками на переговорах, але при цьому ми маємо розуміти, що єдине, що буде впливати на Януковича, – це сила протесту. Бо ми вже бачили, як президент, вибачте, «футбольнув» Європейський Союз і місію Кокса – Квасневського, які приїжджали в Україну майже тридцять разів. Він їх просто «киданув» – використаю таке неполітологічне слово. Воно, на жаль, дуже чітко характеризує Януковича. Тому навіть Європа не може бути гарантом домовленостей. Має бути поєднання двох чинників: сила знизу і тиск Заходу.
– Після відставки Азарова постало питання про формування нового Кабміну. Яким має бути новий уряд – технічним, пропрезидентським чи коаліційним?
– Юрій Луценко, наприклад, виступив категорично проти коаліційного Кабміну. Принципова річ – щоб цей уряд мав повноту влади. Якщо відбудеться повернення до конституційної реформи, тоді справді й опозиція може брати на себе відповідальність. Робити це за нинішніх умов не можна. Сьогодні це може бути тільки якийсь технічний уряд, але навіть його можливості будуть обмежені, бо всі важелі влади – в руках Януковича. Моя рекомендація – швидко ухвалювати відновлення конституційної реформи. Значна частина регіоналів за це виступає. І якщо таке відбувається, тоді можна формувати уряд на базі нової більшості. Вона, очевидно, включатиме опозицію, позафракційних і частину регіоналів.
– Якими мають бути першочергові завдання нового уряду?
– Економічна стабілізація – раз. Відновлення переговорів з Європою – два. Покарання винних у репресіях – три. Має відбутися показове покарання бодай окремих осіб, адже було задіяно дуже багато людей, і не вдасться відразу їх виявити та притягнути до відповідальності. Четверте завдання – проведення реальних реформ, які можуть послабити пресинг на бізнес. Тобто дати можливість розвиватись тим секторам української економіки, які зараз придушені, створити умови для бізнесу, перестати втручатися в його справи, припинити тиск податкової і дати людям можливість жити та працювати.