Олеський замок – один із найстаріший замків України, початки якого сягають ще княжих часів. 21 грудня він відсвяткує 40-річчя від часу свого відкриття і створення там музею.
Замок XIII–XVIII століть після Другої світової війни залишився майже руїною, без даху, вікон і дверей.
«Він стояв пусткою. Хто хотів, міг вступити, щось відбити, забрати. Замок був в дуже страшному стані», – починає розповідь Роман Соломка, завідувач музею «Олеський замок».
Фортецю, певно, здолав би час, якби не Борис Возницький, тодішній директор Львівської картинної галереї. На його прохання облвиконком у 1969-му році передав замок галереї.
Музейники повернули пам'ятку до життя усього за 5 років, а навколо зробили парк і ставки.
Оксана Івасів тоді щойно влаштувалася на роботу. Згадує, як їм, музейникам, доводилося закочувати рукави і фізично працювати: «Дійсно, треба було працювати лопаткою, киркою, цеглу носити, пісок, глину. Тоді я ще тільки прийшла».
Замок і музей у ньому відкрили у 1975-му. Того дня, 21 грудня, уся комуністична верхівка поїхала спочатку на презентацію пам'ятника будьонівцям, що неподалік, а опісля зібралася в Олеському.
«Посеред подвір'я замку стояв перший секретар обкому партії, голова облвиконкому, а поруч Борис Возницький і дівчатка, які на подушечках тримали ножиці, щоб перерізати стрічки. Усі працівники музею завмерли, коли Борис Григорович почав першу екскурсію для радянської верхівки поміж ікон і скульптур із церков. Та керманичам сподобалося, відтоді замок назавжди залишили у спокої», – розповів Роман Соломка.
Відтак почали формувати експозицію і фонди.
«Пішли таким шляхом, що у тих кімнатах, де можливо, відновлювали інтер'єри, а в інших просто як виставка творів мистецтва, які вже на той час або були у картинній галереї, або були знайдені під час поїздок по районах західної України. А саме тоді Борис Возницький їздив і збирав твори мистецтва», – додав завідувач музею.
А коли збірка стала завеликою, аби її зберігати у замку, фондосховище перенесли поруч, у колишній монастир капуцинів. У часи війни там було єврейське гетто, а у радянські – профтехучилище. І знову ж Борис Возницький наполіг, щоб будівлю влада віддала музею.
«Колишній монастир ордену капуцинів – це майже 3 тисячі квадратних метрів і ще тоді ми почали це все освоювати. Нині у нас там,у фондах, є різні групи: живопис, скульптура, метал, меблі, тканини», – повідомила головний хранитель музею «Олеський замок» Тетяна Сабодаш.
А цьогоріч музейники зробили тут майже неможливе: своїми силами, з допомогою місцевих мешканців і симпатиків відремонтували і відкрили виставковий зал на тисячу квадратних метрів у колишньому монастирі капуцинів.
Там облаштували експозицію із відреставрованого фарфору і фаянсу XVIII-початку XX століть із фондів замку, а ще надгробки із західноукраїнських храмів.