До кінця січня у галереї сучасного сакрального мистецтва «ICONART» на вулиці Вірменській у Львові триватиме виставка київських митців, котрі по-новому інтерпретують феномен українського бароко.
Малярство молодих київських художників Ольги Ковтун та Андрія Коваленка влучно представляє нові інтерпретації українського барокового мистецтва, котрими добре знана майстерня монументального живопису і храмової культури відомого художника, академіка, професора Миколи Андрійовича Стороженка . Творчість Ковтун та Коваленка якнайкраще представляє саме цей осередок сакрального мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури у Києві.
Про натхнення живописом та архітектурою українського бароко можемо говорити тут як про відправну точку на шляху власного творчого пошуку. Адже у творах Ковтун та Коваленка зустрічаємо також ремінісценції найкращих зразків західноєвропейського мистецтва – тут і пишність французької готичної мініатюри, і глибинні живописні переживання Караваджо. Це ґрунтовне самоусвідомлення у руслі європейського мистецтва неповторно розвивається на основі візантійської іконографії – адже без розуміння східно-християнського мистецтва важко віднаходити ключі до цього вишуканого живопису. Особливість українського бароко власне й спонукає цей пошук власного стилю. Андрій Коваленко пояснює це так: «Українське бароко таке глибинне, що досі до кінця не можу його зрозуміти. Звичайне бароко можу розкласти за схемою на компоненти. Українське ж відрізняється композицією. Святі у вбранні з українськими орнаментами. Також часто трапляються пишні, величні квіти. Загалом цей стиль бундючний, але українське бароко - близьке до людей. Хоча дехто звинувачує його в світському сприйнятті релігії. Я не копіюю, а роблю своє бароко на основі вивченого й обдуманого».
Ковтун та Коваленко представляють твори, котрі стоять на межі світського та сакрального. Подібно до майстрів Ренесансу, вони не відділяють одне від іншого, але пробують поєднати божественне та людське. У центрі уваги опиняється людина, котра глибоко інтимно переживає свій досвід Божественного об’явлення. Цей духовний досвід майже неможливо передати словами, а візуальні образи представляються його парадоксальними протилежностями пишного та аскетичного, барвистого й тьмяного, радісного та смутного…
Таке пережиття, здобуте малярством, гармонійно поєднує в собі жіноче та чоловіче начало. Автори виставки визнають: «Коли твориш в парі, тримаючись за руки, в розписах пігментами і заліплені мокрим, пахучим, липким левкасом, тоді відчуваєш неосяжну повноту. Творити двома началами: чоловічим і жіночим, десь в одному вимірі серцями зливатися в спільну мелодію, але зберігати авторство, розмежовуючи його смиренними нотами свого Еґо». Це рідкісний зразок мистецтва, де одне не пригнічує і не домінує над іншим, але навпаки художниця та художник надихають одне одного й прямують до ідеальної гармонії красоти.