Олімпійський спорт в Україні: перемоги на тлі безгрошів'я

«Що не так» із підготовкою олімпійців?

13 березня

«Золотий» спорт, який не приносить золота. Що не так? Про це сьогодні говоримо із гостями студії, вітаю їх. Юрій Турянський, голова відділення Національного олімпійського комітету у Львівській області, а також Тарас Гарцула, старший тренер національної збірної України з санного спорту.

***

Усі ми з вами вболівали на зимовій Олімпіаді за наших спортсменів. Та для того, щоби ставати чемпіонами, потрібно мати хороші умови. Подивимося, в яких умовах тренуються наші спортсмени.

Маряна Романяк: Глянемо, що тут. Холодно вже, скажу вам чесно.

Тарас Гарцула (старший тренер національної збірної України з санного спорту): Оце приміщення за санним спортом рахується з 1980-х років. Загалом наші тренування відбуваються тут, в цьому залі по загальній фізичній підготовці. Усе, що тут є, весь спортивний інвентар – це видно, що зроблено… Самі десь в гаражі зварили турнічки, поставили тренажери – все вручну самі зробили.

Маряна Романяк: Ойой, ця гантелька, напевно, віком старша за мене…

Антон Дукач, олімпієць: Досить холодно витримувати такий стан. З приходом весни, літа – досить приємно. Не лише від умов залежить наш результат – дуже велику роль якраз грає, яке в нас технічне оснащення, які сани, на якому рівні вони будуть підготовлені. Тому з приходом хороших саней, хороших механіків наш результат буде рости навіть у таких умовах.

Тарас Гарцула: В літній період, щоби зекономити кошти, у нас тренування з санного спорту відбувається в місті Кременці – один-два збори. Це на літніх санко-роликах. А осінній, зимовий період ми вже виїжджаємо за кордон. Здебільшого тренуємося в Латвії, бо дешевше проживання.

Значить, треба щось обмежувати, щось обдумувати. Наприклад, в цьому сезоні в нас була така ситуація, що команда виїхала на три місяці. Чому, Бо тренери порахували, що кожна поїздка додому – це витрати до 1000 євро. 1000 євро – то краще потренуватися за ті гроші, в нас нема так, щоб їх тратити. Але це психологічно важко для кожного спортсмена – три місяці бути в одній команді – ні сімї, нічого не бачити.

Чотири роки по нормальній програмі має тренуватися подвійний склад команди, який попадає на Олімпійські ігри. На це все просто не хватає фінансування – тому, відповідно, ми зрізаємо команду. А оскільки лише шість спортсменів отримує заробітну плату, то всі молоді юніори, які доходять до віку 18–20 років, йдуть на роботи, «зав’язують» зі спортом і пропадають. Тому важко створити конкуренцію, щоби показувати результат.

***

Пане Тарасе, розпочнемо з вас. Чи правда, що про олімпійський спорт (і загалом про спорт) згадують тільки перед Олімпіадою – раз в чотири роки?

Тарас Гарцула: Ну, загалом ситуація така. Тим, хто слідкує за спортом, відомо: навіть ситуація з придбанням інвентарю в санному спорті відбувалася 29 жовтня, а команда виїхала на підготовку до Олімпійських ігор по льодовій підготовці за кордон вже 25 вересня – тому цей інвентар був придбаний дуже пізно.

Хоча дякуєм за то, що нам його придбали, але бажано це робити завчасно – так як пишуть цільову програму за чотири, три, два роки, щоб її встигли підготувати. З тих трьох саней, що цього сезону придбали, підвели двоє санок – і це на відсотків 50–60. Їх просто не встигли фізично підготувати, під кожну трасу перевірити, вдосконалити. Тому просимо, щоби за нас пам’ятали всі чотири роки, весь олімпійський цикл, а не останні лише.

Пане Юрію, чому так – чому пам’ятають раз в чотири роки? В чому проблема?

Юрій Турянський: Власне, підготовка спортсмена – це олімпійський цикл, це чотири роки. Про спортсмена треба пам’ятати не лише за півроку до Олімпійських ігор, і не лише нагороджувати за «золото», «срібло» і «бронзу». Так, у нас гарні нагороди, і уряд нашої держави запропонував дуже гарну винагороду матеріальну за перше місце – це 120 тисяч доларів, відповідно за друге місце, за третє місце… Але що робити протягом олімпійського циклу?

Що робити?

Юрій Турянський: У нас на сьогоднішній день є лише Кременець – це старезна база, побудована ще в кінці 80-х – на початку 90-х, якраз встигли побудувати до розпаду Союзу. На сьогоднішній день вона в такому стані, що там (розмовляючи з фахівцями санного спорту) може тренуватись лише спортсмен-початківець – а вже для того, щоби здобувати вершини майстерності, цього явно недостатньо.

Тут є проблема, ми це вже зрозуміли. Але чи є якесь вирішення? Чому згадують про спортсменів тільки перед Олімпійськими іграми і чому вони тренуються в підвалі, який самі облаштували?

Юрій Турянський: Вирішення цього – це повинна бути державна стратегія, мусить бути національна програма стосовно фінансування. Зараз ми з вами говоримо в тій студії про зимові види спорту – про сани і про гірські лижі, так? Але взагалі така тенденція у всіх видах спорту. Сьогодні спорт у нас занедбаний, немає державних національних програм стосовно його відродження. Сьогодні наш спорт в Україні тримається по інерції до того, що було створено десятки-десятки років тому, а саме на дитячо-юнацьких спортивних школах. Якщо говорити про Львівщину, ми маємо таку гарну навчальну базу, як Львівське училище фізичної культури і, відповідно, Львівський державний університет фізичної культури ім. Боберського. І завдяки цьому фундаменту, який закладений багато-багато років тому, ще функціонує спорт. Але ми не можемо показувати надзвичайних результатів. І те, що Олександр Абраменко отримав «золото» з фристайлу…

Ми знаємо, що 33 спортсмени-українці були в Пхьончхані, і з них троє – один чоловік і дві жінки, які представляли повітряну гірськолижну акробатику, власне фрістайл – це феномен. Тобто те, що він показав цей результат, – це всупереч тому, що в нього було вкладено, які умови були в нього створені і так далі. Тобто цей миколаївський спортсмен – це, в принципі, феномен.

Повернімося до наших хлопців, до санкарів і, зокрема, справді до умов тренування. Пане Тарасе, чи ви відчули, що є якісь зміни? Так, ми розуміємо, є проблеми (пан Юрій нам ще раз нагадав про них), але чи ви відчуваєте, що ці проблеми якось вирішуються? Що зараз із роботою нового міністерства, з роботою Національного олімпійського комітету? Вас підтримують, вам допомагають, вам сприяють? Чи нічого нема і навпаки – все в іншу сторону?

Тарас Гарцула: Хочу зауважити, що на посаді старшого тренера збірної команди України я вже працюю шість років. Якщо я готував за два роки до Олімпійських ігор в Сочі – в нас ніякого придбання не було. І я є тренером на балансі збірної – не маю ні одної санки. Цього року я маю перших три санки на балансі збірної команди України. До цього спортсмени їздили на санях, які були куплені навчально-спортивними школами, Федерацією. На рівні міністерства в нас придбань до Сочі на Олімпійські ігри не було – лише от зараз.

Пане Юрію, а чи можете ви як представник Національного олімпійського комітету сприяти тому, щоби санкарям придбали санки, щоб їх фінансово підтримали?

Юрій Турянський: Мар’яно, ну, по-перше, Національний олімпійський комітет – це громадська організація. І я, очолюючи відділення Національного олімпійського комітету на Львівщині, роблю все для того, щоби якісь кошти зібрати і поділитися зі спортсменами, простимулювати той чи інший вид спорту. Але це робиться всупереч будь-яким державним потугам і державним програмам, тому що відділення Національного олімпійського комітету Львівської області на сьогоднішній день жодної копійки з будь-якого бюджету не отримало. Це кошти меценатів, це кошти тих людей, які небайдужі до спорту.

Що треба зробити? По-перше, щоби розвивався санний спорт (ми почали з санного, так, Мар’яно?) – перше: потрібна санно-бобслейна траса. Така траса коштує десятки мільйонів євро. Тобто я не бачу, щоби сьогодні на це були можливості, і жодних коштів (навіть близько до таких) не закладено в жодному бюджеті – ні в державному бюджеті, ні в регіональних бюджетах цього немає.

Друге. Щоби така траса працювала і виправдала себе, вона повинна круглорічно працювати, і мусить бути база для наших спортсменів. Нонсенс, що сьогодні санкареві необхідно для того, щоби утвердити свій рівень, їхати за кордон на тренувальні бази. Майже те саме ми маємо в гірських лижах.

Так як ви їздили в Латвію на тренування?

Тарас Гарцула: Не лише в Латвію. Ми по Європі їздимо. Просто з останніх часів у нас стала така проблема (останні три роки), що перебування на території Європи – 90 днів у півріччя, і цих днів нам не вистачає для нормальних тренувань. Якщо ми їдемо на повноцінні тренування, беремо участь в Європі – то не можемо виступати на всіх етапах кубка світу, який там відбувається. І ми чимось починаємо жертвувати: або беремо участь в етапах, або це.

Хоча до цього ми можемо готуватися – є траси і Америки, і Канади, є траси в Росії, Японії, Кореї, але по фінансах ми туди не можемо їхати. Європа ближче плюс транспортом перевезти – це не багажем відправляти, а просто забрали в машину – і поїхали.

Ми також поспілкувалися ще з одною нашою олімпійською спортсменкою – з львів’янкою Олею Книш, яка була на Олімпіаді, та з її тренеркою і запитали, на чому їм доводиться економити під час підготовки до Олімпійських ігор. Пропоную послухати.

***

Юлія Шепіленко, тренерка: Наші виїзди за кордон – переважно на навчально-тренувальні збори – потребують, звісно, досить серйозних фінансових розтрат. У нас невеличка команда, і коли ми їздимо рік, другий, третій поспіль – то вже порозуміння досить непогане в нас складається, і ми завжди радимося між собою. Наприклад, якщо в нас піднімаються якісь гострі питання, нестача якихось коштів – ми узгоджуємо на нараді внутрішній, чи можемо ми пожертвувати: наприклад, зменшити харчування або ще якісь такі нюанси. Так, є такі, на жаль, в нас питання. Ну, а якщо вже зовсім погано – то переходимо до наступної стадії: докладаємо своїх коштів.

Мар’яна Романяк: Яка зарплата у спортсменів і у тренерів?

Оля Книш: За сім тисяч.

Мар’яна Романяк: І як тобі – вистачає?

Оля Книш: Ну, як сказати... Мені би, можливо, хотілося потратити ці гроші на нові спіднички і так далі, але всі кошти йдуть або на збори, або на допоміжне харчування. Тобто всі гроші, які я заощаджую, – вони йдуть в спорт.

Юлія Шепіленко: Ну, в мене ще менше. Так як я працюю офіційно на півставки в Мінспорту, то навіть не хочу озвучувати цифри. Це дійсно смішно.

Мар’яна Романяк: Чого найбільше вам бракувало під час підготовки до Олімпійських ігор?

Юлія Шепіленко: Звісно, завжди болюче питання – це інвентар. Його постійно не вистачає, його постійно треба оновлювати. Ми всі весь час крутимося навколо питання, що це має бути державне фінансування – і так далі, і так далі… Але ми можемо з будь-якою країною нормальною, в якій є хороші спортивні здобутки, порівняти – і я більш ніж впевнена, мало хто знайде інформацію, що це є державне фінансування.

Але для того, щоби вийти з тих рамок, то, звісно, треба робити реформи стосовно меценатства, стосовно спонсорської діяльності, надавати можливість людям проявити себе в тому і підтримувати спорт, як вони цього хочуть.

І третє – це професійний склад, тренерський склад. От тут, напевно, держава має, все ж таки, якось обличчям повернутися до того, щоби вкладати кошти не тільки у спортсменів, а власне й у тренерів, в їхню освіту – не базову, а власне професійну, вже спеціалізовану. Тому що, на жаль, воно в нас дуже примітивно виглядає.

Маряна Романяк: Олю, тебе це не демотивує далі займатися спортом?

Оля Книш: Ні. Якби це мене не мотивувало, я би, напевно, вже давно не займалася цим спортом. Напевно, ще коли з дитинства їздила на лижах на Тростяні (де, чесно кажучи, я могла би займатися могулом, а не гірськими лижами), але щось надихнуло мене, щось сподобалося мені в гірських лижах, що я продовжила далі.

***

Така щира розмова Олі насправді викликала в мене багато емоцій. Я сама задумуюся: чому в нас бізнес не спонсорує спорт, не є партнером? Чи, можливо, варто якось змінити цю програму державного фінансування? На вашу думку, пане Юрію, чи є у нас фандрейзери, які допомагають спорту?

Юрій Турянський: Я вже більше трьох років займаюся громадською діяльністю в царині спорту. І стикнувся з тим, що бізнес дуже і дуже важко йде на меценатство, на спонсорство – немає в нас ще тієї культури меценатства. Тобто суспільство ще не готове. Напевно, не так легко тому середньому бізнесу заробляються кошти – ще є той момент. Бо ми маємо багато стрибків валюти національної і т. д., багато таких несприятливих умов. Можливо, якби багатший був середній бізнес, то і спорт тоді б більше відчув підтримку цього самого бізнесу.

Пане Тарасе, на вашу думку, чому спорт не спонсорується приватним бізнесом? І чи, можливо, ви стикалися з тим, що вас підтримували, не підтримували, відмовляли?

Тарас Гарцула: Ще коли я був спортсменом, до 1999 року, я тоді в ці справи так не вникав – але знаю, що на той час бізнесмени, які платили податки, могли 4% від загального податку віддавати на меценатство на спорт. Я ще як був спортсменом (1997–1998 рік, навіть 1999-ий), в нас були такі маленькі вкладення: на ті часи спонсор давав по 300 доларів.

А яке то все за кордоном? Тому що там бізнес підтримує спорт.

Тарас Гарцула: За кордоном по-різному. Навіть найближча до нас європейська країна, яка в санному спорті розвивається, – це Латвія. В них іде фінансування від Національного олімпійського комітету, який отримує фінансову підтримку з держбюджету. Також є спонсорська частина – перший нюанс.

Другий нюанс. Якщо взяти Польщу – в Польщі санний спорт фінансується через міністерство молоді та спорту. Просто в них дають на федерацію – і федерація розподіляє кошти. Німеччина – там варіант такий, що по федерації получають кошти від держави мінімальні, решта йде за рахунок спонсорства. Плюс, якщо в Німеччині взяти санний спорт, то їм легше спонсорів зацікавити, бо на кожних змаганнях (це етапи Кубка світу, Чемпіонат Європи, Чемпіонат світу раз в два роки, раз в три роки проходять) рекламу вони свою бачать, її показують на цілий світ. Їм легше з рекламою.

Плюс кожен спортсмен має індивідуального спонсора місцевого – мале якесь відділення місцевого банку спонсорує. Я не знаю, які вони від цього мають премії, дивіденди від держави, але воно є.

І це найголовніше – значить, воно працює. Пане Юрію, ви сказали на початку програми, що всіляко намагаєтеся допомагати і фінансово спорту, шукати якісь гроші… Можливо, наведете нам приклад із чогось останнього? Що було зроблено?

Юрій Турянський: Наприклад, це не співпадіння, напевно, що найкращою спортсменкою у січні місяці в нас була Олена Стецьків – і вона поїхала виступати на Олімпійські ігри, вже будучи нагородженою відділенням Національного олімпійського комітету у Львівській області, і пан Тарас брав участь у цьому нагородженні як найкращий тренер січня місяця. Нагородження такі в нас відбуваються щомісячно вже протягом трьох останніх років – ми робимо грошову винагороду спортсмену, тренерам, збираємо громадськість спортивну.

Здебільшого це відбувається у визначних місцях Львівщини, як Львівська опера. Сьогодні відбулося, наприклад, нагородження найкращого спортсмена за спортивними результатами грудня місяця 2017 року. Це один із заходів я назвав. В нас є безліч програм – таких, як OlympicLab, Олімпійський день, спортивний Олімпійський тиждень і різноманітні нагородження, підтримка.

Ми виїжджаємо щотижня один-два рази мінімум протягом всього календарного року в середні школи, в дитячо-юнацькі спортивні школи, в інтернати.

Робите свято гарне спортивне.

Юрій Турянський: Тобто здебільшого це свято – це підтримка спортсменів, це активізація і народження в наших дітей, в підлітків любові до спорту, спортивного способу життя, спортивного способу мислення.

На жаль, маємо обмежений час, підбиваємо підсумки. Те що зачепило нас, всю знімальну групу – це інфраструктура. Тому що ми також побували влітку й у Ворохті, подивилися, як там тренуються стрибуни з трампліна. Ми були і в інших місцях, де тренуються наші спортсмени, – і розуміємо, що це проблема загальна. І всюди є свої нюанси. Дуже шкода, що в нас гори – на відстані години дороги, але наші спортсмени їздять за кордон тренуватися. Пане Тарасе, що зробити, щоби Ворохта, Тисовець й інші бази почали працювати?

Тарас Гарцула: Вкласти гроші, зробити бази. Бо якщо на сьогодні взяти Буковель – там дуже дорогі готелі. Навіть якщо там зараз створять базу – говорять, що держава хоче базу біатлонну і лижну зробити, гірськолижний курорт, центр олімпійської підготовки лижних видів спорту...

Є другий нюанс – я знаю, що фінансування на школи обмежене, і вони не можуть влазити в ліміт проживання в цих готелях. А дешевших готелів – наскільки я шукав, щоби навіть з сім’єю виїхати – це дуже проблема. І чи зможуть діти на тих базах тренуватися – для мене також питання.

Щоби стати майбутніми чемпіонами, це точно.

Тарас Гарцула: Тому краще, моя думка, бази робити до тих місць, де більше дітей є. Не так, що зробити в Тисовці базу – і відпускати автобус, щоб половину Карпат об’їжджав і збирав тих дітей, аби привезти їх на тренування. Звичайно, що і там потрібно їх зацікавлювати, але треба буде більше скупчення дітвори.

Дякую. Пане Юрію, ваша думка – чи чекати нам поліпшення у спорті?

Юрій Турянський: Безумовно, я завжди залишаюся оптимістом. І знаєте, кожен повинен починати з себе для того, щоби зробити свій внесок. Безумовно, що на тлі того безфінансування, безгрошів’я щось треба робити. І те, що наші спортсмени досягають гарних результатів, і те, що Антон Дукач став 23-м з величезної кількості учасників – це сталося всупереч тому, а не завдяки чомусь. І те, що наша гірськолижниця Оля Книш, в якої ви брали інтерв’ю дуже гарне і цікаве – вона привезла нам золоту середину з Олімпійських ігор, тобто з 80–90 учасників у різних дисциплінах (бо є слалом-гігант, інші дисципліни) вона привезла середній результат. Тобто це надзвичайно гарний результат.

Ви задоволені цими результатами?

Юрій Турянський: Я скажу, що такі результати, які привезла наша збірна, на тлі того, як профінансований наш спорт – це добрий результат.

Дякую вам за вашу думку. Юрій Турянський, голова відділення Національного олімпійського комітету у Львівській області, а також Тарас Гарцула, старший тренер національної збірної України з санного спорту. Успіхів вам усім у вашій роботі. Мене звати Мар’яна Романяк, це програма «Що не так?» – побачимось за тиждень.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
РАГУlive. Випуск за 25 вересня
Від бароко до Телеграм-бота
На Сихові невідомі вкинули гранату в автомобіль кримчанина
Порошенко несподівано повернувся у трійку лідерів президентського рейтингу
«Золотий лев» без коштів та з присвятою Каролю Войтилі
«Не знаю жодного випадку, щоб когось судили за зараження гепатитом»
Винуватець смертельної ДТП у Львові здався у поліцію
У зоні проведення ООС через вибух міномета постраждало двоє військових
Зламана сильним вітром гілка вбила мешканця Борислава
КРРТ за борги відключив по всій країні аналогове мовлення телеканалу UA: Перший