80 років тому у німецькому концтаборі «Майданек» у Польщі загинув український греко-католицький священик Омелян Ковч. Його засудили за допомогу євреям. Хоч він і мав можливість утекти, та відповів, що має бути там, де потрібний. Український інститут національної пам’яті розповів про його подвиг.
Омелян Ковч народився у гуцульському Космачі, однак багато років служив священиком у Перемишлянах на Львівщині. Після закінчення української гімназії у Львові, митрополит УГКЦ Андрей Шептицький посприяв, щоб він вступив до Урбаніанського університету у Римі.
«Як і кожен греко-католицький священик Галичини на межі ХІХ і ХХ століть, він поєднуватиме духовну службу з активною громадською роботою на селі. Адже такими були його дід, батько, дядько, сотні інших священиків Української греко-католицької церкви, які стали ключовими діячами українського національного відродження на теренах Галичини, що на той час входила до Австро-Угорської імперії», – пишуть про Ковча історики Володимир Бірчак та Володимир В’ятрович.
Спочатку він був священиком у Підволочиську, згодом місіонером у Боснії. Однак у розпал Першої світової війни отець Омелян Ковч повернувся до Галичини і став капеланом Української галицької армії. У ній воював його рідний брат, батько також став капеланом, там і помер від тифу. Під час бойових дій Омеляна Ковча часто помічали поруч із вояками на передовій лінії фронту. Священик разом з військовими потрапив у полон до більшовиків. Його везли на розстріл, але на одній із зупинок потяга вартовий російський солдат відпустив його з проханням молитися за Луку. Проте Омелян Ковч знову потрапив у табір для військовополонених, цього разу польський, там теж переніс тиф.
З 1922 року отець служив на парафії в Перемишлянах. Місто в період міжвоєння було багатонаціональним, тут жили українці, поляки, євреї, роми і німці. Ковч розвивав суспільно-культурне життя української громади, заснував народний дім й читальню товариства «Просвіта», зініціював створення Українського банку. Однак отець Ковч завжди був відкритий і для представників інших віросповідань – часто до нього за порадою приходили місцеві поляки та євреї.
«Він народився в Галичині, де українці, поляки та євреї жили поруч століттями. Він чинив опір однаково більшовикам і нацистам і зазнав від них переслідувань», – пишуть про Ковча у збірнику «Щоб не забули. Пам’ять про тоталітаризм в Європі».
Така активність викликала репресії і постійні обшуки польської влади, що обмежували український національний рух. Були арешти і триваліші ув’язнення. Втім, коли прийшла радянська влада і почала репресії проти польських офіцерів, Ковч допомагав їхнім сім’ям. Після поляків енкаведисти взялися за українців та євреїв.
«НКВД був зайнятий подальшими арештами всіх “політично неблагонадійних”. Цього дня серед них мав бути і отець Омелян Ковч. Місцеві жителі (за деякими свідченнями, це були євреї) заховали священика, і так він уникнув не лише арешту, але, напевно, й розстрілу», – пишуть історики.
Нові випробування розпочалися у Другу світову. У жовтні 1941 року нацисти оточили та підпалили синагогу у Перемишлянах, в якій зібралися для молитви юдеї. За деякими даними, серед них був рабин з Белза Аарон Рокеах, якого теж врятував греко-католицький священик з вогню.
«Омелян Ковч звернувся до злочинців німецькою мовою. Тоді йому вдалося переконати німців і врятувати перемишлянських євреїв. Коли в містечку утворили гетто, отець пробирався туди, щоб надати допомогу та їжу нужденним», – розповів Український інститут національної пам’яті.
Отець Ковч хрестив всіх охочих, видавав євреям метричні виписки про хрещення, які рятували їх від смерті. Є свідчення Рубіна та Ітці Піземів про те, що їм вдалося вижити під час Голокосту завдяки посвідкам о. Омеляна.
На межі 1942-1943 років нацисти ув’язнили о. Омеляна Ковча спершу в львівській тюрмі на Лонцького. Його товариші, священики та й сам митрополит Шептицький намагалися його врятувати. Однак від Ковча вимагали обіцянки, що він відмовиться рятувати і хрестити євреїв. Він не погодився.
Згодом його перевезли в концтабір «Майданек» біля Любліна, де він отримав порядковий номер 2399 у чотирнадцятому бараці. Вже майже пенсійного віку він на рівні з іншими тяжко працював, а після роботи відправляв літургію, сповідав та причащав в’язнів – незалежно від їхньої національності чи віросповідання. Він був єдиним священиком там і підтримував поляків, євреїв, українців, росіян, литовців, естонців.
З табору Омелян Ковч написав листа рідним і тим, хто намагалися йому допомогти: «Я розумію, що ви стараєтесь про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, хто допоможе їм перейти ці страждання? Вони б пішли у вічність з усіма своїми гріхами й у глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими догори головами, залишаючи свої гріхи позаду себе. І так вони переходять міст вічності. Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів перебувати».
Священик помер 25 березня 1944 року, не доживши кілька місяців до визволення. Офіційною причиною смерті назвали серцеву недостатність. Тіло священика, як і всіх інших в’язнів, спалили в крематорії.
«Був сином і священиком одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього народу», – так про нього висловився кардинал Любомир Гузар.
2001 року Папа Іван Павло ІІ під час візиту в Україну оголосив отця Омеляна Ковча блаженним священномучеником.