На тлі похмурих подій на Донбасі, вирішив написати щось оптимістичне, принаймні заспокійливе. Бо бачу всі навколо місця собі не знаходять, нецензурно лають всіх і кожного, особливо київську владу. То в чому ж проглядається позитив, де він? А він таки є.
Почнемо з аналізу того, чи так вже прокололася центральна влада у боротьбі з сепаратистами-терористами. Зрозуміло, серед членів РНБО не видно ні Наполеонів, ні Людендорфів, ні Канарісів. Провести комплексну операцію, із залученням всіх можливих силових підрозділів, майстерно її координувати – виявилося непідсильним завданням для лідерів, породжених Майданом.
Керівники з посередніми здібностями могли б розкермувати ситуацію, що склалася на сході України, якби наші силові структури не виглядали, як роз’їджена цирозом печінка алкоголіка. Кадровий голод, систематичні акти зради, відсутність необхідної підготовки, брак техніки… Вад цілий букет, тому радше доводиться дивуватися, що хоч щось та таки робиться.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що за її розвитком пильно слідкує увесь світ. Захід нібито й не заперечує проти проведення українським керівництвом антитерористичної операції, навіть заохочує, проте застерігає: жодної надмірної сили, жодних надмірних небіжчиків і, боронь Боже, жертв серед цивільного населення. Росія залякує прямим текстом: жодних АТО, а то введемо війська. Місцеві мешканці криком кричать: «Вон, бандери!», й кидаються під колеса української бронетехніки.
Тобто в чинної влади настільки вузький коридор для дій, що дивно, як вона взагалі ним протискається вперед. У будь-якому випадку реально оцінити правильність дій влади можна буде лише згодом, тоді, коли ситуація заспокоїться й життя нормалізується. Колись же це має статися. Хіба ні?
Чи відбудеться з Донбасом те, що сталося нещодавно з Кримом? Всяке може статися, але я б з великою ймовірність відповів би на це запитання негативно. Для цього є багато підстав. Головною з яких є відсутність критичної маси населення Донеччини й Луганщини, яке б підтримувало ідею перетворення своїх областей на чергові федеральні округи Росії. Окрім того, військовиків здатних і готових чинити опір на Донбасі значно більше і вони вже виведені на позиції. Відбулися сутички, є вбиті й поранені з обох сторін, а отже назад дороги немає.
Якщо хтось вважає, що після подій 27 лютого, коли Кримську Верховну Раду захопили «зелені чоловічки», ще можна було щось зробити – дати відсіч російські агресії, відіграти ситуацію, – той або романтичний оптиміст, або свідомий провокатор. Якщо вже Росія зі своєю надпотужною системою спецслужб дає себе виявити, то тоді вже будьте певні, що в неї як то кажуть «все схоплено». «Зелені чоловічки» діяли так нахабно, бо знали, ніхто їх не чіпатиме в Криму.
Гучні заяви про те, що українські морпіхи могли легко пошинкувати на капусту всіх зайд, виглядають смішно після інтерв’ю командира наших «елітних» військ, котрий зізнається, що ніхто й близько не мав наміру стріляти в братів-росіян. Тому можу сказати впевнено: перша поява «зелених» була не перевіркою на вошивість (хоча перевірка відбулася й продемонструвала вошивість), це був сигнал, що маховик анексії запущено й ніхто його не зупинить.
Але годі про Крим – проїхали. Що тепер з Донбасом? Ситуація стає щоразу неспокійнішою. Але водночас все вказує на те, що тактика російських спецслужб дає прокол за проколом. Так, не лише українські силовики спотикаються на кожному кроці. Російському ГРУ доводиться щоразу змінювати тактику, виводити на арену нових осіб, здавати завойовані позиції.
Для українських спецслужб проколи теж не минають намарно, вони вчаться на своїх помилках, аналізують, роблять висновки, коригують стратегію й тактику. У них великий простір для самовдосконалення, значно більший ніж у російських колег, котрі пройшли масу збройних конфліктів.
Оптимізмом можуть надихати й успіхи України на дипломатичному фронті. Те, що весь цивілізований світ прийняв український бік і засудив Росію, – важко переоцінити. А головне, що має вселяти надію на краще, це західні кредити. Навіть не стільки сума, як сам факт. Це лише Росія обзиває Україну failed state, Захід має іншу думку.
Ми багато чого не знаємо, далеко не все зауважуємо й аналізуємо, але одне можна стверджувати напевно: не дають мільярдні кредити потенційним банкрутам. Значить у Брюсселі й Вашингтоні бачать наші світлі перспективи, а там не дурні сидять.