Цього тижня на екрани вийшло відразу декілька нових фільмів, які, без сумніву, вартують уваги глядачів. На екрани вийшов призер Каннського кінофестивалю, оскарівський номінант та фільм, заради якого актор Метью МакКонагі набрав 25 кілограмів. Так можна обирати.
«Персональний покупець»
На екрани вийшов трилер Олів’є Ассаяса «Персональний покупець». За цю роботу французький режисер отримав приз за режисуру Каннського кінофестивалю. Головну роль зіграла Крістен Стюарт, відома по ролі Белли у «Сутінках». І Ассаяс, який знімає актрису вже у другому своєму фільмі, використати шлейф потойбічного, що тягнеться від вампірського минулого Стюарт.
Її героїня ходить по магазинах і вибирає одяг для багатої дівчини, а паралельно намагається спілкуватися з духом померлого брата-близнюка. Для Ассаяса, який легко мандрує різними жанрами, цей фільм став практично повним переходом у комерційне кіно.
Ассаяс бавиться із ним та намагається представити своє кіно такою собі грою на тему привидів. Проте часом усе це виглядає аж ніяк не грою. Певна претензійність фільму відштовхує, проте водночас він інтригує і викликає бажання дослідити межу між грою та заграванням, між реальністю та потойбічним світом.
«Золото»
Спадкоємець гірничодобувної компанії Кенні Веллс (Меттью МакКонагі), опинившись на межі банкрутства, вдається о авантюри. Разом із геологом Майклом Акостою він вирушає у джунглі Індонезії у пошуках золотого родовища.
Далі починається справжній пригодницький фільм, присмачений духом афер та авантюр. Навіть дивно, що він заснований на реальних подіях, які на початку 90-х добряче потрусили фондову біржу Торонто.
У 2000-му році сценарист Стівен Гейган отримав Оскар за «Трафік». У 2005-му поставив «Сіріану», яка принесла нагороду Джорджу Клуні. А потім... зробив 12-річну перерву. І повернувся із «Золотом». Довгоочікуваний фільм не отримав жодних нагород, за винятком номінації за пісню на «Золотий глобус» (за чудовий, до речі, саундтрек).
Хоча на будь-які нагороди сміливо міг би претендувати Метью МакКонагі. Актор погодився на великі зміни у зовнішності, зокрема додав собі купу років та кілограмів. Те, що актор не боїться втрачати привабливість заради ролі він довів ще у «Даллаському клубі покупців». Але сенс, звичайно, не у зовнішності: він вміє бути переконливим навіть у будь-яких обставинах.
Фільм практично став бенефісом актора, який героїчно прикрив собою усі сценарні та режисерські недоробки фільму.
«Лев»
Драму «Лев» змагалася за «Оскар» у шести номінаціях. Не перемогла у жодній, проте успішно дісталася прокату. Середина 1980-х, Індія. 5-річний Сару (Санні Павар) зростає у нетрях. Одного разу вночі він вирушає зі старшим братом на заробітки й губиться. Згодом Сару знаходить нову родину в Австралії та через 25 років намагається знайти домівку та рідну матір.
Індійська частина займає майже половину двогодинного фільму і є його найбільшою принадою. Як і робота Ніколь Кідман у ролі прийомною матері Сару.
Друга частина, де Сару уже грає Дейв Пател, який шукає родину за допомогою програми Google Earth, першій сильно програє. За тим, як камера просто стежить за надзвичайно зворушливою індійською дитиною, спостерігати набагато цікавіше, ніж за розлогими діалогами та рефлексіями у виконанні зірок.
Цікаво, що навіть якщо повністю переповісти сюжет «Лева», спойлери нікому не зашкодять, адже про цю історію 5 років тому про неї активно писала світова преса, а потім головний герой випустив свої мемуари.
Режисер фільму, австралієць Гарт Девіс, намагається знайти динаміку та бути несподіваним у цьому статичному та добре відомому загалу матеріалі. Часом йому це вдається6 часом ні. Проте «Лев», при певній незграбності, фільм звертається до емоцій глядача.
А ще на екрани вийшов останній фільм, де можна побачити Г’ю Джекмана у ролі Россомахи. Картина «Логан», окрім усіх притаманних іншим «Людям Х» властивостей, набула ще і дещо сентиментального забарвлення драми. Так що у кіно піти варто.