Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер на вулиці Драгоманова, 58 продадуть! Таке рішення прийняла сесія Львівської обласної ради. У той час, коли депутати цинічно розпинались про прагнення покращити умови для дітей з інвалідністю – в стаціонарі диспансеру перебували 36 особливих дітей. Маленькі пацієнти, очевидно, ще не знали, що уже віднині їм нікуди йти, адже в «Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі», до якого диспансер приєднали маклери з Винниченка, їм пропонують всього 5 ліжок. На сьогодні на обліку в диспансері перебувають 12,5 тисяч дітей з психічними вадами розвитку, з них 540 – дітки-аутисти.
Отож, на балансі КЗ ЛОР «Львівський обласний психоневрологічний диспансер» перебуває комплекс будівель: вул. Драгоманова, 58, загальною площею 1076, 3 кв.м. та поліклінічне відділення з переходом за адресою вул. Коцюбинського, 36 загальною площею 720, 8 кв.м. та майже пів гектара землі в центрі Львова. Цей ласий шматок впав в око обласній раді та її «власникам» давно. І з того часу у диспансері почалися «покращення»…
Як вели до продажу дитячий диспансер?
Спочатку диспансеру не виділили коштів на заміну системи опалення. Хоча була виготовлена проектно-кошторисна документація орієнтовно на 11 мільйонів гривень, профільний департамент та обласна рада вже тоді не вважали за доцільне подбати про комфорт дітей з інвалідністю.
У 2017 році лікарям диспансеру заборонили виписувати дітям з інвалідністю рецепти на безкоштовне лікування, цю функцію забрали з переліку психоневрологічного диспансеру і передали сімейним лікарям.
Два роки тому виникла ідея ліквідувати диспансер. 26 квітня 2018 року був опублікований проект рішення, який цього вівторка таки «протиснув» голова обласної ради і залежні від нього фракції – «Європейська Солідарність», НРУ, «Батьківщина», група «Незалежні», «УКРОП і Народний Контроль.
Колективу установи, і батькам маленьких пацієнтів вже тоді було зрозуміло, до чого провадить провладна кліка обласної ради та керований ними профільний департамент охорони здоров»я. Наступним кроком до знищення диспансеру стала ліквідація ЛКК – лікарської консультаційної комісії – вона надає висновки щодо інвалідності, а вже з тим висновком батьки звертаються в соцзабез. Комісії з профільного диспансеру розосередили по районах.
До слова, з 2017 року Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер не отримав ні копійки на інфраструктурні покращення – ані з державного фонду регіонального розвитку, ані з програми соціально економічного розвитку, навіть з добре розрекламованої обласною радою програми» конкурс мікропроектів».
Натомість у 2018-му, загортаючи оборудку в благі наміри, тодішній директор департаменту охорони здоров’я почала розмову про майбутнє з медиками диспансеру. Навіть зібрали інформацію у лікарів, де вони себе бачать надалі. Інформацію зібрали – і на тому все скінчилося.
Далі були – майже два роки пікетів, вимог та вмовлянь батьків і медиків залишити в спокої і без того тривожних дітей, для яких диспансер став чи не єдиними місцем затишку, дбайливого ставлення та реабілітації. Пікетувальників то заколисували громадськими слуханнями, притупляли їхню увагу різними обіцянками, то вдавалися до погроз і криків.
І врешті – минулої сесії – все стало зрозуміло. Провладна більшість зробила все можливе, аби не дати права Львівському обласному психоневрологічному диспансеру стати комунальним некомерційним підприємством, питання «успішно» завалили, прислухавшись до вже звичного пароля Олександра Ганущина. А це значить – диспансер не може розраховувати на фінансування НСЗУ відповідно до медичної реформи.
Напівправда тих, хто причетний
Отож, голова профільної медичної комісії на сесії запевнив депутатів, що він неодноразово був у дитячому психоневрологічному диспансері. Упродовж останніх півтора року за дня ані медичний персонал, ані керівництво диспансеру його жодного разу там не бачили. Голова комісії каже, що ці діти заслуговують на кращі умови. Згідна! Питання – хто допровадив до того, що умови не найкращі, і як на 5 ліжках, які пропонують, тепер розмістити 36 наявних нині у стаціонарі пацієнтів.
Виконувач обов’язків директора департаменту, відповідаючи на моє запитання, запевнив – медичний персонал буде працевлаштовано, за винятком пенсіонерів. Отож, зі 106 осіб персоналу – 73 (33 пенсіонери не враховую) працівники диспансеру не мають уявлення, де вони від сьогодні працюють, на які посади будуть працевлаштовані. З них 18 лікарів, які мають досвід лікування дітей з інвалідністю. З 2018 року з ними ніхто про таке не говорив. Щоправда, минулого четверга до них навідався Андрій Васько, походив – подивився і повідомив, що доповідатиме про диспансер на сесії обласної ради. Справді доповідав, показував фото, які мали б навести жах на нас, депутатів. Не вразило особливо нічого. Не є найліпші умови, але й не найгірші. В нас є ургентні лікарні обласного підпорядкування, куди часом страшно заходити.
Один з депутатів розпинався на сесії – мовляв, «в диспансері палати завеликі». Коли дитина з психічними вадами розвитку перебуває в стаціонарі, з нею завжди є поруч мама, лікар, вихователь і няня.
Перший заступник голови обласної ради завзято рахував гроші – у скільки нам обходиться одна дитина в диспансері, яка оплата праці лікарів, які, погодьтеся, мають непросте завдання – наскільки можливо соціалізувати таку дитину. Говорила на сесії, повторюся і зараз: «Діти – це не бізнес, діти з інвалідністю потребують догляду, який в цивілізованих державах з цивілізованими політиками розуміється як вартісний догляд».
А далі про дітей не говорили…
На сесії про дітей з інвалідністю та їх перспективу депутати майже не говорили… Чи зможуть тривожні діти з психічними розладами комфортно почуватися разом з психічно здоровими дітьми? Наскільки швидко вони адаптуються і що їм для цього потрібно?
Досі не відомо, як будуть задіяні в наданні медичних послуг 73 особи (не пенсійного віку), де будуть кабінети для логопедів та психотерапевтів і якими будуть ці кабінети?
Вже ввечері після сесії головного лікаря зобов’язали принести всі документи до обласного управління майном спільної власності. Очевидно, йтиметься про передачу майна.
Ніхто навіть не обмовився про те, що вивільнену будівлю можна залишити для медичних потреб – наприклад, для паліативної допомоги чи реабілітації, що зараз є запотребованими медичними послугами.
Однак голова обласної ради Олександр Ганущин дуже чітко зазначив – є десять осіб ( охочих купити колись панський маєток, а тепер психоневрологічний дитячий диспансер), ще троє – мали б зголоситися.
Думаю, про людське око, аукціон проведуть, як книжка пише. Залишається відкритим питанням – чи справді є підприємці, які, вигнавши дітей з інвалідністю на вулицю – пробуватимуть побудувати тут успішний, наповнений позитивною енергією бізнес?!