З доповідної записки Альфреда Розенберга:
«Раніш українець відрізнявся від московитів своїм уявленням про власність. Якщо московити одвічно були колективістськи орієнтовані на общинне землеволодіння, то українці завжди відстоювали особисту селянську власність. Це визначальне розуміння власності природнім чином формує народний характер в інший спосіб та, відтак, є цілковитим проявом життєсприйняття, відмінного від того, яке було характерним для Москви».
***
Верховна Рада підтримала продовження процесу великої приватизації. Рішення, на перший погляд, вельми логічне і, навіть, запізніле для української економіки, бо ж ми все ще позбавляємося радянської ідеологеми, де держава – найкращий власник. Але наш досвід останніх 30 років та приклад розвинених країн – більш ніж достатній аргумент, аби переконатися в зворотньому. Держава повинна опікуватись виключно критичною інфраструктурою. А всі об'єкти, які не є стратегічними та не виконують функції держави, повинні отримати шанс на нове життя. Це – закони ринку, де конкуренція стає стимулом для росту.
І для мене великим подивом було те, що багато моїх колег у Парламенті, де вже немає Комуністичної партії, так і не ввібрали цей постулат ринкової економіки.
Право приватної власності цінне тим, що його можна втратити. Воно зобов'язує його суб'єктів до відповідальності, діє в певних межах, визначає правила й передбачає санкції. В розвинених країнах система власності змінила уявлення не лише про потенційні вигоди від активів, а й про пов’язані з ними небезпеки. Майнові відносини, які є врегульованими у правовому полі обумовили виконання зобов’язань.
За роки незалежності держава ж обтяжила об'єкти, які були під її управлінням величезною кількістю неефективних методик, апаратом, який безкінечно розширювався, і постійним вливанням коштів для підтримки їх існування. Така політика є безвідповідальною, адже підприємство, яке є збитковим, не повинно ставати тягарем для платників податків. «Міцні господарники», рятуючи нежиттєздатні підприємства від «жахів» ринкової конкуренції, насправді здійснюють недалекоглядні кроки. Їх опіка може приносити всього лиш короткостроковий результат.
Тож наступним кроком повинно бути максимальне скорочення списку об'єктів, які не підлягають приватизації. Це наш шанс до перезавантаження усієї системи, знищення паразитування на об'єктах, які живуть за державний кошт і є абсолютно неефективними, і шанс на підвищення інвестиційної привабливості.
Капітал тяжіє до відкритого, прозорого та конкурентного ринку, де держава лише створює умови для цього. Повинен бути задіяний спеціальний механізм з певним набором правил, який дає змогу отримати з активів потенційну додаткову вартість.
Повернімось до цитати Розенберга. Дихотомія «Схід-Захід» ґрунтується на протилежності двох цивілізацій: азійської та євройпейської. Першій властива адміністративно-командна економіка, другій – ринкова. Інститут приватної власності став між ними своєрідним «вододілом». Він є очевидною альтернативою неефективному державному управлінню об‘єктами. А єдиним мірилом гарантування збереження права приватної власності є ефективність, яка досягається лише в умовах, коли суспільство може вільно розпоряджатися своїми активами.