Шукаєте місце для літнього відпочинку? Відвідайте руїни замку Гербурта, що на Старосамбірщині.
Тут на висоті 556 метрів над рівнем моря досі височіють мури старовинної споруди 16 століття. Якщо вірити місцевим людям, у підземних ходах ще досі зберігаються золоті скарби багатого пана Яна Гербурта.
Подалі від цивілізації
Якщо ви вже вибралися у таку мандрівку, то мусите знати, що не варто очікувати зайвої помпезності. Замок Гербурта – це не пишний палац з антикварними меблями, тут немає навали туристів чи нав’язливих екскурсоводів. Більше того, біля історичної пам’ятки ніхто не торгує дешевими брелоками та магнітиками на холодильник, а якщо хочете випити пива, то потрібно запастися ним ще у селі. Так, будьте готові, що на обійсті Гербурта ви будете самі.
Добратися до замку зі Львова можна двома способами: маршруткою або ж залізницею. Якщо оберете останній варіант, то на приміському вокзалі Львова сідайте на електричку до Самбора. А у Самборі пересідайте на потяг Самбір – Нижанковичі. Доїхавши до станції «Хирів», знову пересядьте на автобус та проїдьте ще одну зупинку.
Щодо варіанту з маршрутками, то можна обійтись без зайвих пересадок. Просто сідаєте на головному вокзалі на автобус Львів – Добромиль або Львів – Нижанковичі. Ваша зупинка – село Тернава. Поїздка в один бік коштуватиме у межах тридцяти гривень з особи. Потім доведеться добиратися пішки кілька кілометрів, однак побачене того варте.
Ну що, поїхали?
Мальовниче гірське село Тернава усіх зустрічає «привітно». Як тільки попрямуєте від траси, яку тут старі люди називають «гостинець», сільською дорогою із рештками асфальту, на вас будуть озиратися перехожі, діти, жіночки на городах біля хати та чоловіки з сокирами чи іншим сільськогосподарським реманентом. Не лякайтеся, з вами все гаразд. Просто Тернава – маленьке село. Тут усі всіх знають. І навіть чиїхось заїжджих родичів зі Львова, Дрогобича чи Івано-Франківська впізнають ще за десятки метрів. А ви – чужі. Тому за вами будуть озиратися, про вас говоритимуть наступні два дні. І гордо казатимуть: «Туристи… Мабуть, на наш замок приїхали подивитися».
Тернавчани звикли називати замок своїм. Байдуже, що у всіх історичних довідниках він значиться як замок Добромильський. Історики ідентифікують його з маленьким містечком Добромилем, що поруч. Адже власник замку володів землями Добромиля та околиць.
Із села до гори Сліпої веде багато стежок-доріжок. Але туристам найкомфортніше іти польовим шляхом біля місцевого кладовища. Ото й усе ваше завдання – знайти сільський цвинтар. А далі дорога кружлятиме полем, горбами та долинками і сама приведе до підніжжя гори. До замку веде спіралеподібна лісова стежина. Цей шлях колись топтали коні вельможі Гербурта, тут повзли підводи із всяким добром. І навіть татари бували у цих краях, коли 1497 року палили маєток шляхтича Гербурта
І ось він – замок. Чи, правильніше сказати, руїни колись найбагатшого в окрузі величезного будинку. Усе, що збереглося до сьогодні – лише півкругла височенна стіна. По-тутешньому – мури. На замкове подвір’я можна зайти через «парадний» вхід. Овальний отвір у стіні та ще кілька менших «вікон» ‒ це все, що нагадує про панське життя, яке колись тут вирувало. Мури пощерблені часом та людськими руками. Так, не один цегляний будинок на околицях побудований саме із залишків замку. Адже ця цегла набагато витриваліша за сучасну. Старі люди розповідають, що до будматеріалів Гербурт велів додавати яйця. Це мало зміцнити будівлю. Курячі яйця возили у Тернаву аж із Варшави.
Загалом на горі Сліпій лише одне благо цивілізації – дощані лавочки та столи. Нечисленні туристи, в основному поляки, організовують тут скромні пікніки. То тут, то там видніються чорні плями від вогнищ.
Трохи історії
Ян Щасний Гербурт був відомим польським політиком та громадським діячем. Він заснував у своєму маленькому містечку Добромиль, що на Старосамбірщині, друкарню. Саме Яна вважають власником замку на горі Сліпій, хоча починали будівництво інші представники роду Гербуртів.
«У 1450 році у Тернаві на Сліпій горі львівський староста Микола Щасний побудував перший дерев’яний замок. Однак уже 1497-го його спалили татари. Після того, як Добромиль отримав Магдебурзьке право, 1566 року Станіслав Гербурт знову взявся за будівництво. Новий замок вирішили будувати з каменю і цегли. Будівництво завершував Ян Щасний – з роду Гербуртів. Замок мав ренесансний вигляд. Є історичні факти, через які вважаємо, що ця споруда виконувала швидше оборонну функцію, аніж житлову. Якщо тут і мешкали власники, то лише тимчасово. Гербурт проклав від замку великі підземні шляхи. Один із них вів до Перемишля», ‒ розповідає місцева жителька Ольга Волошин, яка активно вивчала історію замку.
Споруда була доволі неприступною для ворогів, оскільки розташована на крутій горі. У довжину овальна будівля простягалася на 85 метрів, а в ширину – на 25.
Ян Гербурт разом із своєю дружиною Ельжбетою подарували землю біля сусідньої гори отцям Василіянам. Тут і досі існує старовинний монастир, в якому, до слова, розпочав свій чернечий шлях Андрей Шептицький.
У 1622 році замок Гербуртів перейшов у власність родові Конєцполських. А після поділу Польщі, австрійці накази розібрати укріплення. До сьогодні збереглися лише мури, які не зруйнували за австрійським розпорядженням.
Тут живуть привиди…
От тільки не затягуйте із відпочинком до пізнього вечора. Коли на землю сідають сутінки, в лісі стає моторошно. Тутешні люди кажуть, що вночі у замку бенкетують примари. Тут гуляють красиві панянки у розкішних кринолінах, їх запрошують на танці молоді паничі. А якщо привиди відчують, що на їхню територію забрів хтось чужий, то дуже розлютяться. Подейкують, що запізнілих туристів «чіпається блуд», вони ходять кругами і не можуть вибратися із невеликого лісу.
Ще чимало легенд таїть у собі старовинний замок. Місцеві кажуть, що усі скарби Ян Щасний Гербурт втопив у своїй криниці. За іншими оповідями, коштовності закопані у підземному ході, яких у замку було аж три. Одначе вже протягом кількох століть нікому не вдається розшукати золото. Можливо, саме ви станете цим щасливчиком?