«Острів проклятих» - фільм-загадка, фільм-головоломка, який варто переглядати кілька разів і знаходити щоразу нові інтерпретації. Подобається, коли тобі дають не шаблонні ходи, а простір для фантазії, не готові рішення, а спробу самому знайти відповідь.
1954 рік, США. Федеральний маршал і ветеран другої світової Едвард «Тедді» Деніелс (Леонардо ДіКапріо) і його напарник Чак (Марк Раффало) пливуть на острів Шаттер розслідувати зникнення однієї з пацієнток клініки для душевно хворих і особливо небезпечних злочинців. Острів цей ретельно охороняється і втекти з нього можна тільки поромом, сховатися особливо ніде, тому всі так стурбовані зникненням Рейчел Солано (Емілі Мортімер), яка потрапила сюди за вбивство трьох своїх дітей. Під час розслідування Деніелс починає розуміти, що медперсонал щось приховує і на острові криється якась жахлива таємниця, пов’язана з експериментами над людською свідомістю. А тут ще, як на зло, розпочався шторм, що обрізав усі кінці зі світом. Деніелс вирішує йти до кінця і розкрити таємницю острова, попри те що його невпинно починають атакувати демони минулого.
Живий класик кінематографу Мартін Скорсезе останнім часом ставить на безпрограшні ходи. Його досить успішні «Відступники» 2006 року були рімейком перевіреного часом гонконгського трилеру «Подвійна рокіровка». В останньому фільмі режисер також поставив на безпрограшний варіант – роман відомого американського письменника Денніса Ліхейна «Острів проклятих». Попередні романи цього автора успішно екранізувалися в Голівуді, так «Таємнича ріка» отримала 2 Оскари, а його «Прощавай, маленька» (Gone Baby Gone) дотягла до номінації.
Останній фільм Скорсезе також має всі шанси отримати Оскара наступного року і не тільки за добре адаптований роман Ліхейна. Одне діло викупити права на хороший літературний твір, а інше - його добре зняти. Але у випадку з «Островом проклятих» режисер впорався на відмінно – у нього не бракує ні таємничості, ні саспенсу, ані драми. Неоднозначність – ось головне гасло цього фільму, коли глядач губиться що є реальністю, а що вигадкою, і чи справді існує між цими поняттями якась межа? Спроба заплутати глядача в цих двох світах і одночасно не втратити його зацікавлення в історії фільму свідчить про високий клас режисера. За останній час схожий експеримент вдалося провести не багатьом, хіба що Мішелю Гондрі в його «Науці сну».
Щодо акторів, а точніше ДіКапріо, з яким Скорсезе працює вчетверте, то він дедалі більше намагається позбутися амплуа «солодкого хлопчика» і грати серйозніші ролі. В «Острові» він виглядає досить гармонійно, і грає роль Тедді Деніелса дуже переконливо. Напевно, Оскара за цю роль він не отримає, але в його акторській кар’єрі вона стане великим плюсом. І на завершення …
«Острів проклятих» - фільм загадка, фільм головоломка, який варто переглядати кілька разів і знаходити все нові й нові інтерпретації. Подобається, коли тобі дають не шаблонні ходи, а простір для фантазії, не готові рішення, а спробу самому знайти відповідь. Це – фільм-подорож у глибини людської підсвідомості, в якій знаходяться не тільки милі спогади, але й свої скелети у шафах. І як не хочеться струшувати порох з цих захованих, проте не забутих костей, проте це доведеться зробити рано чи пізно кожному з нас.
Дядечко Фройд рекомендував би завітати на «Острів проклятих».