Цієї осені один сербський письменник сів до „Балканського експресу” і приїхав до нас „Потягом 76” на Форум книговидавців, аби за горнятком духмяної (львівської за сербським рецептом) кави дати кілька цінних «порад для полегшення життя».
Випивши одразу декілька горняток, Горан Петрович словами своїх оповідей (які завдяки хорошим перекладачам стали українськими) насипав цілий острівець видінь. Мабуть, треба поспішити, щоб встигнути погуляти в його садах, поки історія не прийшла по нас.
Книга сербського письменника Г.Петровича (Горан Петрович. Острів та інші видіння. - Харків: Фоліо, 2007. - 320с.) складається з оповідань одразу з кількох збірок різних років: «Острів та довколишні оповідання» (1996), «Ближні» (2002), «Відмінності» (2006). Різні збірки і різні хвилі історії омивали перо автора, який пропонує три місцевості для існування як персонажів, так і для нас - читачів.
«Острів та довколишні оповідання» - це сновидіння, які тримають в печері впродовж дня, а збирають з росою на світанку. Це світ метафоричної дійсності, по-дитячому доброї казки. Проте у випадку літературного світу Горана Петровича, мабуть, не варто вживати таких слів як «дійсність», «реальність». Поринути у сни дуже просто - варто тільки почати оповідь, намалювати картину і увійти в неї (правда, потаємно, хоча і так ніхто не повірить). А там - птахи збирають вимовлені слова і вплітають разом з гілочками в свої гнізда, хтось знаходить зниклі дні і одразу повертає власнику, хліб місять із перебільшень, бджоли смакують солодкою розмовою, а не квітами, жарти ховаються до кишені, а мурашки дозволяють собі виймати шматки мовчання з-під землі. Щоб відкрити двері, достатньо піднести до вуст слово КЛЮЧ, а кінці світу вимірюються там тільки оповідями. Коли повертатимешся до яви, «візьми якнайбільше сну, хоч на якийсь час тобі вистачить». Але варто бути обережним, адже підвернутися може навіть погляд, небо змиє дощ, автомобіль обхлюпає уламками калюж і тоді дуже легко заплутатися у власному страху.
Досить часто ми стикаємося з тим, що називаємо «святою дитячою безпосередністю». Наприклад, коли в листі до святого Миколая дитя, не задумуючись, виводить в переліку необхідних подарунків однаково важливі «цукерки, вафельки, щастя, шоколадки, кіндери, здоров'я, фломастери, комп'ютер». Але Петрович ніби усвідомлює безпосередність, як засіб, і навіть бере її на озброєння. Метафори ллються не суцільним літературно-міфотворним потоком, як у іншого відомого сербського письменника Милорада Павича, - ні! Павич, укладаючи свої словники, послуговується метафорами інтелекту і досвіду, зрештою, навіть відвертою розумовою грою. Петрович, уточнюючи карти невідомих і відомих країн і країв, послуговується метафорами серця: його гра ніжна і чуттєва, а його досвід - поетичний. Автор постійно контролює ситуацію - метафори являються лиш «під вечір», коли суть предметів загострюється і припадає пилом мороку, а на вікна вдягаються нічні фіранки з вишитим місяцем. Спочатку здається, що таким чином автор бавиться з нами у хованки на межі «яви і сну». Проте не встигає видіння дописатись, а оповідь - зникнути, і ми розуміємо, що у найяскравішу метафору загорнута оголена суть. Не заздрю перекладачам (а їх досить багато), адже передати цілу гаму зворотів, цілі печери метафор і океани снів історії -справа непроста, та й надто поетична як для прози.
Розділ «Ближні» - це проміжок, точно такий самий, як був «між дев'ятим і десятим рядом сидінь в кінотеатрі...» Це проміжок між сном і явою, на якому дуже важливо визначитись, куди рухатись - вгору чи вниз, чи достатньо снів взято з собою... На проміжку важливо зробити правильний вибір: в яке вікно дивитись, бо від того залежить, яку побачиш картину, кого зустрінеш, що ще довідаєшся про час, поважатимеш себе, чи заставлятимеш за гроші інших поважати самих себе. Інколи хтось зупиняється на проміжку, аби зробити кілька нікому непотрібних, але разом з тим життєво необхідних позначок, записів на полях старої енциклопедії. І хоча вже давно вийшла її нова редакція хтось ретельно занотовуватиме свої рефлексії до останнього, аж поки не прийде горбатий старушок. І тільки згодом виявиться, що то був твій ближній... і зовсім не горб то був, а крила...
Оповідання з розділу «Відмінності» - найновіші і належать ненадійній території яви. Метафор в ній рівно стільки, скільки снів було взято з собою, а фоном звучить «війна, якої нема». І сну вистачає. Його стає, щоб бачити Богородицю, і не одну, однак сну недостатньо, аби когось в тому переконати (та що від того зміниться). Сну стає, щоб молитися Богові, диригуючи немічними руками стотисячний раз третьою частиною третьої симфонії Брамса («А ви любите Брамса?», «Одне й те саме, стільки разів?»). Сну стає рівно настільки, щоб переглянути невеличке кіно про життя знайомих незнайомців. Такий собі особистий «амаркорд» із вбитих історією спогадів. Сну стає рівно настільки, аби усвідомити, що немає куди поспішати, бо «війна, якої немає, - чекає і чекає».
Петрович неймовірно ніжний і люблячий батько своїх персонажів (навіть найепізодичніших перехожих) - ні про кого не забуває: всі історії доказані, всі ниточки життів ідеально переплетені та сховані, як у вишивці, навіть зі зворотної сторони ідеально дивиться візерунок доль. Сюжет кожного завершеного видіння пронизаний тонкою і невидимою іронією, що вишукано підморгує реальності (чи то пак яві). Петрович оповідає про смерть, любов, відповідальність прийняття рішення, про життєві цінності, про їх справжню вартість (певно в тому теж «заслуга» війни). І робить це з таким пієтетом до кожного слова, відчуваючи усю його полісемічну вагу, що мимоволі закрадається думка - «ось вона - самодостатня і справжня література».
Збірку оповідань Горана Петровича раджу не для читання, а для дозованого почитування. Справа в тім, що сербським письменникам, окрім метафор, підкоряються словники і карти, а слова чемно вкладаються у заклинання... А літературна містика полягає в тому, що кожне слово прагне бути вислуханим, продегустованим, насититись власним видінням, щоб потім знову «поринути у сни».
Довідка ZAXID.NET
«Горан Петрович (нар. 1961) - один із найвідоміших сучасних сербських письменників, лауреат десяти престижних літературних нагород, у тому числі літературної премії часопису «НІН» за найкращий роман року. Автор книги короткої прози «Поради для полегшення життя» (1989), роману «Атлас, описаний небом» (1993), збірки оповідань «Острів та довколишні оповідання» (1996), роману «Облога церкви Святого Спаса» (1997), роману «Крамничка «З легкої руки» (2000), збірки оповідань «Ближні» (2002).
Романи Г.Петровича вийшли в перекладах російською, французькою, іспанською мовами, а оповідання друкувалися російською, німецькою, англійською, польською, болгарською, словенською, македонською та українською (оповідання «Острів» в «Антології сербської постмодерної фантастики» С.Дам`янова, Львів: Піраміда).
Фото з сайту www.artvertep.dp.ua