- Я інколи не розумію наших політиків. Начебто освічені люди з двома або трьома дипломами вищої освіти, а коли починають закони чи реформи приймати, то виходить, що це не для людини, а проти людини. Це буває, коли розум політика не просвічений божественним світлом, вірою. Тому й закони з реформами виходять однобокі: все для олігархів, а народ покинутий.
Отець Василь Пантелюк є унікальною духовною особистістю, яка вже 19 років служить греко-католицькій громаді Донецька. Він очолює місцевий храм Покрови Пресвятої Богородиці і вважається одним з головних фахівців в Україні з екзорцизму (вигнання з людини диявола).
Отець Василь народився в Карпатських горах. Довгий час жив в Івано-Франківську. На початку 90-х перебрався до Донецька, відчувши, що Господу він потрібен саме там. В інтерв'ю ZAXID.NET отець Василь розповів про сьогоднішній стан донецької УГКЦ, її взаємодії з місцевою владою та громадськістю, про практику екзорцизму і про те, які духовні проблеми загрожують нашій країні.
- Отче Василю, як Ви опинилися в Донецьку?
- Якось на початку 90-х років я довго їхав поїздом через Східну Україну і не побачив жодного храму. Була повна пустота. Це вже потім у Донецькій області ми побудували 40 храмів. Але в ті часи тут майже нічого не було. І тоді я написав заяву, що хочу їхати служити до Східної України. Але перед тим упродовж тривалого часу я думав, де я потрібен Господу. Одного разу я прийшов до священика і написав йому записку для проведення спеціальної служби, щоби вирішилося питання, де мені служити. Трохи пізніше цей священик подзвонив мені і сказав, що відслужив мою службу. Я прийшов додому змучений. Приліг на ліжко. І в стані між бадьорістю і сном я почув голос: «Іди на Схід». Я мав таку виражену волю Божу, яка була своєрідним підтвердженням моїх власних намірів.
Далі так вийшло, що до Івано-Франківська приїхав донецький художник Микола Темненко, який шукав греко-католицького священика для проведення різдвяної служби у шахтарській столиці. Наш Владика скерував його до мене. Я взяв чотири сумки і поїхав. Це був 1993 рік. І відтоді я в Донецьку. Вже 19 років. Як я вже казав, на початку 90-х тут нічого не було, а сьогодні ви вже перебуваєте у катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці, до якого зараз будується адміністративне приміщення, що стане центром Донецько-Харківського Екзархату, яким керує Владика Степан Меньок. Сьогодні наше місто є греко-католицьким центром управління 7 областями Східної України (Донецька, Луганська, Сумська, Полтавська, Запорізька, Дніпропетровська і Харківська). Тобто у деякому сенсі Донецьк є не тільки економічним, але й духовним центром українського Сходу.
- З якими проблемами стикається УГКЦ у Донбасі?
- Я не можу сказати, що в нас є великі проблеми. Матеріальні турботи є у всіх. Це не найголовніше. Сьогодні храми часто дискредитують себе, відкрито роблячи певні «тарифи на послуги». У нашій церкві, наприклад, нема тарифів ні на що. Ні на хрещення, ні на вінчання, ні на похорони. Бо ми знаємо, яке життя. Якщо людина може пожертвувати, вона пожертвує, скільки зможе. Потрібна духовна чистота. Церква має давати приклад праведного життя.
- Як складаються взаємини донецької УГКЦ з місцевою владою?
- Коли ми починали, міським головою був Володимир Рибак, який виділив нам землю під будівництво храму, за що ми йому дякуємо. А загалом у нас завжди були нормальні стосунки з міською Радою, зокрема і з теперішнім мером Донецька Олександром Лук’янченком. Нормальні стосунки в нас були й з усіма головами Донецької облдержадміністрації.
Ми служимо для людей міста Донецька. Тут в нас є три соціальні центри: допомагаємо дітям вулиці, ВІЛ-інфікованим та кризовим сім’ям. Ще на території нашого храму є благодійна трапезна, де ми годуємо всіх потребуючих і соціально незахищених людей. Вже 13 років я служу в тюрмах і колоніях Донецька. Церква і наші благодійні структури дають в’язням необхідну допомогу. В окремих колоніях відкриті наші каплиці. Ми працюємо там, щоби була духовна аура і атмосфера в тих місцях. Це речі, які церква і держава мають робити разом.
- А що Ви можете сказати про взаємини донецьких греко-католиків з іншими присутніми в регіоні конфесіями?
- Донбас – це багатоконфесійний регіон. Тут є і православні церкви різних скерувань, і протестанти, і юдеї, і мусульмани тощо. Ми намагаємося співпрацювати з усіма конфесіями. Наприклад, з протестантами і УПЦ КП ми часто разом беремо участь в різних релігійних святкуваннях і благодійних заходах, які стосуються екології, загальних проблем виховання, проблеми абортів, народжуваності, алкоголізму, наркозалежності і т.п. Ми ні з ким не ворогуємо. Бо християнство за своєю суттю не допускає ворожості. До речі, минулої Пасхи до нас приходив донецький митрополит Іларіон (УПЦ МП, - ред.). Ми поспілкувалися. Це був перший раз, коли він відвідав наш храм. То був добрий знак.
Я часто чув, як московський Патріарх Кірілл говорив своїм єпископам, щоб вони брали приклад з того, як УГКЦ виховує своїх священиків у семінаріях. Щоб вони були такими ж освіченими і підготовленими. Іноді РПЦ звертається до різних духовних проектів УГКЦ. Якось я був в Одеській семінарії Московського Патріархату і бачив, як вони використовують наші напрацювання, зокрема щодо викладання християнської етики.
- Ви згадали Патріарха Кірілл, а я згадав, як він нещодавно в інтерв’ю нарікав на українських греко-католиків, які начебто захоплювали храми у Західній Україні, а сьогодні не бажають за круглим столом цю ситуацію «врегулювати»…
- Коли Патріарх Кірілл востаннє був у Донбасі, наші журналісти питали його, як він ставиться до греко-католиків. Він сказав, що це є канонічна церква, до якої питань немає. А щодо храмів у Західній Україні я би поставив питання інакше: чи побудувала РПЦ в Західній Україні хоч один храм до 1990 року? Всі ці храми побудували греко-католики. Яка б у вас була реакція, якщо б вашу хату забрали, а вас вивезли до Сибіру? Саме тому, коли УГКЦ було легалізовано, ми за правом Божим і людським сказали, що ті храми є наші, і вони повинні бути повернуті нам.
- Якими Ви бачите відносини між Заходом і Сходом України сьогодні?
- Це ситуація, коли одна мати має двох синів. Приблизно три роки тому я супроводжував делегацію донецької влади до Івано-Франківська, де проходила зустріч з представниками місцевої адміністрації і громади. Ми спілкувалися, не було жодних проблем. Якщо б таких спілкувань було більше, то ніяких би проблем в Україні між Заходом і Сходом не було. Такі зустрічі мають відбуватися не тільки на адміністративно-політичному рівні, але й на рівні культури, бізнесу, туризму і т.д.
Коли в Донецьку святкували 75-річчя області, тодішній губернатор Дніпропетровщини Надія Дєєва привезла рушник від свого регіону, всі представники інших регіонів країни стали під той рушник, і тоді було відчуття, що якщо б ми всі об’єдналися, ми б витягли Україну з економічної і духовної ями.
- Але не всім політикам вигідне таке об’єднання…
- Я інколи не розумію наших політиків. Начебто освічені люди з двома або трьома дипломами, а коли починають закони чи реформи приймати, то виходить, що це не для людини, а проти людини. Це буває, коли розум політика не просвічений божественним світлом, вірою. Тому й закони з реформами виходять однобокі: все для олігархів, а народ покинутий. Політик має мислити масштабно і служити усьому народові, а не тільки думати, як зберегти власні капітали. Якщо б всі об’єдналися і мислили прогресивно, ми би підняли країну. Це стосується і всіх українських церков. Ми можемо ходити у різні храми, але мусимо бути об’єднані духовно, любов’ю один до одного.
- Ваш храм особливий тим, що тут проходять молитви вигнання диявола з людини.
- Так, йдеться про екзорцизм. З такими проблемами ми тут приймаємо людей з Донбасу, України, Росії та інших країн. Приходять люди різних конфесій. Вони кажуть, що бачать, як на молитви в цьому храмі відгукується Господь. Бачать силу, яка діє і лікує людей. Я вже прийняв близько 33 тисяч хворих. Завжди треба було правильно ставити діагнози, бо іноді мова йшла про психічні розлади чи певні фізіологічні захворювання.
- Тобто між одержимістю дияволом і психічним розладом знак рівності ставити неможна?
- Загалом – ні. Так, інколи диявол може діяти і через психіку людини, але все одно ці захворювання потрібно розділювати. Коли диявол живе в душі, і жінка кричить чоловічим голосом, то у таких хворих, як правило, спостерігається агресивна реакція на святі речі. На воду, ладан, молитву. У психічно хворих того немає. Одержимих дияволом певними медикаментами вилікувати неможна, їм можна допомогти тільки молитвою.
Коли журналісти запитували святішого отця Івана Павла ІІ, чи існує диявол, він сказав, що якщо ви вірите в Бога і Святу Євангелію, то існує і диявол. Ісус виганяв бісів і передав цю силу святій церкві.
- Результатом чого стають такі захворювання?
- Це може бути наслідком перебування протягом тривалого часу у важкому гріху чи занять певними ритуалами, наприклад, спіритизмом. Також іноді йдеться про предмет місця. Наприклад, людина попала до якогось окультивного салону, де проводять характерні ритуали. І там може відбутися ураження. Також такі захворювання можуть бути викликані й випадковими речами. Наприклад, хтось зробив певний магічний ритуал і кинув щось під поріг хати, а людина, яка стане на той поріг, перебуваючи у важкому гріху, може стати жертвою духовного удару.
- Що є запобіжними заходами для профілактики таких захворювань?
- Бути завжди з Богом, виконувати Божий закон, ходити до храму, сповідуватися і приймати Святе Причастя. І тоді нічого не зможе тебе вразити. Нічого.
- Сьогодні йде багато розмов про те, що людство переживає ціннісну кризу, і незабаром воно увійде до нової ери свого розвитку. Чи є надія, що нове покоління буде більш духовним, ніж нинішнє суспільство споживання?
- Ми бачимо, що капіталізм себе вичерпав. В цьому ми переконуємося, коли чуємо виступи деяких європейських політиків. Також ми бачимо, як дедалі нижче падає моральна планка сучасної культури. Наприклад, це стосується одностатевих шлюбів і окультизму. Як ми знаємо з історії людства, цивілізації, які відкрито на державному рівні займалися окультизмом, зникали з лиця Землі. Згадаємо Стародавній Єгипет і Вавилон для прикладу. Тому що це перед Богом мерзота. Те ж саме з Содомом і Гоморою стосовно гомосексуалізму. Все це потенційно загрожує й Україні, але якщо ми триматимемося Христа і його заповідей, нас ніщо не здолає, тому що це запорука прогресивного історичного розвитку.