Пригадую, як десь у середині 90-х років західні видання писали про дірки в системі протиповітряної оборони Росії. Вони були настільки значними, що Сполучені Штати могли б без проблем своїм ракетним ударом знищити і Москву, і всі більш-менш серйозні військові об’єкти на неозорій території Російської Федерації. Тобто могли реально, а не у хворобливій уяві російських «патріотів» поставити Росію на коліна.
Утім в Америки за президентства Білла Клінтона такого бажання, зрозуміло, не виникло. І навіть не тому, що Росія за Бориса Єльцина була, якщо й не дружною, то принаймні лояльною до Заходу державою. А тому що у Вашинґтоні ніколи всерйоз і не плекали схожих агресивних планів.
Тепер уже Росія цілком інша, принаймні докорінно змінився її імідж та інтенції. Президент Володимир Путін, як багато хто вважає, підняв її з колін, вивів з-під впливу Заходу, зробив з неї нездоланну військову потугу. Тепер нібито безпека держави перебуває на незрівнянно вищому рівні. Так би мовити, «граніца на замкє». Тепер уже сама Росія може залякувати всіх своєю армією й не боятися, що хтось зважиться випробувати рівень її безпеки.
Чи дійсно все так? Ну, погляньмо, що Кремль собі дозволяє останнім часом. Труїти за кордоном своїх спецслужбовців-перебіжчиків та інших невигідних осіб, влаштовувати кібератаки на державні установи й приватні компанії в західних країнах, провокувати теракти, впливати на потоки біженців, вчиняти інвазії на території сусідніх держав тощо.
І на перший погляд здається, що Захід безпорадний перед російським зухвальством. І все, на що він здатен, – запроваджувати доволі м’які санкції.
То Росія таки обігрує Захід чи це лише здається нам, невтаємниченим? Кремлівські політики дійсно мають кращі карти на руках чи лише скорчують poker face, немов мають на руках роял-флеш, а насправді карти – сама дрібота?
Зрозуміти, чого насправді вартує «пресловута» російська система безпеки, нам допомогли журналісти-розслідувачі з проєктів Bellingcat та The Insider, які опублікували своє розслідування про те, як російські спецслужби намагалися отруїти російського опозиційного політика Олексія Навального. Вони цеглинка за цеглинкою зруйнували весь потужний міт про російську невразливість, про надвисоку російську безпеку, яка мала б базуватися на відданості всіх спецслужбовців, вояків і поліціянтів Кремлю. А насправді ж її основою є суцільна корумпованість знизу догори.
Опубліковане розслідування безапеляційно доводить, що труїли російського опозиційного політика співробітники ФСБ. Причому для цього було створено цілу групу осіб, знайомих і з отруйними речовинами, і з медициною. Використано для цієї мети все той же сумнозвісний «Новичок». Щобільше, зі звіту розслідування стає чітко зрозумілим, що дав санкцію на отруєння, а найімовірніше і замовив його, безпосередньо Путін.
«Думаю, що в Росії немає жодної людини, яка сумнівається, що всі рішення такого кшталту може ухвалювати лише одна особа – Володимир Володимирович Путін. Навіть якщо припустити, що ФСБ володіє певною автономністю і може когось вбивати без узгодження нагорі, то точно не Олексія Навального – головного політичного опонента Кремля. Без узгодження з президентом ніхто не наважився б проводити таку складну багаторічну операцію», – так прокоментував публікацію на прохання Deutsche Welle редактор порталу The Insider Роман Доброхотов.
У багатьох може виникнути природний сумнів: як простий журналістський проєкт, котрий не є ні ЦРУ, ні МІ-6, ні навіть ФСБ, зумів зібрати таку потужну доказову базу? А таки зумів, і саме завдяки вже згаданій корумпованості російського чиновництва, яка нівроку розквітла в силових структурах.
Коротко нагадаю історію з отруєнням Навального. 20 серпня Навальному стало погано на облавку літака, що летів з Томська до Москви. Він втратив свідомість, після чого екіпаж здійснив екстрену посадку на летовищі Омська. Політика привезли до місцевої лікарні, де ввели в стан штучної коми і під’єднали до апарату штучної вентиляції легенів. Уже тоді соратники Навального заговорили про його умисне отруєння. Згодом до Омська прибув санітарний літак з Німеччини. Важко навіть уявити, які аргументи використала Анґела Меркель, але, як ми знаємо, врешті-решт Навального дозволили перевезти до Берліна в тамтешню клініку Charité.
І тут починається найцікавіше. Другого вересня спеціальна лабораторія Бундесверу виявила, що Олексія Навального отруїли нервово-паралітичною речовиною з так званої групи «Новичок». Згодом висновки лабораторії Бундесверу підтвердили відповідні лабораторії Франції та Швеції. Також свої аналізи провели фахівці Організації зі заборони хімічної зброї, вони теж виявили в організмі Навального сліди «Новичка».
Для людини, здатної бодай на примітивному рівні аналізувати інформацію і робити логічні висновки, вимальовувалася чітка схема: Путін-ФСБ-«Новичок»-Навальний. Утім скептики вимагали додаткових доказів. І їх надали вже згадані проєкти Bellingcat та The Insider. А згодом своє розслідування оприлюднив і сам Навальний.
То як же простим журналістам вдалося викрити тих славних російських спецслужбовців? Як ми вже казали, свою роль тут зіграла російська корумпованість, недбалість, а ще, підозрюю, переконаність завсідників Кремля, що ніхто до них ніколи не добереться, ніколи їх не покарає, все їм зійде з рук.
Отже, журналісти-розслідувачі просто взяли й придбали на російському «чорному ринку» необхідні бази даних. Це, зокрема, повна інформація про білінги телефонних дзвінків у Росії, інформація про авіаперельоти й залізничні подорожі та про всіх пасажирів, паспортні бази даних тощо. Як усі ці таємні дані потрапили у вільний продаж? Я вже втомився повторювати слово «корупція». Але саме так і є.
Дуже посприяв цьому також так званий «пакет Ярової». Це сукупність законопроєктів, за авторства депутатки Держдуми Росії Ірини Ярової, які, зокрема, зобов'язують провайдерів, транспортників тощо три роки зберігати дані користувачів. Він нібито був спрямований на боротьбу з тероризмом, адже правоохоронці отримали можливість здобути інформацію про підозрілих осіб, їхні телефонні розмови, геолокацію, переміщення. Але вийшло все навпаки: замість посилити безпеку держави, ці закони зробили її значно вразливішою. Адже силовики стали наліво й направо продавати всі ці дані. Саме цим і скористалися журналісти-розслідувачі.
Завдяки скрупульозному аналізу всіх цих джерел, поєднання «чорних» баз даних з «білими» дозволило розслідувачам виявити групу отруювачів Навального, встановити їхні реальні імена й оперативні псевдо, дізнатися схему їхнього пересування в потрібні дні.
А щоб остаточно розвіяти сумніви, всі надані докази перевірили й переперевірили такі авторитетні ЗМІ, як німецький тижневик Der Spiegel, американський телеканал CNN, іспанська газета El País. Ба більше, свої ствердні коментарі щодо наведених журналістами-розслідувачами доказів дали американські й німецькі спецслужби.
Усе це не залишає жодних сумнівів і щодо питання, хто отруїв Навального, і щодо глобальнішої теми – про злочинний характер кремлівської системи, про існування фактично все ще потужної терористичної держави.
Утім російське керівництво і надалі грає вар’ята та вдає, що воно ні до чого не причетне. Так багато хто з нетерпінням очікував пресконференції Путіна 17 грудня, щоб поставити йому запитання про розслідування. Ну, поставили, і що? Та все ж дещо є. Бо спершу російський президент завів знайому пісеньку, мовляв, усе це вигадки американських спецслужб. Потім він все ж пояснив, чому за Навальним стежили співробітники ФСБ: «Це означає, що пацієнт берлінської клініки (Навальний, – ред.) користується підтримкою американських спецслужб. А значить за ним дійсно потрібно доглядати».
Далі він не стримався й заявив: «Але це зовсім не значить, що його потрібно труїти. Кому він потрібен-то? Якби хотіли (отруїти, – ред.), довели б до кінця».
От так проговорився колишній гебіст (хоча вони, як відомо, колишніми не бувають). Значить, коли «хочуть» і кого «потрібно», то труять. Але чим? Адже за заявами самого Путіна, всі отруйні речовини, всю хімічну зброю в Росії знищено. Зразу треба було б поставити запитання-реакцію: «А кого ж хотіли й таки отруїли? І чим же отруїли?».
Хоча питати щось Путіна – марна справа. Хіба що для того, щоб потім аналізувати його мімічну й жестикулярну реакцію. Ну, пам’ятаєте, як це робив доктор Лайтман (актор Тім Рот) у серіалі «Збреши мені».
Ми ж зі всього цього повинні зрозуміти, що путінська система агонізує, розвалюється. Але від цього інколи може ставати небезпечною, як поранений звір. Водночас треба усвідомлювати, що російська суперсила – це блеф, який досі кремлівським пропагандистам вдається успішно продавати. Також західні демократії мають зробити для себе висновок, що жодної співпраці з нинішнім кремлівським режимом бути не може. Бо це рівноцінно співпраці з терористами.