Чи був у центрі Львова палац князя Лева?

Архітектор розповів про можливі сліди князівської резиденції у монастирі домініканців

11:09, 18 листопада 2026

Де була резиденція князя Лева Даниловича у середньовічному Львові – одна з найбільших загадок історії міста. Відомо про Високий і Низький замки, проте давні хроніки іноді згадують ще й палацову резиденцію. Архітектор-реставратор Роман Могитич припускає, що її залишки збереглися на території колишнього монастиря домініканців, де нині працює Музей історії релігії.

На користь цієї версії свідчать не лише повідомлення давніх львівських хроністів, а й результати архітектурних та археологічних досліджень. У стінах монастиря виявили незвичну аркаду, яка могла бути частиною великої князівської споруди. Неподалік знайшли залишки потужних мурів, які, на думку дослідника, могли належати до укріпленого комплексу.

Про дослідження різних років Роман Могитич розповів під час лекції у Львівському культурному хабі. За його версією, князівський Львів був значно більшим і мав складніше планування, ніж це традиційно уявляли. А починати його історію варто не з Високого замку, а з території довкола сучасної площі Ярослава Осмомисла та нової дільниці – середмістя та вулиці Вірменської.

Хто заклав середмістя Львова

У польській історіографії від кінця XIX століття акцептували версію, що середмістя Львова забудували за правління польського короля Казимира, який захопив Галичину у 1349 році. Натомість княжий Львів нібито обмежувався територією Підзамча, а його забудова була переважно деревʼяною. Один із прихильників такого погляду, історик Александер Чоловський, навіть стверджував, що за часів князя Лева про муроване оборонне будівництво не йшлося.

Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google Додати

Роман Могитич із цим не погоджується. Він нагадує, що на українських землях збереглося чимало мурованих оборонних споруд княжої доби. Його батько Іван Могитич свого часу описав близько сотні таких обʼєктів.

Архітектор також звертає увагу на те, що північна частина Львова могла освоюватися раніше, ніж територія сучасної площі Ринок. Важливим осередком була місцевість довкола теперішньої площі Ярослава Осмомисла – на перетині внутрішніх і міжнародних торговельних шляхів.

Перший етап містобудування львівського середмістя

На користь давнього заселення цієї території свідчать і археологічні знахідки. Зокрема, під час розкопок на місці колишнього ринку «Добробут» виявили матеріали черняхівської культури, датовані V століттям. Археологічні знахідки засвідчують також, що життя від того часу не припинялось: ця місцевість була заселена і в княжі часи, і в подальші століття.

Роман Могитич припускає, що саме тут, на перетині торговельних шляхів, формувався один із найдавніших осередків Львова. У його реконструкції важливу роль відігравали площа Ярослава Осмомисла, Низький замок, територія вздовж вулиці Вірменської та князівська резиденція в її північній частині.

Що давні хроністи писали про палац князя Лева

Версія про князівський палац на місці монастиря домініканців згадується і в давніх документах. Зокрема, львівський бургомістр і хроніст Бартоломей Зиморович у XVII столітті писав, що князь Лев подарував палац своїй дружині Констанції, дочці угорського короля. Вона була католичкою і разом з собою привезла до Львова ченців домініканців та францисканців. За переказом, який записав Бартоломей Зиморович, князь Лев приблизно у 1270 році передав домініканцям свій палац після пожежі. Цей автор також згадував, що згодом князь Лев переніс до Львова останки свого батька Данила Романовича, який спочатку був похований у Холмі.

Про давнішу православну церкву на місці домініканського костелу писав домініканець Мартин Ґруневеґ у XVI столітті. За його свідченням, головна її святиня – давня грецька ікона Богородиці, яку вшановували і українці, і вірмени, і католики.

На місці колишнього костелу і монастиря домініканців міг стояти палац Лева (фото ZAXID.NET)

Історик Іґнацій Ходиніцький також писав про палац князя Лева, який після пожежі передали домініканцям. Окремо він наголошував на ролі цього ордену в дипломатичних контактах галицьких князів із Римом: саме домініканці допомагали налагоджувати звʼязки з папою Інокентієм IV та привезли корону, якою Данила Романовича коронували в Дорогичині. У XIX столітті про князівський палац і василіянський монастир на місці домініканської обителі писав також історик Садок Баронч.

Загалом будівничі цього палацу могли орієнтуватися на західні зразки. Як писав історик Леонтій Войтович, 1270 року князь Лев переніс столицю держави до Львова. Місто залишалося столицею королівства Русі до 1434 року. Воно стало потужним торговельним і ремісничим осередком, а також політичним центром великої держави. Тому наявність великого представницького двору, резиденції правителя з міцними оборонними укріпленнями не є чимось нетиповим для Львова того періоду.

Незвична аркада у монастирських стінах

Найважливіші архітектурні аргументи Романа Могитича повʼязані з дослідженням приміщень колишнього домініканського монастиря. Ще 2010 року фахівці інституту «Укрзахідпроектреставрація» на зовнішній стіні внутрішнього подвірʼя відкрили замуровані камʼяні колони з арками. Виявилося, що вони колись утворювали відкрите приміщення – своєрідне підсіння, через яке можна було потрапити на подвірʼя. Такі ж колони нині можна побачити посередині експозиційної зали музею. Разом із відкритими під час досліджень елементами вони утворюють простір розміром близько 13 на 9 метрів, розкритий у внутрішнє подвір’я.

Замуровані в стіні романські колони з арками (фото ZAXID.NET)

На думку Романа Могитича, це приміщення не було первісно призначене для монастиря. Воно було відкритим з боку подвірʼя, а його розміри та стилістика більше відповідають архітектурі великої представницької споруди.

«Якщо говорити про монастир, то такі елементи там були недоречні. А якщо уявити щось помпезніше, грандіозніше, то можна припустити, що це частина набагато більшої споруди. Такий собі підсінок, де можна було сховатися від дощу», – пояснює архітектор.

Колони в експозиційній залі та замуровані в стіні ідентичні (фотоколаж Романа Могитича)

Він припускає, що відкрита зала могла бути частиною палацу князя Лева, орієнтованого на тодішнє подвірʼя з боку вулиці Вірменської. Саме тому її відкриття на північ, на думку дослідника, не було випадковим.

Передсінок та внутрішнє подвірʼя були орієнтовані на вул. Вірменську (схема Романа Могитича)

Ще одна важлива деталь – архітектурний стиль. Роман Могитич наголошує, що колони та аркада належать до романської традиції, яка передувала готиці. Це дає підстави припускати, що споруда старша за основні монастирські будівлі.

Згодом домініканці могли пристосувати її до власних потреб: приміщення перегородили, і воно стало частиною монастирського комплексу. Тут облаштували спільну залу – дорміторій.

Романські колони в інтерʼєрі сучасного музею (фото ZAXID.NET)

Підказки у стінах

На користь того, що приміщення з аркадою існувало ще до появи монастирського комплексу, свідчить і підказки зі сусідніх стін. Роман Могитич звернув увагу, що одна зі стін за експозиційною залою складена з нерівномірного ламаного каменю. Її поверхня була грубо потинькована, без ретельного вирівнювання, якого можна було б очікувати від парадної споруди.

Готичні склепіння, які нині перекривають частину монастирської галереї, зʼявилися пізніше. Архітектор встановив, що підпʼятники (опори) для них врізали у XV столітті вже в наявну камʼяну стіну.

Про кілька етапів будівництва свідчить і цегла в наріжній частині галереї. Вона належить до пізньосередньовічного періоду. За спостереженнями Романа Могитича, спочатку звели приміщення з плоскими балковими перекриттями, а вже пізніше додали готичні склепіння. До кінця ХІІІ ст. домініканський устав забороняв будувати з тесаного каменю та перекривати приміщення склепінням, це вказує на побудову кружґанку ще у ХІІІ ст.

У XV столітті домініканці облаштували навколо внутрішнього подвірʼя галерею – так званий кружґанок. Він оточував квадратне подвірʼя, призначене для молитви та усамітнення ченців. Під час будівництва нового костелу Божого Тіла частину цієї галереї згодом розібрали.

Під час досліджень позаду вівтарної частини церкви Євхаристії (раніше – костелу Божого Тіла) археологи виявили камʼяну скриню із залишками вапна. До вівтаря вона була сполучена спеціальним жолобом. Дослідник Микола Рибенчук припускав, що це талассідіон – спеціальна камʼяна ємність, призначена для зливання води після богослужбових обрядів. Такі елементи були характерні для східнохристиянської традиції.

Камʼяна скриня біля вівтаря храму (фото надав Роман Могитич)

Якщо це припущення правильне, знахідка може свідчити, що до спорудження домініканського костелу на цьому місці існувала святиня східного обряду. Це узгоджується з повідомленнями давніх хроністів про православну церкву та василіянський монастир.

Оборонні мури довкола палацу

Архітектор звертає увагу не лише на залишки будівель у монастирі, а й на фрагменти давніх мурів у сусідніх кварталах. Один із них можна побачити з вікон читацької зали Державного архіву Львівської області на вул. Підвальній. Це масивна камʼяна стіна, на якій збереглися виступи – консолі. Вони слугували опорами для деревʼяних балок, на яких могла триматися бойова галерея. Нею захисники пересувалися вздовж муру та обороняли підступи до укріплень. За словами Романа Могитича, нахил консолей на мурі також повторює природний нахил місцевості. Це свідчить, що під час будівництва враховували тогочасний рельєф, який відрізнявся від сучасного.

Давній мур в подвірʼї обласного архіву (фото надав Роман Могитич)

Дослідник звертає увагу і на місце розташування стіни: на цій ділянці археологи не виявляли слідів житлової забудови чи деревʼяних укріплень. Тож вона могла бути однією з перших капітальних споруд, зведених під час освоєння цієї частини Львова.

Ще один фрагмент давнього муру виявила Рятівна археологічна служба у 2012 році під час розкопок на вулиці Лесі Українки. Поруч знайшли залишки так званої вежі пивоварів, прибудованої до високої стіни. Мур був складений із великих тесаних камʼяних блоків, ретельно оброблених і підігнаних один до одного. Роман Могитич наголошує, що це не типова техніка для звичайних оборонних стін. Такі блоки використовували передусім для монументальних споруд, будівництво яких вимагало значних ресурсів.

Камʼяні брили муру на вул. Лесі Українки (фото надав Роман Могитич)

Тому архітектор припускає, що мур міг бути частиною укріплень обʼєкта особливого значення – наприклад, князівської резиденції. У поєднанні з іншими знахідками це дає підстави говорити про можливий великий укріплений комплекс у цій частині середмістя.

Чи вдасться знайти більше слідів палацу?

Поки що невідомо, яку саме площу могла займати князівська резиденція і скільки її споруд збереглося. Роман Могитич припускає, що комплекс був значним за розмірами, однак його повний план відтворити поки неможливо.

1. Фрагмент високого муру. 2. Зовнішня стіна дорміторію монастиря домініканців. 3. Стіна, що відділяє дорміторій від кружґанку. 4. Стіна кружґанку монастиря домініканців; 5. Фрагмент оборонного муру з тесаних блоків. 6. Кам’яна скриня позаду вівтаря храму

Директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць зазначив, що іноді навіть звичайні господарські роботи – наприклад, ремонт опалення чи каналізації – дають змогу зазирнути в підвали та старі стіни й натрапити на цікаві історичні свідчення. Версія про палац князя Лева, наголошує директор музею, залишається темою для дискусій і подальших досліджень.

«Якщо в результаті ми знайдемо щось цікаве і це підтвердить гіпотезу пана Романа, то будемо просто щасливі», – каже Орест Малиць.

Поки що називати виявлені споруди залишками палацу князя Лева зарано. Проте архітектурні особливості монастиря, давні муровані конструкції поблизу та свідчення історичних хроністів дають підстави уважніше придивитися до цієї частини Львова. Можливо, саме майбутні дослідження допоможуть зʼясувати, де розташовувалася резиденція князя, за якого Львів став столицею Королівства Русі.