Проблеми, що постали перед російською владою після запровадження західних санкцій і обвальних цін на нафту, от-от досягнуть критичного рівня. Путінський режим ще стоїть, але у нього вже виникли і слабкість в ногах, і запаморочення, з'являються симптоми серцевої аритмії. Саме в цей обнадійливий для більшості світової спільноти момент у середовищі російської опозиції зародилося бажання підіграти головному кремлівському бандиту, щоб він зміг уникнути відплати за скоєні міжнародні злочини.
Вражаюче, але тим часом, як Гаррі Каспаров, котрий входить у список найгеніальніших людей планети, характеризує путінський режим як фашистський (у зв'язку з цим хвалене «Эхо Москвы» нещодавно відмовилось розмістити його статтю у блозі на сайті радіостанції) і називає ідіотизмом потурання агресору , інший відомий російський опозиціонер – колишній глава Держкоммайна і віце-прем'єр Росії Альфред Кох, котрий нині мешкає в Німеччині і начебто критикує російську дійсність – занепокоївся тим, що Путіну «потрібно дати якийсь алгоритм виходу з цього становища зі збереженням обличчя». Простягнути, так би мовити, паличку-виручалочку правителю, котрий забруднив руки кров'ю.
«Я взагалі вважаю, що ключ до вирішення російських проблем зараз перебуває на Заході, насамперед, у європейських держав», – стверджував в інтерв'ю ВВС екс-соратник першого російського президента Бориса Єльцина, якого вважали великим демократом.
На лобове питання «чому?» Кох заявив: «Я вважаю, що Росія протягом 1990-х і навіть на початку 2000-х недвозначно давала зрозуміти Заходу, що хотіла б з ним інтегруватися, перетворитися на частину Заходу. Захід адекватно на це не відповів».
Чи відповідає дійсності таке твердження?
Міф про відштовхування Заходом пострадянської Росії
Все, що зараз відбувається у світі, потрібно розглядати з урахуванням анексії Криму та розв'язаного Путіним кровопролиття на Донбасі. Не було б цієї агресії – і світові, напевно, було б набагато спокійніше, і Росія не опинилася б на краю економічного провалля та в ситуації парії.
Багато аналітиків, намагаючись дати пояснення нинішній російській агресії, знаходять його в якійсь образі росіян на США і весь західний світ після краху СРСР. Не думаю, що це так. На початку 1990-х років, займаючись в Росії випуском своєї газети з накладом в десятки тисяч примірників, один з її номерів я запропонував присвятити Сполученим Штатам. У редакційній передмові говорилося: «Росіяни і американці – друзі навіки». Приблизно таким на той час був настрій більшості росіян, за винятком хіба що люмпенів і ортодоксальних комуністів похилого віку.
Коротше кажучи, образа пострадянської Росії на Захід – це міф, вигаданий політологами, котрий не має жодного реального підтвердження. Навпаки, є ціла низка цілком конкретних фактів, які засвідчують, що у Росії тих часів не тільки не було причин сердитися на Захід, а й були підстави для подяки. Досить згадати, які «гостинці» йшли тоді в РФ з-за кордону: з 1992 по 1997 рік, підрахувало видання Time, фінансова допомога розвинених країн Росії сягнула 55 млрд доларів, не рахуючи благодійних коштів та приватних інвестицій.
Фактично Захід у ту пору не відштовхував, а «облизував» Росію, щоб вона не вибухнула – це Заходу було б невигідно. Крім потужної фінансової підтримки, Росії надавали масу інших почестей. Її авансом взяли у «велику вісімку» (тоді ще «сімку»), хоча вона не була ні розвиненою, ні демократичною країною. НАТО стало налагоджувати з Росією співпрацю на рівноправній основі. Захід делікатно не втручався у внутрішні справи Росії, хоча злочини режиму в Чечні зобов'язували його до цього. Путіна всюди зустрічали як пристойну людину, хоча майже відразу ж після приходу до влади він став поводитися як узурпатор владних повноважень і порушник прав людини. Захід фактично закрив очі на вторгнення Росії в суверенну Грузію. На довершення до всього президент Обама оголосив про «перезавантаження» відносин з путінською Росією ...
Зараз, коли Путін, будучи наступником Єльцина, показав своє справжнє обличчя громили і вбивці, багато хто на Заході заговорив про те, що настільки шанобливе ставлення до пострадянського російського режиму було помилкою. І це набагато ближче до істини, ніж твердження Коха про «неадекватну» відповідь Заходу на домагання Російської Федерації.
Якщо слідувати логіці Коха, Захід повинен був зовсім вже закрити очі на переписування Конституції РФ під одну людину (Єльцина), злодійські заставні аукціони, які, до слова, проводили за прямої участі того ж Коха, розстріл парламенту, а також на розгін НТВ, гоніння на журналістів і незгідних, вибухи житлових будинків разом зі сплячими людьми для отримання можливості «закрутити гайки»... І все заради чого? Щоб Росія інтегрувалася у західний світ, такий благополучний і бажаний для росіян. Але дурнів на Заході виявилося менше, ніж вважає Кох.
Розвинені країни дали пострадянській Росії шанс і чималі гроші. Але убога російська еліта не захотіла слухати Дмитра Сахарова і створила конституційні передумови для приходу до влади нового європейського Гітлера. І він прийшов в особі колишнього кадебешника. І хто ж у тому винен?..
Чи можна вірити брехуну з фашистськими схильностями?
Історія вчить, що рятувати «обличчя» фашистського правителя – значить провокувати його на велику війну. На жаль, ще не всі у світі це зрозуміли. Сьомого грудня в газеті The Washington Post з'явилася стаття, співзвучна закликам російського екс-чиновника Коха. Співробітники експертного центру Brookings Institution назвали свій матеріал досить претензійно: «Розробити для Росії, України і Заходу план, від якого виграють усі сторони».
«Нещодавні повідомлення про нові перекидання військ і техніки під області України, утримувані сепаратистами, наводять на думку, що Росія знову намагається розпалити смуту. Захід поривається відповісти твердо», – йдеться в статті. Під «твердою відповіддю» мається на увазі посилення санкцій і постачання українській армії оборонного озброєння. На думку авторів, це може погіршити становище українського народу: «Якщо поставки зброї заохотять президента Порошенка кинути прямий виклик російським силам на своїй території, найвірогідніший результат – ескалація військового кризи, різке збільшення кількості загиблих і масштабів руйнувань на Україні».
Небезпека зростання людських жертв на Донбасі велика. Але як зупинити прокремлівських убивць? Автори статті вважають, що лідерам НАТО слід спершу «спробувати спільно з Москвою створити новий європейський порядок безпеки, прийнятний для обох сторін». Хоч би якою розумною здавалася ця пропозиція, вона, на жаль, відірвана від реального життя.
Серед пунктів пропонованої угоди з путіністами, наприклад, значаться референдум у Криму під зовнішнім наглядом, виведення Росією з Донбасу її «військових добровольців», як висловилися автори. Крім того, Київ і Вашингтон повинні погодитися з тим, що Україна ніколи не буде кандидатом у члени НАТО. Гарантом же територіальної безпеки України пропонують призначити... Росію. Диким ведмедям хочуть довірити пасти домашніх корів.
Пропозиція викликала полеміку в американських ЗМІ. Відомий експерт Пол Ґреґорі на сторінках Forbes у відповідь опублікував статтю «Мир в Україні шляхом задобрювання Путіна? Спростування пропозиції необізнаних людей». Ґреґорі вважає, що такий шлях приведе до загибелі України, дозволить Путіну одержати колосальну перемогу над Заходом, але не обіцяє жодних відчутних вигод для справи миру.
У своєму аналізі Грегорі, крім усього іншого, посилався на думки колишнього посла США в Україні та екс-директора апарату сенатського Комітету з міжнародних відносин (прізвища не було названо). У сукупності їхні аргументи можна звести до такого. Хоча російська армія зараз перевершує українську, в разі ескалації конфлікту втрати Росії будуть політично й соціально неприйнятні і, ймовірно, пророкуватимуть кінець путінського режиму в його нинішньому вигляді. Тому путіністи і надалі будуть обмежуватися гібридною війною у міфічній «Новоросії». Прийняття пропозиції щодо НАТО перетворить Альянс у підрозділ Кремля і тому не виглядає серйозним. Вірити в можливість чесного референдуму в Криму під владою путіністів – рівнозначно вірі в казкову фею. Щодо виведення з зони конфлікту російських військ, то для цього спочатку потрібно, щоб Путін визнав їх присутність у Донбасі, а це малоймовірно.
Призначити Росію гарантом територіальної безпеки? Але ж Путін наполягає на федералізації України, а це неминуче дасть так званим ДНР і ЛНР можливість самостійно закликати на свою територію іноземні війська – чиї вони будуть, гадати не доводиться...
Як зауважив Ґреґорі, автори «примирювальної» угоди Заходу з Кремлем абсолютно не розуміють російського правителя: «Їм незрозуміло, що мета зовнішньополітичних авантюр Путіна – внутрішньополітична могутність, а не наміри домогтися чогось на міжнародній арені». Путін не може собі дозволити ситуацію миру в усьому світі. У таке незавидне становище він сам себе поставив унаслідок непомірних амбіцій.
Досить відверто на сторінках тієї ж The Washington Post висловився Девід Дж. Крамер, старший директор з питань прав людини та демократії McCain Institute. Відзначивши, що причина агресії Путіна криється в боязні демократичної України, яка може стати привабливою для росіян, експерт задався питанням: «Як можна будувати нову, пан’європейську структуру безпеки з людиною, яка вважає найбільшою загрозою для себе все, що символізує Захід?» І ще один аргумент експерта: «Путін збрехав про вторгнення у Крим цього року, продовжує заперечувати, що у Східній Україні перебувають російські сили, порушив свої обіцянки дотримуватися припинення вогню від 5 вересня. Чому його згода на нову домовленість має щось означати? »
Культурна людина, цей містер Крамер, міг би і патологічним брехуном Путіна назвати. І хіба б це не відповідало істині?
Кравчук блиснув розумом
Різноманітні дії, висловлювання і поведінка Путіна у критичних ситуаціях свідчать про те, що верховна влада в Росії виявилася в руках людини, менталітет котрої застряг десь у «сортирі» (одне з улюблених слів ватажка Кремля). Тому до застережень експертів про небезпеку глобальної війни, яку цей чоловік може розв'язати, слід ставитися з усією серйозністю.
Як же бути? Відступити? Сидіти і чекати, коли він помре, змирившись з його злочинами? От саме цього і не потрібно робити. Маніяк тільки цього і чекає. Неадекватність Путіна досягла такого рівня, що будь-яку миролюбну пропозицію з боку опонентів він сприймає як вияв їхньої слабкості і від того стає ще нахабнішим у досягненні своєї мети.
Головна мета Путіна в Україні – знищити її державність. Всі інші його цілі тут – проміжні. Якщо йому дозволити «зберегти обличчя» після всього, що накоїв в Криму і на Донбасі, наступною авантюрою колишнього кадебешника може стати війна на півночі Казахстану або десь у Прибалтиці. Світ повинен рішуче перешкодити такому результату. До цього зобов'язують гіркі уроки історії.
Українці довели, що здатні захищати свою країну. Однак, крім військових засобів, є ще дипломатичні. На жаль, на дипломатичному фронті українська влада використала ще далеко не всі можливості.
Наприклад, 5 грудня в ефірі Шустер Live перший президент України запропонував повернутися до питання про виконання Будапештського меморандуму, який 1994 року підписали США, Росія, Великобританія і Україна в обмін на відмову останньої від ядерного статусу. «Меморандум ще не втрачено. Можна вже сьогодні підняти питання про міжнародну конференцію», – заявив Леонід Кравчук. Реакції президента і уряду не відбулося.
На думку Кравчука, Росія може відмовитися від участі у такій конференції. «Ми піднімемо це питання і зазначимо, що якщо так ставитися до міжнародних документів, ніхто їх поважати не буде. Усі міжнародні документи повинні виконуватися. Ми повинні підняти це питання», – наполягав старий політик, демонструючи глибоке розуміння міжнародних процесів і надзвичайну жвавість розуму.
Дивно, що раніше нікому з «думаючих голів» Адміністрації президента та МЗС України цей першочерговий, абсолютно розумний і необхідний захід захисту не спав на гадку. Невже там залишилися тільки «балакучі голови»? Чи чекають якусь паличку-виручалочку типу тієї, що кинув Путіну колишній російський чиновник Кох?