У Відні у 86-річному віці помер наш великий друг і приятель доктор Бернгард Штільфрід. Пишучи про цю людину розумієш, як важко деколи підібрати відповідні і не банальні слова… Якщо би хтось із відомих літераторів взявся описати його життя, то це однозначно був би бестселер. Австрійський родовий аристократ, високопоставлений дипломат і водночас чудова і вирозуміла людина, він відзначався неймовірною рухливістю і діловитістю.
Деколи трохи ображався на своїх предків за те, що вони, проживши сповнене пригод життя, встигли написати родинну сагу, тим само забравши цю чудову нагоду у нього. Проте, життя Бернгарда (так казав називати себе друзям) ні в чому не поступалося, а деколи перевершувало за драматизмом життєві історії його дідів і прадідів. Народився у 1925 році у Відні. Вивчав юридичну справу, політичні науки, етнологію, історію. Родина відразу не сприйняла нацизму – рідний дядько потрапив до концтабору, а у матері ще довго лишалися на руках сліди від гестапівських тортур. Після війни треба було відроджувати позитивний образ Австрії і він невтомно працював у Лондоні, Каїрі, Стамбулі, Тегерані. Одинадцять років був директором Австрійського культурного інституту в Лондоні. Потім – секційний шеф у міністерстві закордонних справ Австрії.
Ніколи не шукав кон’юнктури, навіть більше, складається враження, що часто йшов всупереч їй. Одружився з українкою з Чернівців, батьки якої загинули в ГУЛАГу. З розмов з пані Іриною завжди віяло великою життєвою мудрістю та глибиною. Її батьки після закінчення Технічного університету у Відні не знайшли роботи, а тому стали легкою здобиччю радянської пропаганди – переїхали з маленькою Іриною до радянського Харкова. Якби не бабуся, яка відчуваючи біду, поїхала до Харкова і нелегально не вивезла звідтам до Австрії дитину, то і вона розділила б долю тих сотень тисяч наївних жертв. І хоча пані Ірина не володіла українською мовою, їхні діти ходили до греко-католицької церкви святої Варвари у Відні і навіть співали у церковному хорі. Напевно саме родинна історія дружини спонукала Бернгарда розпочати культурну співпрацю із Україною.
Бернгард Штільфрід був піонером серед високопоставлених австрійців, які звернули увагу на нашу пострадянську республіку. Певно, що не вистачить кількох сторінок, щоб описати величезний об’єм конкретних справ, зреалізованих за участі та за ініціативою пана Штільфріда. Завдяки його наполегливій діяльності сотні українських вчених, лікарів, письменників та викладачів отримали змогу стажуватися в австрійських інституціях. Завдяки йому постало у Львові Бюро австрійської співпраці, створилася мережа австрійських бібліотек, австрійські лектори викладають українським студентам німецьку мову. Завдяки йому українські читачі змогли познайомитися із перекладами німецькомовних літературних шедеврів рідною мовою. Бернгард Штільфрід – це десятки організованих в Україні наукових конференцій та семінарів.
Але найголовнішим у діяльності пана Штільфріда було налагодження мережі персональних зв’язків між австрійцями й українцями. Без перебільшення, сотні австрійських урядовців, дипломатів, журналістів, науковців, письменників, підприємців познайомилися з Буковиною та Галичиною за посередництвом Бернгарда Штільфріда. Він завжди спішив, бо хотів щоб його справа не припинилася з його відходом. Кожна зустріч з ним у Відні закінчувалася купою наказів і доручень, які треба було виконувати негайно і вже. Тепер мені важко уявити себе у Відні без Бернгарда, який в ході розмови п’ять-сім разів набирає якісь номери телефонів і практично змушує домовлятися про зустрічі.
Бернгард був щирою і відкритою людиною, сповненим гумору і життя чоловіком. Звістка про смерть застала мене пізнім вечором в суботу від чого враз стало сумно і порожньо на душі… Але тепер, пишучи не некролог, а спогад про нього, я внутрішньо усміхаюся, згадуючи смішні й кумедні історії з наших спільних подорожей. Ми всі, хто його знали, втратили справжнього друга, але ті великі діла, які Бернгард лишив по собі, ще довго не дадуть про нього забути…
Вічна пам’ять, дорогий наш Друже!