11 січня 2013 року останньому Головному командиру УПА Василю Куку могло би виповнитися 100 років.
Насправді цей унікальний чоловік прожив 94 з половиною роки і похований у своєму рідному містечку Красне на Львівщині. Зумів дожити до такого поважного віку, зберігши ясність розуму, широту поглядів і гнучкість думки. У цьому легко «давав фору» своїм набагато молодшим товаришам.
В часи незалежної України він згуртував навколо себе людей для наукової роботи. Як голова Наукового відділу Братства ОУН-УПА зайнявся кропіткою та невдячною роботою систематизації матеріалів, пошуком фактів і виборюванням історичної правди про героїчні сторінки боротьби нашого народу.
Будучи унікальною особистістю він у віці майже 90 років навчився працювати на комп’ютері, зумів освоїти інтернет і почав активно використовувати комунікаційні можливості електронної пошти. «Раз існує нова інформаційна зброя, то я зобов’язаний навчитися нею володіти» - казав легендарний командир. Він наполегливо і системно працював аж до своєї смерті.
Ось як подає його біографію Вікіпедія:
«Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») народився 11 січня 1913 р. в с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Батько Степан Матвійович — залізничник. Мати Прасковія Федорівна — селянка.
Bci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася з утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя — Ілярія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.
В 1923–1932 рр. навчався в Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 р. належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна, у 1929 р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932 р. — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався в Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні.
Навчаючися в Люблінському католицькому університеті, Василь Кук організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932–1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.
За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. В 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. В 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.
У травні 1937 р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени того ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.
У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). В той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.
Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу У східні області України, включно з Кримом і Кубанню. В червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.
В липні-серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня в м. Василькові частина членів групи, в тому числі В.Кук, була заарештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В.Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.
Навесні 1942 р. В.Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д.Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П.Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 р. очолив УПА-Південь.
В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В.Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.
23 травня 1954 р. В.Кука заарештували співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника Чумака (Микола Примас), якого Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в'язницях Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики М.Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.»
Кук ніколи не оправдовувався, не намагався довести своєї правоти та чесної постави стосовно соратників. Він був одним із найкращих підпільників і конспіраторів, талановитим командиром у воєнні часи. Мав пошанівок до людського життя і почуття відповідальності за своїх підлеглих. Знав, коли боротися до загину, а коли зберегти життя патріотів для наступного спротиву. І навіть у часи здобутої незалежності вітер волі не затьмарив його ясного розуму, він миттєво визначав «хто є ху» і ніколи не дозволяв себе втягувати у спектаклі, котрі розігрували так звані «професійні патріоти».
Пан Василь був справжнім життєлюбом, повним оптимізму і вітальних сил, із добрим почуттям гумору. Цей низенький рухливий чоловік навіть у 90 років ніяк не скидався на старого діда. І то не лише фізично, незважаючи на 18 років перебування у підпіллі, напругу збройної боротьби та виснаження тюремного арешту.
Я мав декілька нагод поговорити із ним наодинці у його малесенькій київській квартирі, останній раз у день його 94-ліття. Часом у розмовах навмисне висловлював досить гострі, в дечому провокативні судження, але пан Василь і не думав обурюватися – він лише замислювався і казав: «Дуже цікаво, я під таким кутом це питання ще не розглядав». Ця неймовірна гнучкість розуму, ця юнацька відкритість на все нове і незвичне – ось якою була причина його такого тривалого довголіття, поєднаного із збереженням молодої душі та жвавості думки.
Цей мужній і достойний чоловік залишився у пам’яті сучасників справжнім лицарем, еталоном борця і патріота – гідним символом Самостійної України.