...у вигляді 160 метрів зашитої в асфальт колії
Львів – місто, яке категорично не згідне з теорією про залежність вдачі мешканців від місцевого клімату. Їдкість, сльота і туманоподібні стани, що зависають над баюрою, – щоб розвіяти їх, гуртується клюмба і співається збадьорливих пісень, над проспектом Свободи вмикаються гучномовці, що їх не здатне витримати вухо – хай там чиє, лише не львів’янина, влаштовується свято пампуха і прикликається з-за хмар сонце. Одначе найпереконливіший «фак» львівській депресії – львівська креативність, що останнім десятиріччям росте, мов на дріжджах.
Не давніше, як позавчора, побував у копальні кави – деінде каву вирощують на деревах-кущах, робусту й арабіку, у Львові добувають під землею, як вугілля в Червонограді і на Донбасі. Зрештою, що в тому дивного – он чоловічі аксесуари сина поліційного урядника міста, письменника Леопольда фон Захер-Мазоха... у його кишені (як свідчить нещодавнє репрезентативне опитування, на запитання «Що Вам найбільше запам’яталося у Львові?» 86 % туристів відповіли «Мазох на Сербській»). А вже як кава у покладах, то й інші чудасії не за горами – копальня кишки (про яку так гарно співають львівські батяри) і пивне джерело вічної молодості, п’янкої і неповторної, що б’ючить з артезіанських глибин львівського континенту – не маю сумніву, що наступна серія приведе «Піратів карибського моря» до нашого славного міста.
Мало де так рясно пам’ятників, як тут, – хіба в Києві, Одесі, Кракові, Варшаві... Але не у Жовкві і не Пустомитах. Скульптурне мистецтво процвітає – від курдупля Швейка на вході до «Віденської кав’ярні» до мегаломанічної арки над Бандерою, від пальми Мерцалова біля головного двірця до пам’ятника... Сихівському трамваєві у вигляді 160 метрів зашитої в асфальт колії. Він утілює все, найбільше ж надії поодиноких вар’ятів на екологічно чистий міський транспорт – той самий, на який доводиться чекати по пів години, а якщо пощастить, ухопитись за поручень і так кілька зупинок переїхатися на приступці.
Тим часом автомобільні каравани кадять під склепінням львівського неба, а на проспекті Свободи лунає пісня про найсмачніший на світі львівський пампух – ще тихо, бо піст, але завтра вже на всю гучність, бо що-що, а львівське Різдво вже таки справді не зупинити.