До війни Рубіжанська панчішна мануфактура виробляла шкарпетки, колготки та інші товари для відомих українських та іноземних брендів. Так, наприклад, шкарпетки з Рубіжного їхали понад 1200 км до Львова, де їх купляли містяни та туристи у крамничці в історичному центрі. Така співпраця з популярними брендами давала хороші можливості для розвитку, і керівництво фабрики це використовувало. Для Рубіжного з населенням трохи більше 50 тис. людей масштабне підприємство було важливим ще й тим, що забезпечувало робочі місця та надходження податків.
Ще до війни на Львівщині планували відкрити філію Рубіжанської панчішної мануфактури. Це мало стати наступним кроком у розвитку бізнесу і способом убезпечити себе у разі ескалації воєнних дій (Рубіжне було близько до лінії розмежування). Втім 24 лютого змінило все, і працівникам фабрики довелось втікати від обстрілів. Потім росіяни завдали удар по виробництву і воно спалахнуло. Чи вціліло хоч щось з обладнання – невідомо, адже зараз місто вщент зруйноване російськими окупантами.
Через вісім місяців з початку війни Рубіжанська панчішна мануфактура відкрилася у Львові. Справу довелось починати фактично спочатку: знову купувати обладнання, збирати працівників, домовлятись з замовниками. Старт був непростим, але доволі успішним, наскільки це можливо в сьогоднішніх реаліях.
ZAXID.NET побував на фабриці з Рубіжного у Львові і розповідає про нелегкий шлях виживання українського бізнесу в умовах війни.
«Ми тепер і працюємо, і живемо всі разом»
Рубіжанська панчішна мануфактура орендує два великих виробничих приміщення у Львові. Це – частина старої, ще радянської будівлі. У першому приміщенні – дуже багато коробок з сировиною, у них –бавовна, яку дивом вдалося отримати під час війни.
«Ще до війни ми замовили і проплатили три контейнери бавовни. І вони повинні були ось-ось зайти в порт "Одеса". Нам дуже пощастило, бо щось сталось, вони затримались в дорозі і не потрапили до Одеси. Тому ми вже їх отримали у порті "Константа" і хоч тут не понесли втрат», – розповідає комерційна директорка Рубіжанської панчішної мануфактури Ольга Ушакова.
Друге приміщення фабрики – це величезний простір, де власне і відбувається процес виробництва. Одразу біля входу троє працівниць, які переїхали з Рубіжного, сортують чорні чоловічі шкарпетки – їх незабаром мають відправити замовнику. Одна з жінок – Вероніка, яка на початку війни переїхала з родиною на Закарпаття, а коли одержала дзвінок від керівництва з запрошенням на роботу, то перевезла сім'ю на Львівщину.
«Зараз ми всі живемо в Миколаєві на Львівщині, тепер щодня зранку і ввечері добираємось до Львова на роботу. І коли зіткнулись з цим, то зрозуміли, наскільки вдома в Рубіжному все було дуже добре. Там було 5 хвилин до роботи, школа, садочок – все дуже близько. А тепер починаємо все спочатку», – з легким сумом в голосі розповідає Вероніка.
У Миколаєві зараз проживають усі 18 працівників панчішної фабрики з своїми сім'ями, які переїхали з Рубіжного. Працівники живуть в відремонтованому гуртожитку, який їм надала Львівська ОВА.
«Ми всі один одного знаємо і працюємо разом багато років, але я б ніколи не подумала, що ми і жити будемо разом. Коли тут на роботі кажеш комусь "до побачення", то потім думаєш – а ми ж вдома зустрінемось, можна і не прощатись», – усміхається Вероніка.
Зараз на фабриці у Львові працює лише 18 людей, ще 12 вакансій наразі відкриті. За словами комерційної директорки Ольги Ушакової, виробництво фабрики наразі вдалося відновити лише на третину, але це вже дуже хороший результат, враховуючи, з чого все починалось.
«Виробництво відновили на третину»
«Так вийшло, що ми з кількома колегами приїхали до Львова 23 лютого. Тоді у нас в регіоні загострювалась ситуація, трохи ставало страшно, бо зовсім поруч лінія розмежування і вже пішли такі чутки, що росіяни стягують війська. І ми вирішили, що для збереження бізснесу ми якусь частину виробництва перенесемо до Львова і відкрємо тут філіал. І ми поїхали шукати приміщення, чомусь вирішили, що у нас є ще багато часу на це, що нічого страшного не буде. В новинах казали, що все буде добре, що Путін не наважиться…Тому ми вирішили, що про всяк випадок відкриємо тут філіал виробництва, але поспішати варто», – згадує останні дні перед війною Ольга Ушакова.
Коли 24 лютого росіяни почали обстрілювати Україну, пригадує Ольга Ушакова, виробництво на фабриці одразу припинили. Вивезти обладнання чи якусь сировину не вдалося, адже це був великий ризик. Окрім того, через влучання у будівлю фабрики там сталася пожежа. Отож втративши майже все – приміщення, обладнання, сировину, готові вироби – довелось приймати складні рішення і думати про майбутнє.
«Частина обладнання згоріла після влучань, щось розтрощено, щось вже пограбовано. Маємо надію, що хоч залишилися в'язальні машини, але в якому вони стані – невідомо, адже були влучання у будівлю і там була пожежа, а потім дощі», – каже Ольга Ушакова.
Уже у травні керівництво фабрики вирішило, що буде відновлювати роботу і відкривати виробництво у Львові. Завдяки хорошим стосункам з парнерами та багаторічному досвіду упродовж кількорх місяців вдалося досягти непоганих результатів.
«Нам дуже допомагали наші партнери. Обладнання нам допомогли придбати Dodo Socks – вони нам дали безвідсоткову позику. Це дало нам змогу запуститися і отримати необхідне обладнання і хоч трохи відновити свою діяльність. В Рубіжному у нас було 98 в'язальних машин, близько 40-50 інших машин: швейне обладнання тощо А зараз у нас тут лише 20 в'язальних машин, тобто відновили виробництво менше ніж на третину», – розповідає Ольга Ушакова.
«Замовники готові завалити нас роботою»
Саме для львівської компанії Dodo Socks Рубіжанська панчішна мануфактура відшиває своє перше замовлення. Провідна технологиня Ганна, яка працює на фабриці уже 13 років, розкладає і фотографує зразки нових тканин для замовника, щоб він міг подумати над дизайном нової колекції. Ганна живе разом з донької і працівниками в Миколаєві, її чоловік – на фронті, старша донька наразі в Києві.
«Ми виїхали з Рубіжного на евакуаційному автобусі ще у березні. Перебували у Ковелі з молодшою донькою, а десь на початку липня приїхали до Львова. Що змінилось в роботі тут? Мабуть, майже нічого. Ти знаєш цих людей, працівників, знаєш, як з ними працювати, всі їхні недоліки, специфіку, тому у цьому плані нічого не змінилося на відміну від побутового життя, звісно», – каже Ганна.
Перші 20 нових вязальних машин приїхали з Китаю до Львова на початку жовтня, тоді і вдалося запустити виробництво. Одна така машина при правильному налаштуванні може випускати десь 40 пар шкарпеток за 8 годин. З апарату вони виходять майже готовими і відправляються на підшиття, потім їм надають форму, чіпляють бірки і відправляють замовникам.
«Ми зберегли зв'язки з замовниками, вони нас дуже підтримували в цей час, казали, що чекають на відновлення нашого виробництва і що готові завалити нас замовленнями. І зараз ми не можемо усі замовлення прийняти і обробити, бо дуже мало обладнання та мала кількість виробництва на добу», – каже Ольга Ушакова, показуючи процес створення шкарпеток.
У Рубіжному на фабриці був доволі широкий асортимент: шкарпетки, різні колготки, спортивні, дитячі речі. У Львові наразі шиють лише чоловічі і жіночі шкарпетки, адже не вистачає необхідного обладнання.
Постачальники сировини, розповідає Ольга Ушакова, не змінились і теж підтримували фабрику на шляху до відновлення роботи.
Виробництво у Львові вдалося запустити наразі лише на третину, але з часом його планують розширити
«Ми завозимо сировину з Індії і тут нічого у нас не змінилось. А синтетику беремо в українських постачальників - вона не нашого виробництва, але є місцеві дистриб'ютори, які нас також підтримують, дають нам відтермінування по оплаті, тому з сировиною все гаразд», – каже Ольга Ушакова.
Рубіжанська панчішна мануфактура планує розширятись і незабаром придбати нове обладнання для виробництва.
«У нас зараз на підписанні грант від USAID на нові італійські в'язальні машини. Ми якраз перед війною закупили 15 таких машин в Рубіжне і навіть не всі ще встигли запустити, вони так і залишились там. Але зараз з партнерами підписуємо грантову угоду на закупку 11 таких високотехнологічних машин уже у Львів. Також будемо докупляти тут ще вживане обладнання, бо треба з чогось починати», – ділиться планами Ольга Ушакова.
***
Обладнання, яке виробляють шкарпетки, постійно шумить. До роботи у цьому відділі на фабриці треба звикнути. Та загалом це схоже на справжню магію: ось працівник заклав тканину, ввів якісь дані на екрані, натиснув на кілька кнопок і за деяких час – о диво! – з труби вилітає готова ідеальна шкарпетка з написом «Русні пи*да».
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).