Президент України Володимир Зеленський нещодавно виступив із черговим «домашнім» відеозверненням, у якому заявив, що цьогоріч під час відзначення Дня Незалежності не буде військового параду. Того параду, котрий відбувався в Києві щороку, починаючи із 2014-го та символізував шану і повагу до війська, яке боронить країну від російського агресора. Пам’ятаєте гасло: «Армія – з народом, народ – зі своїм військом»?
Пафос і помпа
Звісно, і в попередні роки в суспільстві можна було почути думки, що поки в державі триває війна, подібні урочистості недоречні. Скептики порівнювали їх із бенкетом під час чуми, в’їдливо запитували: «А що, ми вже перемогли у війні?» або резонно нагадували, як п’ять років тому парад відбувався на тлі Іловайської трагедії, масштаби якої тоді складно було уявити. Також не бракувало закидів у показушності та політичному піарі попереднього президента, у передвиборчій кампанії якого армія була одним із наріжних каменів поряд з мовою та вірою.
Але так само було чимало прихильників ідеї параду, котрі вважали, що він потрібен. Тим паче, саме зараз, коли триває війна. Українські воїни повинні знати, що громадяни ними пишаються, а військо, що зовсім нещодавно було деморалізованим, розваленим і пограбованим, поступово відроджується. Попри величезну інерцію радянської спадщини, армія переходить на нові рейки, запроваджуються нові символи і традиції.
Декомунізація ж зачепила не лише назви вулиць, міст і сіл. Військові формування також почали наповнюватися українським змістом, адже багато підрозділів донедавна мали у своїх назвах «ще ті» епітети – гвардійська, туркестансько-закарпатська, двічі ордена Червоного Прапора, Суворова і Кутузова... Чимало з них досі виводять генеалогію з радянських часів і відзначають «червоні» дні створення частин.
Нерідко саме під час параду президент – Верховний головнокомандувач вручав командирам бойові прапори і присвоював полкам та бригадам почесні найменування – князя Святослава Хороброго, короля Данила, гетьмана Петра Дорошенка, князя Костянтина Острозького, Чорних Запорожців. Нова айдентика Збройних сил апелює і до періоду УНР, і до часів боротьби націоналістичного підпілля.
Невипадково сучасні шеврони ЗСУ подібні до петлюрівських, кашкет армійців має назву мазепинка, а «Маршем нової армії» став ОУНівський гімн «Зродились ми великої години». Із 2018 року неформальне, однак поширене вітання «Слава Україні! – Героям слава!» було офіційно закріплене на законодавчому рівні. При звертанні «товаришів» замінили «пани» і «пані». 14 жовтня стало Днем захисника України, збігаючись у часі з Покровою, Днем українського козацтва й УПА. Так само імена сучасних героїв – генерала Сергія Кульчицького, полковника Костянтина Могилка, старшого лейтенанта Івана Зубкова, капітана І рангу Юрія Олефіренка – вписані в бойову титулатуру. Це лише побіжний огляд тенденцій, пов’язаних із формальними змінами у війську на гуманітарному рівні. Але він принаймні засвідчує, що зрушення у цій галузі відбулися.
Суспільство побачило, що в країні є люди, які її захищають, що це не потішна, а загартована в боях армія. За останні п’ять років вона стала справді народною. Хтось долучився до волонтерської допомоги війську в найскладніші часи і нині допомагає фронту руками і грошима. Хтось пішов на службу добровольцем або, щонайменше, не став ховатися і тікати, коли прийшла повістка. Саме тому армія користується чи не найвищим авторитетом у суспільстві, на відміну від більшості державних інститутів.
Парад у цьому сенсі – не тільки демонстрація потужності і сили українського війська та інших складових сектору безпеки й оборони. Це ще й нагода подякувати захисникам за те, що День Незалежності країна святкує у своїй столиці, а не ховається по підвалах зруйнованих будинків і не тремтить в очікуванні російських танкових колон. Просто нагадаємо, що 2008 року 58-ма загальновійськова армія РФ зупинилася всього за 40 км від Тбілісі.
Окрім того, що парад – це втіха не тільки для цивільної публіки. Не менш важливий він і для самих військовиків. У парадних розрахунках Хрещатиком крокують представники різних родів і видів військ, ліцеїсти, курсанти і контрактники, а ще ветерани АТО/ООС. Для них виснажливі репетиції на плацах і летовищах, напевно, вартують того, аби у святковий день пройти столицею пліч-о-пліч із побратимами під захоплені погляди переважно незнайомих людей, які підходять і кажуть тобі своє «дякую». Така атмосфера на вулицях панувала в попередні роки, попри те, що в самому суспільстві відчуття війни значною мірою притупилося.
БезПРЕЗИДЕНТна хода
«Звичайно, оплески натовпу не заміняють гідної матеріальної винагороди, але без них військо вироджується у найманців, яким достатньо одних грошей для того, щоб вбивати інших та ризикувати власним життям, – писав торік на ZAXID.NET публіцист Григорій Швець, і його слова відтоді не втратили актуальності. – Головне, що відрізняє солдата від найманця, – це усвідомлення вищого сенсу того, за що ведеться війна. А такі глобальні сенси неможливо втримати на хирлявих плечах політруків та штатних агітаторів – підставити плече має кожен член суспільства. І парад – найкраща нагода для цього».
Дискусії про доречність/недоречність параду були й раніше, як уже зазначалося. Проте лише цьогоріч від розмов перейшли до справ. І фронтменом цього процесу виступив не абихто, а сам президент Зеленський. Він уважає, що замість помпезного й недешевого параду краще роздати зекономлені гроші нашим героям у вигляді премій. Ціна питання – 300 млн грн.
Адепти Зеленського схвально сприйняли ідею скасувати парад, у якій частина коментаторів розгледіла його миролюбну політичну спрямованість. На зміну рокам мілітаризації, нагнітання російської загрози і періодичним попередженням, що «брат біля воріт», ми бачимо курс на деескалацію конфлікту, розведення сил на Донбасі, перезапуск Мінського формату, телефонні розмови із президентом РФ Володимиром Путіним. «Партія миру» перехоплює ініціативу в «партії війни».
Натомість критики рішення Зеленського звинувачують його в тому, що він боїться армії та хоче відкупитися від військовиків подачкою в 1 тис. грн. При цьому оглядачі забувають, що в армії багато хто проголосував за Зеленського. Та навіть у районі проведення ООС на спецдільницях не було разючих перекосів, результат волевиявлення – приблизно 50/50. У полемічному запалі огудники порівнюють шостого президента з четвертим, бо 2011 року Віктор Янукович також скасував парад, а до того зробив армію та спецслужби вотчиною російських агентів, які їх знищували, розкрадали і розкладали. Не дуже улеслива аналогія, на котру ще накладаються згадки про Вітину і Юлину тисячі.
Зеленський обіцяє, що святкування Дня Незалежності відбудеться в новому форматі, проте поки не розкриває подробиць. Водночас політики із протилежного табору більш чи менш рішуче закликають президента не відмовлятися від параду. Колишній глава держави Петро Порошенко вважає цей крок не дуже далекоглядним, спікер парламенту Андрій Парубій ошелешений рішенням чинного гаранта, прем’єр-міністр Володимир Гройсман доручив Міноборони і Мінфіну зробити розрахунки, аби знайти кошти і на парад, і на премії, які, до речі, виплачували в попередні роки.
Поки в уряді рахують видатки, ветерани війни на Донбасі планують провести свою акцію «Наш парад – 2019» і таки пройтися Хрещатиком 24 серпня. Щось подібне вже відбувалося раніше під час «Ходи нескорених» за участі «дембелів», добровольців, капеланів, волонтерів і членів родин загиблих. Це була неофіційна, аполітична акція, яку проводили невдовзі після параду, але не відверто на противагу йому. Нинішня акція, запланована на День Незалежності, набуває виразних ознак альтернативності.
Складно сказати, у якому форматі команда Зеленського запланувала урочистості з нагоди дня народження країни. Однак відмова від військового параду вже провела в і без того поляризованому суспільстві нові лінії розлому, які ще можна «зашпаклювати». Зрозуміло, що часу на це обмаль, та й сам свіжоопублікований президентський указ не залишає простору для маневру. Попереду – вибори, коаліціада, спікеріада, прем’єріада, побудова вертикалі влади. Не до парадів. Але, може, навіть у цьому калейдоскопі подій варто трохи подумати про державу і тих, хто її захищає. І парад, нехай не такий пафосний та помпезний, бодай раз на рік нагадує нам про це.