Здійснення громадського контролю за загальнодержавною та місцевою політикою у сфері житлово-комунального господарства – справа дуже невдячна та нелегка.
Парадокс, зрештою, полягає не в абсолютно несистемному здійсненні тих чи тих заходів, що радше нагадують гасіння пожеж, а у кволих деклараціях та не завжди адекватному залученні споживачів до процесу оцінки якості отриманих ними послуг та участі у формуванні і реалізації конкретних управлінських дій (заходів). Зрештою, це логічно, що громадянин має право проконтролювати або якось вплинути на якість отриманої ним послуги.
Механізми є, а практики немає?
Які-не-які механізми для участі громадянина чи організованої громадськості, частково виписані у різноманітних нормативних актах. Проте ці акти більшою мірою унеможливлюють їх фактичне застосування або вносять плутанину в юридичну термінологію. Зрештою, якщо провести оцінку механізмів залучення громадян до контролю за місцевою політикою ЖКГ, то отримаємо значно жалюгіднішу картинку, ніж сам стан функціонування ЖКГ.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google ДодатиОдним із основних принципів державної політики реформування житлово-комунального господарства, що визначена в загальнодержавній програмі, є, зокрема, „гласність, громадський контроль, прозорість та участь громадян у прийнятті рішень” (підпункт 15 пункту 3 розділу ІІ). Про це говорить Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки, затверджена Законом України від 24 червня 2004 року №1869-IV (у редакції Закону України від 11.06.2009 р. №1511-VІ). Цікаво, як би мав цей основоположний принцип „державної політики” реалізовуватись? Мабуть, через впровадження цих принципів у конкретну площину – створення чітких інструментів та практики для здійснення такого контролю, забезпечення відповідними органами гласності і прозорості.
Коли ж проаналізувати цю програму, то незрозумілим з точки зору застосування виявиться положення про те, що „громадський контроль за ходом виконання програми здійснюється представниками громадських організацій, статутом яких передбачено провадження діяльності у сфері житлово-комунальних послуг” (пункт 2 розділу VІІІ). У буквальному розумінні, по-перше, це мало б означати, що такий контроль здійснює не сама громадська організація, а її представники; по-друге, у статуті мало б бути зазначено про „провадження діяльності у сфері житлово-комунальних послуг” (невже мова йде про надання послуг?). Така неоднозначність фактично у законодавчій нормі створює ґрунт для різного розуміння і застосування цих положень. Окрім того, такі некоректності прямо скопійовані у тексти відповідних місцевих програм реформування.
А для чого і кого треба залучати?
Саме таке питання здебільшого ставлять відповідальні посадовці у сфері ЖКГ. Невже купка людей повинна втручатись у роботу державних структур, чи здатна ця купка глибоко осмислити складну проблематику ЖКГ?
Загальнодержавна програма реформування житлово-комунального господарства одним із завдань визначає, зокрема, „залучення громадськості до процесів реформування житлово-комунального господарства” (підпункт 6 пункту 1 розділу ІІІ). Такі ж дублювання здійснено у відповідних місцевих програмах. Однак у загальнодержавній програмі зовсім не визначено, як має відбуватися таке „залучення” громадськості. Це і є одним із елементів, які дуже “різношерстно” розуміють посадовці різних рівнів. Одні вважають, що для залучення достатньо „гарячої лінії”, інші – звернень громадян із пропозиціями, а ще інші - прийому громадян. Тобто здебільшого орган публічної адміністрації ще не дозрів до створення умов і механізмів для включення пересічних громадян до процесу контролю за державною чи місцевою політикою. Але чи дозріла громадськість до такого залучення?
Варто зауважити, що фактично відсутня й практика проведення консультацій з громадськістю з питань формування і реалізації місцевої політики у сфері реформування житлово-комунального господарства, не говорячи про інші інструменти громадського контролю. Ніхто нікого ні про що не інформує, ніхто ні перед ким, окрім „вищого” керівництва, не звітує.
Реформуй - не реформуй…
Варто відзначити, що задля інституційного забезпечення виконання програми передбачено „стимулювання створення ОСББ” (розділ ІV), а також „вивчення громадської думки стосовно пріоритетів реформування житлово-комунального господарства” (підпункт 11 пункту 1 розділу V).
Як органи державної влади мають „стимулювати” створення ОСББ? А може, цим же ініціативам із створення ОСББ не потрібне ТАКЕ „стимулювання”, а може, їм краще елементарно не заважати працювати? Хто мав би вивчати, і чи вивчається взагалі громадська думка у цій царині? Які результати „вивчення” громадської думки?
Абсолютно дивним також виглядає формулювання – і в загальнодержавній, й у місцевій програмі – стосовно „завдання щодо створення ОСББ у населених пунктах Львівської області” (додаток 4.1.1 до Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011–2014 роки). У цьому випадку орган місцевого самоврядування перебирає на себе невластиві функції, ставлячи „планові завдання” зі створення ОСББ, збільшення кількості таких господарських суб’єктів (при цьому у програмах вказуються конкретні цифри!). Зрештою, як проконтролювати виконання планового „завдання по створенню ОСББ” у якомусь містечку? Хто б це мав робити? Невже представник райдержадміністрації мав би у репресивному чи примусовому порядку виводити щомісячні плани створення цих ОСББ?
У місцевих програмах трапляються також унікальні правові конструкції про „пріоритетність платоспроможного права всіх споживачів щодо задоволення їх потреб” (пункт 3.9. розділу ІІІ обласної програми). Де ж дивились славні львівські філологи перед затвердженням такого пріоритету обласною радою? Та й досить цікавим завданням обласної програми реформування житлово-комунального господарства є „формування органів самоорганізації населення” (пункт 2.5 додатку 1). Як би це „мала робити” обласна рада у програмі не описано. Зрештою, це не зовсім вписується у компетенцію цього органу.
Замість висновків
Як залучати громадян до контролю за житлово-комунальними послугами? Це запитання є надзвичайно актуальним в умовах тотального житлово-комунального хаосу. Очевидно, на державному чи місцевому рівні мають бути вироблені механізми для здійснення громадського контролю у цій сфері, запроваджені реальні принципи відкритості та підзвітності. І до цього мають дозріти передусім активні громадяни.