І. Лист з пустелі
Дорогий Натанаїле,
Надіюся, що у тебе й усієї твої родини добре.
У нас теж усе добре. Якщо не рахувати, що ми вже майже двадцять років з примхи того спраглого слави і влади Мойсея плентаємося по пустелі у пошуках тої обіцяної землі, якої напевно ані він, ані ми, молодші за нього, ніколи не побачимо – а навіть не знаємо, чи взагалі вона існує.
Не дивуюся, що Мойсей мусів тікати у пустелю після своїх бурхливих пригод з фараоновою дочкою. Бо де би ще він міг сховатися від гніву її батька, як не серед пісків, де ніхто зі своєї власної волі і здорового глузду жити не буде? Дивуюся я, однак, цілому нашому народу, що так легко повірив облудним розповідям Мойсея про те, що фараон має зуб на усе наше плем’я і хоче звести усіх нас зі світу. А тому нема нам іншого рятунку, як піддатися під покрову нового бога та піти з Єгипту – а поселитися на землі, яка обмивається медом і молоком.
Мойсею вдалося переконати наш довірливий народ декількома дешевими трюками, яких він навчився у свого тестя Реуїла, правителя мідян – народу, знаного зі своєї хитрості й підступності. Він навчився перетворювати свою пастушу палицю то на зміїв, то на воду, то ще на якусь дивину. Й кожен раз, коли змучений народ погрожує повернутися до Єгипту, Мойсей кидає свою палицю на землю або б'є нею у скелю і робить свої дива на знак того, що у його руках є сила божа, і що за ним стоїть бог, який порятує і захистить наше плем'я від усіх бід.
Маючи уже досить нашої прісної їжі і води, він час до часe сам втікає з табору на декілька днів у гори, щоб там наїстися м'яса гірських звірів та напитися вина, яке таємно доправляють йому з Мідії – а потім повертається назад, кажучи, що нібито розмовляв там з богом, і бог відкривав йому нові закони і показував нові дороги до обіцяної землі. Щоб жити у вигоді, він наказав зробити велике шатро для свого бога – але насправді живе там сам, і нікого не пускає всередину, страшачи божим гнівом і карою
Останньо його бог нібито сказав йому перейти разом з нашим плем’ям Йордан і поселитися на іншому березі. І ми уже тремтимо від страху, коли думаємо, що станеться з нами після того наказу. Бо, як донесли нам наші розвідники, на цьому березі живе плем'я, котре сильніше від нас і вище за нас зростом. А тому воно легко повбиває нас і забере наших дочок у наложниці, а синів у рабство.
Світ не бачив такого брехуна і ошуканця. Ми чекаємо і не дочекаємося, коли нарешті наше плем’я прозріє, визволиться від нього, і повернеться назад до Єгипту. На щастя, маємо знаки того, що це може статися незадовго. Бо все більше і більше молодих людей відмовляють йому в покорі. Недавно один з таких людей, що походить від жінки нашого роду але чоловіка-єгиптянина – не той, якого Мойсей наказав закаменувати за богохульство, а той, який хитріший і вдає, що вірить Мойсеєвим байкам про єдиного бога – мав видіння і розказував усім нам, що наша обіцяна земля є насправді в Єгипті – там, де наше плем’я пастухів і землеробів вперше навчилося мити руки і служити справжнім панам, а не вискочці Мойсею.
Інший, молодший чоловік, тим разом з мойсеєвої родини – той, який уславився складанням пісень і слава про якого поширилися далеко поза наше плем’я (його пісні співають навіть у дворі фараона!) – звернувся до нашого народу з закликом не переходити Йордан, а віддати цю землю нашим ворогам. І багато молодих послухало його, бо його слава говорить за нього: раз його знають при дворі фараона, він не може бути ані дурним, ані простакуватим.
Що за дурна віра: вірити, що існує один-єдиний бог, який вибрав нас своїм плем’ям на пострах і науку іншим! Усі навколо нас мають по декілька дюжин богів і живуть краще від нас. Ми ж мусимо мати одного – і через це мусимо мучитися і вмирати у цій пустелі.
Мойсей хоче нас зі своїм видуманим богом перетворити з племені в окремий видуманий ним народ «іудеїв» - народ, який був би рівний своєю могутністю єгиптянам і яким він, Мойсей, міг би правити як фараон. Я певен, що з цього нічого не вийде. Мойсеєва віра не має майбутнього. Ніхто з нас не пам’ятає цього, але старші люди оповідають, що колись був в Єгипті фараон, котрий пробував зробити то саме: скасувати усіх богів і залишити лише одного. Але з тих спроб не лишилося нічого, окрім сміху і сорому – і тепер ніхто з єгиптян воліє навіть не згадувати його імені.
У кожному випадку, якщо хочеш бути сильним і багатим, мусиш мати багато богів. Ми ж, дурні й відсталі, піддалися намовам Мойсея і повірили в одного-єдиного бога. А тепер мусимо за це тяжко розплачуватися. І будемо так довго страждати, поки знову не будемо поважати багатьох богів.
Вірю, що такий час настане. І тоді якщо не я, то мої діти, або ж діти моїх дітей, знову житимуть під тінню пальм на березі Нілу – як колись жили ми, Натанаїле, малими дітьми, і як живуть зараз багато інших наших спільних родичів, що мали достатньо розуму не повірити облудливим розповідям Мойсея і залишитися в Єгипті.
І станемо тоді ми знову одним народом з єгиптянами. І разом нас боятимуться і нам коритимуться інші близькі та далекі племена.
А поки цей час не настав, бажаю тобі й твоїй родині благоденства і ласки наших справжніх богів, щоб дожити до світлого дня нашого возз’єднання.
Твій Рувим.