Параполітика – це ігрища параполітиків. Параполітики – це політики з обмеженими можливостями та особливими потребами.
Головою збірної українських параполітиків є, звичайно ж, президент. Але не тому, що він має якісь надзвичайні заслуги у параполітиці, а тому, що його можливості є найбільш обмеженими, а потреби - найособливішими. Не таємниця, що нашому президентові всього бракує. Йому не вистачає рук, щоб за одним махом зібрати мед, постригти овець, намалювати картину, протерти порохи з трипільських глечиків тощо. Йому теж бракує ніг для одночасного сходження на Говерлу, преісторичного мандрування по Батурину, витоптування босоніж порохів у Хоружівці і для відвідання ще багатьох цікавих, хоч не конче важливих для президента місць. Та найбільшим дефіцитом для нашого президента є голови. Хоч він їх ніби й має вдосталь і міняє регулярно, а все ж цього недостатньо. Ну міняв він ті голови вже не раз - то чернівецьку на закарпатську, то галицьку на київську, то грузинську на єврейську, а воно все не те, кожна з цих голів виявлялась недосконалою. То ляпне щось дурне, то мурмотить якось невнятно, то міну пришелепувату зліпить. Хоч стій, хоч плач. От йому нічого й не залишається, як стояти й плакати.
А Москва, вона ж сука сльозам не вірить. Москва любить свою жертву бачити завжди усміхненою. От, наприклад, як наша пані прем'єр. У цієї на місці все, чого немає у президента, та ще й у якому достатку. І рученят на все хвата, і ноженятами скрізь чеберяє, і голівонька не одна (хоч усі правда з косою). Так що їй роздвоїти чи розтроїти свою особистість, або тиражувати своє «чесне благородне» слово - це як раз плюнути. Однак, і у неї є свої вади, що вивели її в лідери національної параполітичної збірної. Нашій прем`єрці явно бракує ще одного діторобного органу. Той, що у неї є, як можна здогадатись, дає їй змогу відчувати себе матьорою курвою зі значним параполітичним стажем, послужний список якого містить не одного засмоктаного в печеру розкоші параполітичного наївняка, та десятки виплюнутих з цієї ж печери параполітичних вилупків. Все це класно, але їй хотілось би мати ще один - незайманий, молоденький, дбайливо затягнутий сніжно-білою плівочкою дівочості з червоним сердечком посередині. Для того, щоб гордо носити ймення української Жанни д`Арк - незайманої дніпропетровської діви, котра чує голоси богів, котрі кажуть їй об`єднати країну і вигнати осоружних загарбників та огидних зрадників. Так, їй би хотілось бути кошмаром нічного пожадання для нестаріючих російських генералів, вічно молодих західних експертів та приховуючи свій вік українських параполітиків. Але сумнівно, що це колись станеться - вік параполітика обмежений, а час безпощадний. От вона й біситься, як відьма, і вбирається, як дівка на виданні, і хі-хі-кає, як малолітка.
Натомість, молодим параполітикам час грає на руку. От як спікеру (нині - в.о. чи екс). Його особливі потреби є специфічними. У нього нібито є все необхідне, але все воно якесь не таке - замале і заслабе. Хотілось би йому грюкнути по столу, так кулачок болітиме; хотілось би гримнути дверима, так протяг перешкоджа; хотілось би пограти м`язами, так піджачок надто вільний; хотілось би голос підвищити, так фальцет пробивається. А це ж всі зауважують. Тож ким би його не призначили - чи то шефом банку, чи головою адміністрації, чи керівником МЗС, чи спікером парламенту - а він для більшості параполітиків і так залишається виконавцем дитячої ролі: «На арєнє кролік Сєня». Надія тільки на час. От накачає м`язи, загартує голос та як гаркне - «да пашлі ви» - зразу виб`ється у лідери параполітичної збірної.
Як у кожній парадемократичній країні до нашої параполітичної збірної входять не лише лідери, але й аутсайдери. Головним серед них є пахан опозиції. На перший погляд він вигідно відрізняється від лідерів параполітичної збірної. Зовнішньо у нього все начебто О`К, а у збірну параполітиків його привели внутрішні вади, непомітні на перший погляд. Що з того, що рук у нього вдосталь, як вони ниють постійно за чужими хутряними шапками. Що з того, що з ногами у нього все гаразд, коли вони тужать за можливістю роздавати копняки високим парапосадовцям у високих параурядових кабінетах. Що з того, що голова на місці, коли у ній клепок бракує. І то невідомо, яких саме - та, щоб боронити російської мови - є, а ту, щоб правильно написати по-російськи «професор» - шляк трафив. Коротше: все, що він може, не надається навіть для параполітики, а все, що для неї треба, він не може.
Що ж параполітиком бути непросто. Єдина перевага над параолімпійцями, що медалей здобувати немає потреби. Параполітики самі собі придумують нагороди і самі собі їх вручають. Натомість, справжньою проблемою для параполітичної збірної є відсутність сталого замкнутого приміщення, де їм ніхто не заважав би змагатися та готуватися до змагань. От вони і шастають поміж людьми, збираючи претензії, насмішки і прокльони. Але люди вони що? - Аматори: параполітика це не їхнього розуму справа.