Нещодавно народ України спостерігав чергову «циркову виставу» у Верховній Раді, коли словесна перепалка депутатів перейшла в рукопашну бійку. Вболівальники розділилися на чотири табори: одні були за Олега Ляшка, інші з азартом чекали його нокауту, треті обурювалися, четверті відверто потішалися. Причому, здається, четвертих була переважна більшість, оскільки деяка частина громадян давно вже не сприймає всерйоз те, що творять народні обранці, навіть коли не б'ються.
Однак при цьому практично весь електорат вважає, що хуліганити депутатам не до лиця. Мало хто ратує за безкарність, всі вимагають санкцій до порушників. Розрізняються лише думки про те, як саме карати.
Самі депутати поставилися до цієї проблеми не надто оригінально – заборонили бійцеві кілька разів відвідувати пленарні засідання ВР. Ніби як покарали свого занадто нестриманого та емоційного колегу. А насправді? А насправді заборона на відвідування п'яти засідань є не що інше, як можливість абсолютно легально пропустити п'ять засідань. Враховуючи, що таких засідань проводиться 2-3 на тиждень, а самі пленарні тижні відбуваються приблизно двічі на місяць, виходить, що майже на цілий календарний місяць порушникові надали відпустку. Навіть якщо припустити, що за цей час депутату не нараховується зарплатня (а доказів цьому щось не видно), то все одно це можна вважати досить непоганим заохоченням.
Нагадаю, що ряд народних депутатів і без того лише інколи з'являються у парламенті, а весь інший час займаються своїм бізнесом. Їх за це іноді злегка картають колеги, потроху критикують у засобах масової інформації, намагаються позбавляти зарплати, але зрозуміло, що на ідейних прогульників це діє не сильніше, ніж дзижчання комара. Ну а якщо раптом когось із них нападки за пропуск засідань сильно допечуть, то йому достатньо буде розквасити комусь ніс або вліпити ляпас – і гуляй цілий місяць на законних підставах. А ще днями спікер висловився за відлучення «бійців» аж на 15 засідань. Та про це можна тільки мріяти!
А тепер подивімося на іншу сторону проблеми. Хто такий народний депутат? Це людина, яку народ обрав для представлення інтересів громадян у вищому законодавчому органі країни. Найголовнішим способом такого представлення є участь народного обранця у роботі парламенту, передусім шляхом голосування на пленарних засіданнях. Очевидно, що якщо депутат у Верховній Раді не присутній, то нікого він там і не представляє. Значить, заборона на участь депутата у пленарному засіданні позбавляє народ представництва його інтересів у владі, тобто порушує конституційне право громадян. І взагалі, таким чином зневажаються основи демократії (народовладдя).
То хто покараний? Депутат-хуліган чи народ, який його обрав? Виходить, що народ. Але він тут причому? Так, можливо, народ винен у тому, що не того вибрав. Ну не розпізнали в людині, яка клялася бути хорошим депутатом, головоріза. Буває. Не завжди відразу можна побачити справжнє обличчя брехуна. Але от невдача: немає можливості відкликати шкідника, оскільки не потурбувались парламентарі за 23 роки незалежності прийняти закон про відкликання депутата.
Виходить, українське суспільство не має реальних важелів впливу на хуліганів з депутатськими значками. І тільки народні обранці можуть самі собі дати раду. Багато слів з цього приводу ними вже сказано, цитат у ЗМІ опубліковано чимало. Лунали різні заклики та пропозиції. Але я не почув серед них одного, що, як мені здається, і вирішить проблему.
Справа в тому, що люди, ставши депутатами і давши присягу, чомусь відразу про цю присяги забувають. Або їм невигідно її пам'ятати, або в будівлі Верховної Ради клімат такий, що викликає вибіркову амнезію. Тим часом текст депутатської присяги дуже короткий і записаний у Конституції (стаття 79). Ось він дослівно:
«Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників».
Якщо пам'ятати цей текст і підпис під присягою кожного нардепа, то далі все дуже просто. Всі знають, що закони України не дозволяють порушувати порядок у громадських місцях, зокрема не можна битися. Тобто, якщо депутат розпустив руки, то він тим самим порушив закон, свою присягу і Конституцію. І які після цього можуть бути розмови про позбавлення права голосу або присутності на засіданнях чи про якісь інші обмеження депутатської діяльності? Потрібно відповісти тільки на одне питання: чи має право бути депутатом людина, яка порушила закон, свою присягу і Конституцію? Відповідь мені здається очевидною – не має. Політична кар'єра такої людини на цьому має закінчитися. Будь-які дискусії з цього приводу мені взагалі здаються абсолютно безпідставними.
Є, правда, один «маленький» негаразд у моїх міркуваннях: відсутність в українському законодавстві відповідної норми, яка дозволила б за таке порушення позбавляти депутата його мандата. Ситуація така: для покарання депутата за хуліганство, прогули, неособисте голосування, порушення Конституції, присяги, законів та інші провини немає потрібних законів. А закони приймають або не приймають самі депутати. Коло замкнулося. І немає, на жаль, в країні інших людей або державних інституцій, які могли б це положення виправити. Більше того, і безпосереднє джерело влади – народ – не має не тільки законних механізмів для впливу на волевиявлення своїх обранців, але навіть права законодавчої ініціативи. А тому ми змушені це неподобство покірно терпіти. Так, ми можемо висловлювати своє невдоволення, зокрема за допомогою засобів масової інформації, але чи цікавить наша думка парламентарів?
Ще є у нас Гарант Конституції, але він щось теж не поспішає з відповідними законодавчими ініціативами. Втім, якщо він їх і висуне, то, знову ж таки, все одно все вирішує Верховна Рада. Тож нам не залишається нічого, крім використовувати всі можливості для оприлюднення своєї думки і сподіватися, що нардепи до неї колись дослухаються і знайдуть у собі політичну мужність для прийняття популярного рішення.
І ще одна юридична заковика: у статті 81 Конституції наведено перелік підстав для дострокового припинення повноважень депутата:
Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі:
1) складення повноважень за його особистою заявою;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;
5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;
6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;
7) його смерті.
Легко помітити, що цей перелік не містить відповідного нашому випадку положення. А тому будь-який депутат, здавалося б, може нічого не боятися, крім зняття депутатської недоторканності за поданням прокуратури. Мовляв, всякі інші спроби або навіть прийняті парламентом закони будуть суперечити Конституції. Я не претендую на роль конституційного судді, проте зауважу, що прецедент у нас вже є. А саме: в Конституції нічого не сказано також про можливість заборони народному депутатові відвідувати пленарні засідання, і, тим не менш, Мельничуку заборонили відвідувати 5 засідань. Більше того, для цього не приймали закону, навіть не оформили це рішення постановою Верховної Ради. Просто проголосували і відобразили це у стенограмі. І нічого, пройшло, причому достатньо було всього 230 голосів, конституційної більшості не було потрібно. Тож, як кажуть, було б бажання.
Між іншим, звернемо увагу, що відповідно до пункту 6 процитованої статті Конституції Мельничук повинен вибути з депутатських лав, оскільки він тепер не входить до складу фракції політичної партії, за списком якої потрапив до Верховної Ради.
Ще, звичайно, хотілося б подивитись на моральну сторону питання. Помріяти про те, що, усвідомлюючи негідність своєї поведінки, парламентар виявить політичну зрілість і сам складе депутатські повноваження. Теоретично це можливо. Однак навряд чи варто очікувати цього від людини, для якої офіцерська честь важливіша за депутатську. Цікаво, а чи є у нас взагалі таке поняття, як депутатська честь?
Ну і нарешті, я був би неправий, якби забув про очікуване скасування депутатської недоторканності. Можна припустити, що це дозволить без зайвих зволікань спрямувати хулігана до суду і на підставі судового рішення відправити його… куди суд вирішить. Тож надія на справедливість все ж таки є.