В останній тиждень виборів ZAXID.NET пропонує нашим читачам цікавий, на редакційний погляд, проект. Впродовж передвиборчої кампанії ми принципово не розмістили на своєму сайті жодного замовного політичного матеріалу. Ми писали про політику, але так, як її бачать наші журналісти, – подобається це комусь чи ні. А на завершення цього „політичного вертепу”, який у нас чомусь називається виборами, ми пропонуємо вашій увазі три тексти, які ZAXID.NET замовив представникам БЮТу, коаліції та блоку НУ-НС, котрі є львів’янами чи певною мірою пов’язані зі Львовом. Ці тексти – це спроба ZAXID.NET отримати від політиків відповіді на прості та водночас важливі запитання: чому виборець мав би проголосувати саме за них, що вирізняє їх політичну силу з-поміж інших і чим є для них Львів. Ці тексти вийшли надто різними – за усіма параметрами, але їх автори – сьогоднішній день реальної української політики. Чи стануть вони днем завтрашнім – ви вирішите 30 вересня.
Ми чомусь ніяк не можемо позбутися нав'язливих і принизливих для нас же самих стереотипів. Так, ще 10-15 років тому не лише на Сході, але й у Центрі країни свято вірили, що у Львові чи Франківську ходять бородаті, обвішані автоматами бандерівці й б'ють кожного, хто скаже хоч слово російською. Слава Богу, час того помутніння минув.
Пізніше були небезуспішні спроби переконати галичан, що всі жителі Сходу - це або бандити, або ж ущербні й тупі алкоголіки, а до того ж ще й тотальні україноненависники. Подібними технологіями промишляли і при пізньому Кучмі, й на президентських виборах, і навіть у 2006-му блок „Наша Україна" ними не нехтував.
На щастя, сьогодні подібні методи вже не в моді. Для галичан нині актуальним став значно вужчий стереотип, згідно з яким все зло тепер концентрується в лідерах однієї політичної сили - Партії регіонів, яку в свідомості людей пробують відокремити від мільйонів її прихильників, а, заодно, й від більш ніж мільйона рядових партійців.
Оскільки стереотип наклався на плідний емоційний ґрунт та загострене в 2004-му протиставлення „свій - чужий", долати його доведеться ще досить довго. Хоча, якщо, з одного боку, ніхто з політиканів не буде роздмухувати нові фобії, а з іншого - уникатимуть прикрих помилок, то цей проміжок часу може скоротитися, а існуючі непорозуміння не скотяться до суспільних протиріч. Незабаром ми таки доростемо до європейської політичної зрілості, коли, не зважаючи на більшу чи меншу підтримку тих чи інших партій у різних частинах країни, нікому й у голову не прийде обзивати тих, хто голосує й думає інакше, ворогами, зрадниками, кланами, бандитами.
Зрештою, перші кроки назустріч уже зроблено. При чому з обох сторін.
Так, Партія регіонів довший час самоізолювалася в західних областях, особливо на Львівщині, опираючись переважно на підтримку не надто характерних для регіону суспільних груп. Типовим активістом, а також виборцем нашої партії на Галичині був російськомовний або, принаймні, немісцевий за походженням мешканець міста, ставлення якого як до історичних подій, так і до ряду сучасних обставин переважно дисонувало з поширеними в західноукраїнських областях. Як наслідок, другорядні ідеологеми, які на Сході чи Півдні лише доповнювали основну ідеологічну платформу партії й були даниною тамтешнім традиціям, - на Заході ставали основою ідентифікації регіоналів і чинником протиставлення.
Поступові зміни, започатковані в 2005-му році, призвели до того, що абсолютна більшість нових членів місцевих організацій, кандидатів від них у місцеві ради - це абсолютно типові для Заходу політично активні люди, які дивляться на важливі суспільні проблеми з тих же позицій, що й більшість галичан. Їх особливістю є хіба що вищий рівень нонконформізму. Дуже часто новими активістами партії, а таких у Галичині понад десять тисяч, є розчаровані в помаранчевих лідерах громадяни, які загалом сповідують національно-демократичні цінності.
Зростання числа саме таких активістів сприяє поступовій корекції загальнопартійної ідеології, яка, як це заведено в європейських країнах, усе більше вибудовується саме на соціально-економічній платформі, а не на ставленні партії до тих чи інших історичних подій.
Саме викристалізовування чіткої правоцентристської ідеології, побудованої на принципах непорушності права приватної власності й підтримки приватної ініціативи, в комплексі з надійною системою соціального захисту є головним кроком Партії регіонів назустріч політично активній частині галицької спільноти. Адже галичани традиційно є прихильниками саме правих та правоцентристських ідеологічних течій. А європейська політична культура Західної України рано чи пізно увійде в конфлікт з ідеологічною невизначеністю й розхристаністю блоку НУНС та політичним флюгерством БЮТу.
Ще одним чинником зближення стає відверта європейська орієнтація Партії регіонів. Шлях на зближення з Євросоюзом через інтенсифікацію співпраці, коли повноцінне членство в ЄС є кінцевою метою, але не підміняє собою весь комплекс дій щодо поетапної євроінтеграції, вступ у СОТ, розуміння необхідності взаємовигідної співпраці з НАТО - це сьогодні основа євроцентричної політичної доктрини партії. Що ж до голослівних заяв щодо нашої проросійськості, то все більше галичан розуміють відмінність між поняттями добросусідства з Росією, якого ми всі потребуємо, та відвертого капітулянтства перед нею. Саме з огляду на останнє і в контексті, скажімо, газових договорів найбільш проросійськими виявилися в підсумку уряди Тимошенко та Єханурова.
Дуже дражливим для галичан є мовне питання. Але саме в ньому, якщо відкинути всілякі спекуляції, прогрес особливо помітний. З одного боку - ми заявили, що не хочемо нікому нічого нав'язувати. Ідея проведення референдуму щодо статусу другої державної мови якраз і свідчить, що Партія регіонів хоче позбавити політиків, у тому числі й себе, права вирішувати питання, які належать до сфери духовної самоідентифікації людей, і передає цей вибір у руки самих громадян України.
По-друге, ми завжди заявляли, що в цій сфері необхідна максимальна децентралізація прийняття рішень, бо те, що природне для Донбасу чи Криму, в Галичині сприйматиметься як посягання на основи свого національного буття. Аналогічним є ставлення у зворотному напрямі. Але при цьому ми не на словах, а на ділі довели, що готові сприяти спокійному утвердженню української мови в російськомовних регіонах. Відкриття україномовних гімназій, мистецьких шкіл, бібліотек на Сході й Півдні активно велося з 2003-го року й чомусь перервалося саме в 2005-2006 роках.
Ще однією притаманною рисою галичан, яка синхронізується з принциповою позицією Партії регіонів, є прагнення більшої незалежності (і фінансової, і економічної, і в сфері гуманітарної політики) від волюнтаризму столичної влади. Ці принципи завжди сповідувалися у Львові, саме тут уперше В.Чорновіл у 1988 році проголосив навіть ідею федеративного устрою. Сором'язливо замовчувати її стали лише з кінця 2004-го року, але ж проблема не зникла. У питаннях зростання ролі місцевого самоврядування, фінансового й економічного зміцнення регіонів, виборності, а не призначення голів районних і обласних адміністрацій ми, безумовно, знайдемо взаємоприйнятні форми їх вирішення. Адже це один з постулатів політичної програми нашої партії.
Можна ще до безкінечності перераховувати такі ідеї, як стимулювання інтелектуального та інноваційного розвитку, що особливо важливо для Львова, місцеві програми, транскордонне співробітництво в рамках єврорегіонів, підтримка наукових досліджень у вищих навчальних закладах, розвиток інфраструктури тощо. Так уже склалося, що в цих напрямах конкретні пропозиції розробляє лише наша партія та сформований нею уряд. І скільки б не вправлялися у лихослів'ї наші галицькі політики, місцеві інтелектуальні й бізнеселіти вже чітко продемонстрували свою зацікавленість і готовність до співпраці.
Що ж до кроків назустріч з боку громадськості Західної України й, особливо, Львова, то, окрім відкритості до співпраці й доброзичливої зацікавленості серед місцевої еліти (окрім хіба що вузького прошарку деяких містечкових політиків), слід відзначити колосальний прогрес у ставленні звичайних громадян.
Давайте просто порівняємо крайню категоричність, а часто й апофеоз ненависті в 2004-2005 роках, загострене, але вже не таке озлоблене сприйняття під час виборчої кампанії 2006-го й фактично європейський підхід до іншого політичного вибору в цьому році. Цієї весни галичани практично не підтримали закликів БЮТ, НСНУ чи „самооборонщиків" щодо виїзду в Київ на акції проти уряду й коаліції. Вони вирішили самостійно розібратися й визначитися на позачергових виборах.
Ми розуміємо всю складність такого вибору для, скажімо, типового львів'янина, який розчарувався в Ющенку й Тимошенко, не може через свою, виховану поколіннями культуру сприймати хамовитість Луценка, а до того ж втратив можливість підтримати близькі йому за духом націонал-демократичні партії, що проанонсували свій саморозпуск. Фактично йому доведеться обирати між підіпсованою репутацією БЮТу й НУНСу, націонал-радикалізмом „Свободи" Олега Тягнибока й ще не до кінця зрозумілою та обтяженою стереотипним сприйняттям Партією регіонів.
Ми з повагою поставимося до будь-якого вибору й стараємося під час цієї виборчої кампанії бути в Галичині делікатними й не надто нав'язливими, оскільки розуміємо, що жорсткі стереотипи ламаються роками й десятиліттями. Безумовно, наш результат у трьох галицьких областях покращиться десь у два, а десь - у три рази, хоча в загальних цифрах він усе ще буде доволі скромним. Але попереду, сподіваюся, п'ять років планомірної праці, після яких політична карта України повинна суттєво трансформуватися. Адже реалізація нашого спільного лозунгу „Схід і Захід разом" передбачає й глибшу взаємопоінформованість та взаємоінтеграцію, яка найкраще руйнує будь-які фобії та упередження, в тому числі політичні та ідеологічні.
Довідка ZAXID.NET
Тарас Чорновіл - народний депутат Верховної Ради України ІІІ („Наша Україна"), IV („Наша Україна", Партія регіонів), V (Партія регіонів) демократичних скликань.
На дострокових виборах посідає 3 місце у списках Партії регіонів.