Чи є в галицького рагуля душа? Якщо є, то чи здатна вона змінюватися? Якщо здатна, то чи стануть колись галицькі рагулі патріотами Галичини? Добра тема для роздумів у зачуханому поїзді.
Днями довелося їхати з Києва івано-франківським потягом. До мого купе зайшла веселенька пара - хлопець з дівчиною. Швидко вдалося зорієнтуватися, що вона проводжала його: огидні облизування з прицмокуваннями, дурнуваті взаємні обіцянки, тощо. Щебетали по-російськи (тобто - юкрейніен рашн), аж гай гудів. Як тільки дівчина вийшла, парубок набрав номер на мобільному і заговорив інакше: «Альо, мамо. Та, я вже в поїзді. Він до Ходорова приїздит десь в третій ночі. Не знаєте, чи там є якась електричка до села? Ага, ну добре, добре». Ну от, подумав я: українська держава, за яку так довго боролись наші предки, а особливо її серце - Київ, з`їли ще одну наївну галицьку душу. Цей хлопець з-під Ходорова, мабуть, вже встиг усвідомити - щоб вибратися з провінційної срані і зачепитися за багату столицю, треба щонайменше заговорити мовою цієї столиці. В принципі, має рацію. А от про душу (галицьку чи будь-яку іншу) і про її майбутнє життя цей хлопець навряд чи знає. Та воно йому й треба? Душа рагуля якщо й мандрує, то по горизонталі: нині галицький селюк, завтра - хохляцький жлоб, післязавтра - звичайний кацап etc. Як, можливо, запишуть в якійсь піднебесній канцелярії: «Мєсто пєрєвоплощєнія рагуля являєтся случайним і значєнія нє імєєт». Втім, хто зна... Можливо, пошук вищого добробуту за ціну зречення частини власної ідентичності призведе цю людину до вищого ступеню душі на драбині еволюції і вже в наступному втіленні він стане свідомим галичанином, або українським патріотом, або й російським інтелігентом (тобто незвичайним кацапом). Шкода, що не побачу цього кращого варіанту, бо те, що побачив у поїзді, мені не сподобалось.