Пасажире, готуй гаманець!

22:09, 24 червня 2013

Незабаром у Львові зросте вартість проїзду у маршрутках. Це – не припущення, а аксіома. Питання тільки у тому, наскільки більше ми будемо платити.

Вартість проїзду у львівських маршрутках потрібно підняти до 3 гривень. Про це говорили 12 червня на громадських слуханнях представники асоціації перевізників Львівщини. Під час слухань перевізники потрапили під перехресний вогонь депутатів і громадських активістів, тож питання врешті-решт так і залишилось відкритим. Львів’яни можуть бути гордими, що відстояли свої права, і ціна більше не зросте? І чи є взагалі причини для зростання вартості проїзду?

 

Історія цін на проїзд

У період з 1997 по 2013 рік ціна проїзду збільшувалася 6 разів. У 1997-му львів’яни мандрували містом за 50 копійок. На той час маршрутка – це був транспорт для багатих і їхати  у «пижику» було престижно, бо мінімальна заробітна плата тоді становила 15 гривень. Отже, її вистачало, щоб кожного дня приїхати на автобусі на роботу і повернутись назад.

Перша зміна ціни на перевезення відбулася 1999 року. Мінімальна заробітна плата тоді зросла у 5 разів і становила 75 гривень, а рівень інфляції на той час став найнижчим за часів незалежності. Ціна на пальне зросла втричі, але життя нібито налагоджувалося, і підняття цін, з огляду на це зростання, сприйняли терпимо.

80 копійок за проїзд львів’яни платили до 2005 року, коли перевізники почали вимагати збільшити її до гривні.

Міська влада, як і сьогодні, намагалась втримати симпатії львів’ян і всіляко гальмувала  цей процес. Закінчилось це тим, що перевізники скористались своїм правом та підняли ціну самостійно. Якщо перевізники вчиняють так, то автоматично стають платниками ПДВ. Отже, за їхніми ж підрахунками, оптимальна ціна мала становити 1,20 грн. Але власники маршрутів не наважились на таке загострення, пропонуючи компроміс: міська влада погоджує ціну, і проїзд залишається по гривні.

Львів’ян таке свавілля надзвичайно обурило. Прозвучали заклики бойкотувати маршрутки, але на той час гривня вже не мала такої вартості, як 1999 року (мінімальна заробітна плата становила 332 грн) а до маршруток так звикли, що розмови про страйк пасажирів закінчилися на наступний ранок, коли всі поїхали на роботу.

1,25 грн ми почали платити 2007 року, а 1,50 – 2008-го. Ці роки характеризувались найбільшим, починаючи з 2001 року, рівнем інфляції. Якщо 2005-го літр дизпалива коштував 1,53 грн, то 2008 року зріс до 5,15 грн.

Ціни на паливо та й на інші послуги продовжували рости, тож протрималась ціна 1,50 грн лише рік. У 2009-му ми платили по 1,75, а у 2011-му вже передавали водію 2 гривні.

  

Як і завжди, львівські політики та громадські діячі не упустили шансу попіаритись на цій події, але загалом пасажири сприйняли підвищення позитивно. Всіх шалено дістали копійки, які постійно передавали по маршрутці туди-сюди. Платити 1,75 було страшенно незручно. Копійки падали з рук, і водії вимагали доплати, самі ж дуже часто не маючи решти. Оплата проїзду регулярно супроводжувалася скандалами. Передавати за проїзд 2 гривні було зручно. Звичайно, це вдарило по кишені, але дорожчало все, причому значно і стрімко, і на цьому фоні додаткові 25 копійок не здавались страшною переплатою.

Прибутки та витрати          

Чому перевізники вирішили піднімати вартість проїзду? З останнього зростання пройшло не так багато часу. За період з 2001 по 2013 рр. вартість дизпалива зросла лише на 1,69 грн. Це не так вже і багато. На нас знову бажають нажитись!

Мені, як пасажиру, вигідно так розмірковувати, але підійдімо до справи без горлопанства. Всі ми звикли прив’язувати ціни на перевезення до вартості пального, але чому? Тому, що це розхідний матеріал. Та той, хто має машину, знає, що є і інші витрати. Будь-яка поломка тягне з бюджету чималу суму.

Я спробую проаналізувати витрати та доходи на один автобус. Дані отримані з джерела, яке має прямий стосунок до економічного відділу одного з АТП. На початок візьмімо невеликий автобус класу «Еталон». Їздять такі автобуси без вихідних, тобто 365 днів на рік. За день автобус встигає зробити 14 повних рейсів. За рік 5100 рейсів. Усереднений план одного автобуса на день становить 1308 грн. За рік отримуємо 378870 грн. Виглядає вражаюче!

Тепер спробую порахувати витрати.

Заробітна плата водія – 3600 грн. За рік – 43200 грн, нарахування на заробітну плату 37,66% – приблизно 16 500 грн.

Витрати на пальне з ПДВ – 139350 грн.

Витрати на мастила – 3214 грн.

Витрати на автошини – 9504 грн.

Витрати на запчастини та матеріали -  22408 грн.

Господарські витрати – 65 315 грн.

Разом: 299 491 грн.

Отже, прибуток з одного автобуса за рік становить 79379 грн.

Ціна одного автобуса класу «Еталон» ‒ 377 100 грн. Отже, для того, щоб автобус окупився, потрібно майже 5 років. Якщо власники маршруту купують новий автобус, то на 5 років залишаються без грошей. Тепер порахуємо витрати на великі низькопідлогові автобуси.

Прибутки:

Усереднений план на день: 2517 грн.

Прибуток за рік: 918 705 грн. 

Заробітну плату водія залишаємо такою ж.      

Витрати на пальне з ПДВ – 264 173 грн.

Витрати на мастила – 5714 грн.

Витрати на автошини – 16269 грн.

Витрати на запчастини та матеріали – 24408 грн.

Господарські витрати – 65 315 грн.

Разом: 435 579.

Залишається – 483 126 грн.

Ціна низько підлогового автобуса Богдан A601.10 – 980 000 грн.

Окупити такий автобус можна за 2 роки.

Скільки має коштувати проїзд?

Маючи розрахунки прибутковості малого та великого низько підлогового автобуса, можемо порахувати, як будуть виглядати прибутки, які вони приносять, якщо вартість проїзду буде 3 грн. Витрати наразі залишимо такими ж. Імовірний план для автобуса буде – 1962 грн. Отже, річні прибутки автобуса «Еталон» – 716 130 грн. З такими прибутками перевізники зможуть купувати по 2 нові автобуси на рік. Для перевізників приємно, але це явно забагато. Спробуємо поставити ціну 2,50 грн. План – 1635 грн. Річний прибуток: 596 775 грн. Це вже більш-менш прийнятна ціна.

Станом на 2013 рік…

У якому становищі перевізники опинились зараз? Спробую описати загальну картину на прикладі  підприємства «Львівське АТП 14630». Перевізники не дуже бажають ділитись своєю комерційною інформацією. Але оскільки ця тема має суспільне значення, дозволю собі висвітлити деяку інформацію, не розкриваючи ім’я людини, яка надала мені її.

Кредитна заборгованість підприємства за паливо – 1 558 900 грн. Залучені кошти на придбання низькопідлогових автобусів – 5,2 млн грн. З них невиплаченими залишаються 3,6 млн грн. Ситуація на інших підприємствах, ймовірно виглядає так само.

Звісно, нас не мають турбувати їхні борги за паливо. Нехай самі з’ясовують, куди поділись зароблені кошти і чому виник такий борг. А от борг за нові автобуси – це вже і наш клопіт. Якщо підприємство не зможе його виплачувати, то зручні автобуси зникнуть.

Генеральний директор фірми "Успіх-БМ" Юрій Мельник вже повідомляв, що перевізники почали продавати автобуси цього класу.

Непопулярне питання

Задумуючи цю статтю, я прекрасно розумів, що мені відразу дорікнуть, що стаття замовна, що журналіст має відстоювати думку громади, а платити більше за проїзд громада не бажає. Після публікації статті все це з’явиться у коментарях, тому я вважаю за потрібне відразу відповісти на прогнозовані звинувачення.

Найпростіше говорити і робити те, що подобається громаді. Ті, хто це робить, отримують народну любов та легку популярність. Саме такої популярності прагнуть політики та громадські діячі, які виступають проти підвищення ціни на перевезення. Однак я вважаю, що для громади буде корисніше зрозуміти справжній стан речей.

  

Наразі, очікуючи можливості збільшити ціни на проїзд, перевізники почали покращувати якість обслуговування пасажирів. За хамство та інші правопорушення з початку року звільнили 14 водіїв. Створено чорний список водіїв, потрапивши до якого людина вже не зможе отримати аналогічну роботу у Львові чи області.

Водіям двох маршрутів (№3А та 16 АТП №1) видали нову форму. Більш уважно почали ставитись до чистоти у салонах автобусів. Містом уже курсує 135 великих низькопідлогових автобусів.

З наведеного вище розрахунку видно, що поява таких автобусів обґрунтована економічно, а не тільки бажанням перевізників покращити умови проїзду пасажирів. Однак коштують такі автобуси значно більше, і якщо підприємства мають борги за паливо і, ймовірно, за інші послуги, розплатитись за ці автобуси вони не зможуть.

Чи зможемо ми вимагати покращення якості перевезень, якщо заблокуємо зростання цін? Думаю, що ні. Навіть навпаки. Перевізники можуть піти на принцип і знизити їх. На всі нарікання у них буде залізобетонний аргумент: «Не бажаєте більше платити, от і маєте».

Вирішувати, звичайно, громаді, але я волію заплатити на 50 копійок більше і отримати якісніші послуги.

Політичним силам та громадським активістам, знову ж таки, на мою думку, зараз потрібно зосередити свої зусилля на тому, щоб ціна за проїзд не зросла до 3 гривень, оскільки це справді забагато, і зупинилась на 2,50 грн. А от потім потрібна буде важка рутинна робота – постійно вимагати від перевізників підняття якості обслуговування, маючи непохитний аргумент: «Ціна зросла, а де ж обіцяна якість?»