Поет Павло Коробчук у інтерв’ю ZAXID.NETрозповідає про нову книжку «Динозавр», переваги та недоліки паперових і електронних видань, присутність і значення натхнення та майбутні проекти аудіо- і фотокниг.
– Павле, перше запитання про Твою останню на сьогодні книжку «Динозавр»: вміст і символіка назви?
– Книга вийшла у видавництві “Ярославів Вал”, яке напрочуд швидко зверстало і надрукувало її. Ілюструвала книгу Марися Рудська. У книзі – кілька десятків нових текстів, плюс вся попередня книга “Кайфологія”.
Я спостеріг, що у всіх моїх попередніх трьох книгах є згадка про динозаврів, і ця згадка завжди була метафорою, як на мене, глибинною. Тобто не обов’язково я виражав розуміння цього символу, але сам образ динозавра я завжди сприймав з трепетом і задумою. Не лише в текстах, а взагалі. Тобто динозавр, якщо озирнутися, є наскрізним образом у моїх книгах.
Моє грубе розуміння динозавра – це архетип мудрості, спокою і древності. Це те, що у нас закладено, але непомітне. Це й те, що нас тримає тут, що дозволяє в певний момент схлипнути, зітхнути і прямувати далі. Те, що продовжує нас, при тому, що з історичного погляду, людство, в певному розумінні, є продовженням “цивілізації” динозаврів.
Образ динозавра є і в нових текстах книги “Динозавр”.
– Як взагалі ставишся до паперових книжок? Бо здається, що зараз щораз більшої популярності набирають електронні. Окрім того, вони зручніші і дешевші. Зрештою, книга, що не перестає рости, – блоґ. Чи все-таки треба увіковічнювати своє письмо на папері?
– Кожен молодий автор, наскільки я можу судити, хоче відчути, що таке своя паперова книга. Це зовсім інший рівень сприйняття поезії. Інакший. Оскільки всі ми виросли ще повністю на паперових книгах, підсвідомо все ще іноді здається, що паперова книга – це верх розташування тексту в просторі. Електронні книги позбавленні своєрідного шарму, пафосу, їм притаманна інша естетика порівняно з паперовими. Проте електронні книги так само мають переваги.
Оскільки у електронного є те, чого нема у паперового, і навпаки, думаю, електронні книги не витіснять паперових так, як із появою телевізора радіо не зникло, а просто зайняло свою нішу, як із появою миючих порохотягів не зникли швабри і як з виникненням кіно не зник театр.
Паперові книги для мене мають дух, електронні – бездушні, коли їх читаєш, часто хочеться читати швидше і неуважніше, ніби читаєш заголовки на сайті новин.
На папері письмо, як ти кажеш, увіковічнювати варто. Але варто це робити і в цифровому варіанті. Хоча б тому, що ці два доступи до текстів один одному не заважають.
Проте папір трохи поступиться своїм місцем під сонячними очима читачів.
– Які Твої творчі взаємини з батьком – поетом Петром Коробчуком? Знаю, він редагує Твої тексти. Чи бувало, що Ти якось його виправляв?
– Різкої критики своїх текстів ніколи не чув. Можливо, тому я з більшим поривом пробую майструвати свого внутрішнього цензора, плюс це дало можливість мені не замкнутись і не закинути письмо в юному віці. Не зневіритися під натиском досвідченішого батька.
Він бачить всі мої тексти, редагує їх. У деяких не торкається ні коми, в деяких заміняє поодинокі русизми. Проте ми завжди узгоджуємо і обговорюємо його зауваги. З більшістю я погоджуюсь, певні позиції залишаю, дещо ми змінюємо на третій – ні його, ні мій – варіант.
Проте його редагування практично ніколи не стосується моїх літературних тропів, поетичного бачення чи творчості як такої.
– Павле, розкажи трохи про свої стосунки з поезією. Чи існують для сучасного поета такі категорії як «муза», «натхнення»?.. Чи бувають сни, або ж видіння, які переливаються у вірші?
– Натхнення існує. І не лише у поетів, а у всіх людей. Натхнення – це така річ, яка дає людині порив до чогось, тому це може стосуватися і миття посуду, і длубання в пальцях.
Найважливіша річ для поета, якщо щось найважливіше може бути, – вираження сенсу завдяки присутності натхнення способом технічних навиків. Тобто добре, коли поет вміє технічним умовним ласо вхопити за шию натхнення. Хоча ці речі, здається, і коню зрозумілі (усміхається).
У мене залишаються десятки образів, які можуть виринути у будь-яку мить, образи п’ятилітнього віку – в 50 років, наприклад. Також часто це бувають стани, в які я впадаю. Це не є медитацією чи ще чимсь таким пафосним. Мої поетичні стани – це як довго-довго пити каву чи з гіркотою скурити пачку цигарок, чи босим ходити в траві півдня. Тільки, залишки куріння чи ходіння – лише в голові та легенях. Мої залишки – там, де й у всіх, а також іноді на папері.
Сни чи видіння – особливо не помічав, щоб вони якось впливали на мою творчість. Більше впливає музика, прогулякни, стан, фільми, певний раціон у харчуванні, сміх.
– Ти учасник і переможець багатьох слемів, відтак декламація власних віршів грає для Тебе чималу роль. Наскільки обділений реципієнт, коли Твої вірші читати, а не слухати? Чи не плануєш аудіокниг?
– Так, я переможець 12 слемів, учасник близько тридцяти, з 2006 року.
Я ще в школі гарно читав вірші, Лермонтова на уроках, наприклад.
Слухати і читати – звісно, речі різні, проте я не хочу дозволяти собі поступатися якістю в текстах кільком рядкам, які круто чи яскраво прозвучать саме на слемах чи при просто читанні вголос моїх віршів.
Один і той самий свій текст я можу читати і динамічно, і спокійно, і з надривом, і смішно. Я люблю бавитися з читанням вголос – це дозволяє позбавитися зайвого пафосу в розумінні своєї творчості, бо багато з наших поетів бояться інакше читати свої вірші, носяться з ними, ніби їхні тексти недоторкані, як депутати, або святі, і їх можна лише нашіптувати коханій на вушко. Так поети часто закриваються в одному стилі і стають любовними поетами або поетами-футуристами, або верлібристами. Я люблю пробувати всі види написання поезії.
Мені подобається, що вірші можна читати вголос, це іноді додає їм правильних акцентів. Проте я ніколи не скажу, послухавши чийсь вірш, чи це добрий текст, чи поганий, поки не побачу його на папері. Так і до своїх текстів ставлюся – пробую бути ціліснішим і влучнішим, якіснішим саме на папері. А потім з ними можна робити все, що завгодно, звісно, у пристойних рамцях, все одно написане вже ніколи не зміниться.
Проте є деякі автори, тексти яких справді поза межами авторського виконання вголос втрачають свій шарм.
Аудіокнигу дуже планую. Оскільки я давно граю на гітарі, записав у ролі барабанщика з гуртом “Райдо” альбом, ще в школі був вокалістом свого гурту, писав “у шухляду” електронну музику. Тож маю чітке розуміння, як ця аудіокнига буде виглядати. Там буде кілька електронних треків, кілька – під акустичну гітару, кілька – під клавіші, кілька – чисте читання голосом, кілька – з барабанами, басом чи гітарою. Тобто буде широкий спектр емоцій, страждань і насолод.
Поруч з цією темою додам, що перед тим ще вийде книга фотопоезій. Фотопоезія – явище, яке мені до цього не траплялося, тож поки що скажу, що подібного не було ні у нас, ні в інтернеті, ні в моїй пам’яті. В якому форматі з’явиться цей проект – ще невідомо. Можливо, це буде виставка у галереї, можливо, електронна книга, є ще кілька варіантів презентації. Головне, що сама концепція – готова, і збірка такої поезії теж уже майже готова.
– На завершення буде гарно, як щось побажаєш читачам ZAXID.NET. Чи навіть можеш процитувати якогось свого вірша.
– На завершення хочу побажати читати. Один прочитаний на день вірш зменшує кількість пограбувань і сутичок у громадському транспорті.