Печера Дружба або, як її ще називають, Романія знаходиться поблизу села Мала Уголька у Тячівському районі, Закарпатської області. Це найбільша печера українських Карпат. Загальна довжина її ходів – понад кілометр, а глибина – 46 метрів. Температура повітря в різних частинах печери коливається від 5 до 8 °С, а вологість становить 100%.
Печера знаходиться у буковому лісі на околиці села. Вхід до неї розташований на висоті 500 метрів. Це невеличка провалина овальної форми розміром близько 10х15 метрів. Вхідний коридор — це кам'яний природний колодязь завширшки 1,5—2 м і завглибшки 20 метрів.
Через це вхід до печери з міркувань безпеки огороджений, а усі охочі побачити печеру всередині повинні взяти дозвіл у адміністрації заповідника. Проте навіть отримавши дозвіл, спускатись у печеру можна лише із провідником.
Стіни шахти сирі, верхня частина покрита мохом. У них є великі і маленькі ніші, багато тріщин, вертикальних і горизонтальних. На дні провалля - велике згромадження брил - наслідок обвалу підмитого дощами купола печери. На глибині близько 30 метрів тече струмок. Він то тече якийсь час по дні печери, то з’являється крізь тріщинки, а потім знову ховається у тріщинах печери. На поверхню струмочок виходить у вигляді карстового джерела, яке постачає воду до Углянської школи.
Північна частина печери всіяна сталактитами – такими собі бурульками із гірської породи – різної довжини і товщини. Багато з них обвиті тонесенькими прикрасами переплетених між собою кам'яних трубочок - геліктитів. Знижуючись виступом із стелі ця частина залу схожа на вітрину ювелірного магазину. Здалеку зала схожа на дві кам’яні квітки, які у напівтемряві окутані маленькими променями сонячного світла. Одна з них нагадує айстру, інша - троянду, що розпускається. Уся ця краса промениться блиском найдрібніших кальцитових кристалів та сріблястих краплинок води, які звисають із кінчиків сталактитів. Зволожені водою напливи здаються живими і від цього ще більш чарівними.
На південь долівка залу різко знижується і переходить у слизький осип, який підводить в нижні горизонти шахти. Хід схожий на невеликий колодязь. Тут знову з'являється струмочок. Рухаючись у цьому напрямку, просуваючись все новими ходами, спускаючись усе глибше і глибше можна потрапити у дальні відгалуження печери, зокрема у її найгарніший зал - зал Саманти Сміт.
Загалом печера складає систему галерей та залів, розташованих на різних рівнях. Вона утворилась через залягання великої кількості вапняку та різних порід карстру. Тому тут представлені найрізноманітніші карстові форми як надземні, так і підземні: карстові лійки, печери, гроти, шахти, карстові колодязі тощо.