На чернівецькому стадіоні “Мальва” навряд чи колись відбудеться вирішальна битва за європейський кубок. Він не призначений для величезної слави та надмірних пристрастей. Про відносність перемог та поразок стиха бурмоче магазин ритуальних послуг, розташований навпроти “Мальви”, через дорогу, та й метушливий автовокзал по сусідству абсолютно з ним погоджується. Умиротворення й стишення амбіцій не дуже личить “спорту високих досягнень”, але фізкультурі такий дзен до душі. Може, саме тому поруч зі стадіоном не так давно збудували скейтпарк. Мій син каже, що він значно кращий, ніж київський.
Надії на мирне співіснування футболістів і скейтерів у Чернівцях справдилися. В останню неділю жовтня газон “Мальви” бадьоро витоптували місцеві команди, а за насипом торохтіли дошки-коліщата. На футбольному полі відбувався турнір, що часом більше нагадував звичайний відпочинок на природі, а в скейт-парку, де ще не висохли калюжі від недавніх дощів, зо два десятки хлопців затято відпрацьовували свої фінти, хоча самі змагання в останній момент скасували. Облаштувавшись на земляному валу поміж спортивними “аренами”, я мав можливість спостерігати і за кутовими ударами, і за велопольотами єдиного у скейт-парку беміксера.
Ніколи не належав до знавців і палких шанувальників футболу, але за подіями на “Мальві” стежив з великим задоволенням. У складах команд вирізнялися статечні чоловіки, які вправно використовували свої пивні животи для обробки м’яча. Ніякої одержимості результатом, мінімум порушень правил. Скорочена тривалість поєдинків, неквапні удари від воріт. Якби не суддівський свисток – спортивна аура події взагалі би прив’яла. У паузах між матчами деякі футболісти зникали на чверть години десь за магазином ритуальних послуг, звідки виносили пречудовий осінній настрій у пластикових стаканчиках і наснагу для подальших звершень.
Правду кажучи, цей погожий день взагалі був непридатний для рекордів і спортивної злості (а втім, біля столичного стадіону “Динамо” таких днів ніколи не буває; й саме тому скейтбордисти, що тренуються у Маріїнському парку, намагаються викреслювати зі своїх календарів дати футбольних матчів). Радість від забитих і пропущених м’ячів на “Мальві” була настільки ж щедрою, як і кількість цих забитих і пропущених м’ячів. З огляду на те, що більшість протистоянь завершувались “бойовою нічиєю”, доводилося з’ясовувати переможця за допомогою серії пенальті. От коли пожвавлювалися і фанати, і випадкові перехожі. Тільки скейтери, поглинуті шліфуванням своєї майстерності, не звертали жодної уваги на ці кульмінаційні епізоди боротьби: з їхнього безперестанного намагання подолати закони земного тяжіння висотувалась якась особлива енергія, яку могло би оцінити хіба що небесне птаство.
Ось лунає черговий свисток арбітра, що закликає гравців до пенальті. Воротар застигає на лінії, ще свисток – і гравець команди-суперниці розганяється, біжить до одинадцятиметрової позначки. Й раптом час забуває про власний плин, загусає і перетворюється на прірву. До м’яча – всього лише зо три метри, але саме цієї миті на поле спадає стрімка тінь. Нападник трохи сповільнюється, але все ще біжить до м’яча, задерши голову. У небі над стадіоном пролітають птахи – такого неймовірного, подвійного ключа, що створює якесь химерне стереоскопічне враження, мені ще не доводилось бачити. Можливо, не тільки мені. Ця мить могла б тривати нескінченно, якби не подвійний удар – і на футбольному полі, і на майданчику скейт-парку. Воротар не встигає поворухнутись, він опускає голову вже тоді, коли м’яч пролітає над воротами. На трибунах – незвичне мовчання, а за насипом, між сферичними рампами, лається єдиний беміксер, який щойно гримнувся зі своїм велосипедом з півтораметрової висоти: відчуття часу відновилося.