З першого березня в Україні знову підвищать пенсії. Багато хто хвалить такий крок уряду Гройсмана, але є й багато критиків, які вважають, що це підвищення прямо пов’язане із президентськими виборами і більше схоже на купівлю голосів пенсіонерів. Як взагалі в Україні впроваджується пенсійна реформа? Поговоримо про це сьогодні з народним депутатом Романом Семенухою.
Доброго вечора, пане Романе.
Доброго здоров’я.
Гройсман заявив, що з першого січня буде навіть не просто підвищення пенсій – це буде системне підвищення пенсій, як він сказав, і це буде щороку. От ця заява – вона має якісь підстави, чи це просто такий останній схлип уряду, можливо, бо невідомо, чи через рік буде Гройсман прем’єром?
Скажімо так, з високою ймовірністю, не буде. Два слова загалом про пенсійну систему і стан з пенсійним забезпеченням в Україні. Перше. Сьогодні, фактично після обслуговування державного боргу і оборонного бюджету, дефіцит Пенсійного фонду, який дотується за рахунок бюджету, тобто за рахунок платників податків – це одна з найбільших статей видатків загалом із державного бюджету, який сьогодні складає близько трильйона гривень на поточний 2019 рік. І цього року депутати (ті, хто голосує за бюджет) запланували дефіцит Пенсійного фонду. Тобто, повторюся ще раз, за рахунок платників податків. Дефіцит на відмітці 167 млрд грн. Я стверджую, що жодної пенсійної реформи (бо реформа – це щось таке неприємне, болюче)…
Не обов’язково – це щось, що змінює.
Так, це те, що змінює системно правила. Пенсійна реформа насправді підвищила пенсійний вік – де-факто для тих людей, які не будуть добирати мінімального страхового стажу, він протягом 25 років буде зростати: з 25 до 35. Друге. Не вирішено проблему дефіциту Пенсійного фонду, а це – обов’язок. Згадайте, що Гройсман говорив, коли ухвалювали депутати (хоча я був співавтор з Березюком альтернативного законопроекту), де він розказував про одне з досягнень – це стабілізація дефіциту Пенсійного фонду.
Більше того, в бюджетній резолюції уряд показував, що дефіцит стабілізується на відмітці 139 млрд грн. Минулого року в грудні, буквально за тиждень до закінчення року, депутати на пропозицію уряду збільшили вже минулого року дефіцит Пенсійного фонду – він становив близько 150 млрд грн, і вже цього – 167 млрд. Тобто не вирішена проблема дефіциту Пенсійного фонду.
Я так розумію, її неможливо відразу вирішити – але навіть не стабілізували?
Це теж правда. Ті, хто говорить, що це реально зробити в один день – це абсолютно голий популізм, це нереалістично. Третє. Немає і досі законодавства щодо військових пенсіонерів (у нас під військовими є там і ветерани міліції, і КДБ, і СБУ, і прокуратура, і справді в Збройних силах), бо сьогодні кошти платників податків для цієї категорії пенсіонерів винятково регламентуються постановою Кабінету Міністрів – тобто «на ручнику» розподіляються гроші платників податків.
Тому їм швидше підняли пенсії?
Безумовно. Ну вони були, об’єктивно, і більш організованими. Всією Україною, згадайте, прокотилися протести. Вони все-таки мають свої профспілки в хорошому, прямому сенсі, були більш агресивними. Ну і я думаю, що десь, знаєте, ніхто не хотів сваритися – а їх в Україні приблизно 550 тисяч – ніхто не хотів з влади сваритися з цією категорією громадян, пенсіонерів, це в більшості вони трошки молодші за віком.
Ну так, вони раніше виходять на пенсію.
Тому їм швидше, напевно, підвищили. Але проблема в тому, що і досі Гройсмана уряд мав би бути ініціатором цієї законодавчої зміни. Ну і найголовніше – що уряд у жовтні 2017 року, коли запроваджена так звана пенсійна реформа, Гройсман заднім числом вкрав у кожного українського пенсіонера (вибачте, що я вживаю такий трохи термін жорсткий), але фактично змінено ключовий інструмент до розрахунку пенсії – це коефіцієнт оцінки страхового стажу. Всі пенсіонери або ті, хто готується до того і знає, що це, він до так званої реформи був 1,35, а став 1. І коли ми чуємо сьогодні чи від міністра Реви, чи від Гройсмана, що пенсії українських пенсіонерів стали більшими – тут правда і неправда водночас. Правда в тому, що в абсолютній цифрі вони справді збільшилися, бо збільшилася середня заробітна плата по країні, яка теж є показником (за рахунок, в тому числі, підвищення мінімальної заробітної плати).
Але в абсолютній, реальній (професійний термін – це коефіцієнт заміщення, а простими словами, для людей – це оцінка купівельної спроможності), то цей коефіцієнт зменшився і продовжує зменшуватися.
Іншими словами, отримувати стали більше грошей, але купити можуть за ці гроші менше.
Абсолютно вірно. Але найголовніше, що я хочу довести і завершити – що ключове завдання пенсійної реформи мало бути вирівнювання оцієї купівельної спроможності. Бо з кожним роком (я хочу наголосити, щоб почули і глядачі – найголовніше), якщо ви, не дай Боже, не втрутитеся і не впровадите другий обов’язковий накопичувальний державний рівень, купівельна спроможність нових пенсіонерів (кожного року ми маємо нових людей, які підходять) буде тільки падати.
І якщо сьогодні такий коефіцієнт оцінки купівельної спроможності – близько 37–38%, то, наприклад, сьогодні мені, якому 41, моєму поколінню, яке буде в 60, 65, 63 виходити на пенсію, такий коефіцієнт може впасти до рівня 22%. Це, без перебільшення, ну… Є різні дослідження, конвенції ООН, які говорять, що коли опускається в тих країнах до такого рівня пенсійне забезпечення – це вже близько до соціального вибуху. І, на жаль, цей уряд повторює долю всіх попередніх, так і не впровадивши другий накопичувальний рівень.
Я так розумію, що цей уряд, як і всі попередні, просто перекладає на вирішення проблеми на наступників.
Абсолютно правильно. Це про проблему. Що відбувається з першого березня? Чи добре сьогодні, що людям чи більшості людей перерахують і щось там додадуть? Комусь там 80 гривень, комусь – 200, комусь, можливо, трохи більше – все залежить від форми. Безумовно, це добре.
Чому це робиться в березні? 100% для того (бо пенсіонери сьогодні отримують пенсію з 5 по 25 число рівномірно, одні категорії – спочатку соціально захищені, і потім воно так рухається), безумовно, це зроблено для того, щоби показати бодай якісь успіхи, людям дати живі гроші. Те саме стосується, до речі, і монетизації субсидій – щоби людям дати живі гроші, показати або зімітувати якісь досягнення для того, щоби знизити негатив або в той чи інший спосіб мотивувати.
Але, в будь-якому випадку, піднімати треба, ви ж погоджуєтеся?
Нема дискусій. Але жодне ключове завдання пенсійної системи не вирішено. І найостанніше. Ви знаєте, що радянський устрій економіки був такий, що люди, які працювали в невеличких селах, селищах і робили майже аналогічну роботу з тим, що працювали люди в містах (ну, так було за радянських часів) навіть маючи сьогодні великий страховий стаж – 35 і більше років, вони мають мізерну пенсію. На жаль, і оце осучаснення, цей автоматичний перерахунок, про який говорить Мінсоцполітики і Гройсман, на жаль, теж цю проблему не вирішує.
А чому вона взагалі існує? Чому при однаковому трудовому стажі люди…?
Бо була менша заробітна плата, а там вже береться період вашої середньої заробітної плати.
Тобто в сенсі, що коли люди працювали в колгоспах, там були якісь трудодні, не живі гроші?
Не в трудоднях. Умовно, моя мати працювала, наприклад, інженером на харківському заводі «Електроважмаш». Вона мала умовну заробітну плату, я вже не пам’ятаю, за радянських часів, там 240 карбованців чи рублів, як там було. А люди, які працювали на селі, наприклад, якимось економістом в сільській раді, мала там фактично, на третину і менше заробітну плату. Тому утворилася така фактично соціальна несправедливість. І, на жаль, вона сьогодні затягується з тих часів.
І я вам чесно скажу, коли спілкуєшся в селах, до цього підвищення середня заробітна плата середньостатистично звичайнісінька цифра 2500 середня пенсія, трохи більше, то коли ти називаєш цю цифру як середню пенсію людям, які сьогодні живуть в селі, – люди навіть не вірять, що сьогодні є така середня пенсія.
А яка з першого березня буде середня пенсія?
В залежності, повторюся – різні категорії. На жаль, трошечки знову дискримінуються, на мою думку, працюючі пенсіонери. Тому це все, друзі, «ручник» заради того, щоби отримати рештки цієї довіри, переобратися. Але я думаю, що нема куди дітися. Доведеться новому парламенту, уряду повертатися до цієї проблеми, вичищати видатки Пенсійного фонду (бо сьогодні досі є у видатках Пенсійного фонду невластиві виплати, невластиві видатки – тобто, мається на увазі, не тільки пенсії за віком, а й усякі надбавки і таке інше) – все, що залишається у видатках Пенсійного фонду.
Але давайте скажемо про позитив якийсь.
Давайте.
Наприклад, Пенсійний фонд впроваджує електронну картку, електронне посвідчення пенсіонера – дуже зручно. Фактично, по цій програмі поки працює тільки Ощадбанк. Це дуже зручно зменшує видатки пенсійного фонду, в тому числі через Укрпошту
Тобто, ви маєте на увазі, на доставку пенсій?
Так. Ця картка – це буде і пенсійне посвідчення, і цією карткою ви зможете розрахуватися, як і будь-якою. Тобто два в одному – пенсійне посвідчення і звичайнісінька банківська картка.
Але основна проблема була якраз доставка пенсії по селах – навряд чи електронна картка дуже поможе в селі.
Ви знаєте, я трохи цікавлюся цією темою. Зокрема, в Польщі і досі є відсоток людей старого гарту, які не дуже довіряють електронним системам. Ну, банально, є мало ходячі, лежачі люди. Тому це – соціальна функція. Я переконаний, що так, є важливі і непрості суперечки між урядом і Укрпоштою – державним підприємством. Бо державне підприємство має демонструвати, щонайменше, не збитковість, а то й прибуток з одного боку – з іншого боку, держава має виконувати свою певну функцію. Але хочу всіх заспокоїти: я переконаний, що збоїв по селах в доставці пенсії не буде.
Банально – де отримати пенсію в селі? Там банкомату немає, це означає їхати кудись в райцентр чи в більше село?
На сьогодні доставку здійснює Укрпошта. З кожним роком, я сподіваюся, рано чи пізно економіка буде зростати – відповідно, це буде позначатися на фінансовому секторі, на банківському секторі. Просто в цю програму треба залучати не тільки державні банки. Перше запитання, яке сьогодні є до Мінсоцполітики і до Пенсійного фонду: чому сьогодні в цю програму електронного пенсійного посвідчення залучений тільки Ощадбанк? Це має бути, очевидно, як мінімум Приватбанк, який, логічно, має сьогодні найбільш розгалужену мережу.
А ви якось це прораховували? Вважаєте, банкам вигідно буде в село, де 200 людей живе…?
Це інше питання. Сьогодні завдання перше: ті, хто згодний (я звертаю увагу – це не обов’язок пенсіонера отримати електронне посвідчення, це на вибір людини). Люди сьогодні замовляють. І чим більшим буде відсоток людей, які отримують пенсію через… Ну, це як питання к культури споживання. Згадайте, як мобільні телефони. Спочатку появились у працездатного, середнього віку, потім вони з’явилися в молоді, а потім вони з’явилися в пенсіонерів.
Спочатку вони в дуже багатих людей з’явилися, а тоді вже…
Ну так-так. Коли вже культура споживання буде поширюватися – безумовно, буде відсоток. Повторюся, ніколи держава не забере назад свій обов’язок доставляти гроші.
Зрозуміло. Я хотів ще зачепити тему пільг. Держава дуже часто, не маючи коштів, але ці парламенти й уряди хочуть зробити щось добре, і в результаті придумують якісь пільги, які потім пожирають дуже багато державних грошей, дуже часто їх бракує.
Дуже часто перекладають на видатки місцевих бюджетів.
Так, і дуже часто люди, яким належні ті пільги, просто не мають можливості ними скористатися просто тому, що за них ще треба боротися. Що це за система? Скільки в нас пільг?
Це дуже велика тема. Десятки. Дуже велика окрема тема, тому спробую коротко. Сам принцип є хибним, бо оця спадщина з Радянського Союзу дісталася нам, що пільги дають по категорії. На Заході, в цивілізованих країнах світу з розвиненою економікою, існує абсолютно інший принцип для більшості категорій – окрім, можливо, ветеранів війни. Принцип інший – пільги отримує той, хто їх сьогодні потребує через малі доходи. У нас сьогодні пільги отримують, в більшості, люди по статусу
Тобто які мають гроші, але по статусу підходять.
Правильно. А там – абсолютно зворотній принцип. Друге. В пільгах дуже багато на Заході залучений приватний сектор. Це дуже важливо. Вони, в тому числі, на ринку праці за працівника конкурують. Простий приклад, який зрозуміє кожний бізнесмен: наприклад, сьогодні є квота 5% для будь-якого підприємства, для людей з особливими потребами – те, що за Радянського Союзу називалося інвалідністю. В Радянському Союзі ти інвалід – це вже вирок. І сьогодні бізнес дуже часто, фактично, формально заповнює ці квоти, щоби не отримувати штрафи.
Ну, так і платить цим людям.
Що відбувається на Заході? Вивчали досвід Чехії, Австрії. Там ти набираєш людей з особливими потребами або ветеранів війни – держава тобі 100% субсидіює. Ну, наприклад, моя заробітна плата за рік, умовно, 100 тисяч гривень. Якщо я справді попадаю в цю категорію, то не просто мене як бізнес не штрафує, а я працевлаштував, наприклад, ветерана війни чи людину з особливими потребами. Держава робить 100%-ву субсидію – от у чому момент. А у нас залишився бюджет, бюджет зменшується, а радянська оця система…
Добре, дивіться, ви ж депутат, представник законодавчої влади. От ви щось робите, щоби змінити цю систему?
Безумовно.
Що?
Я є співавтором багатьох законодавчих ініціатив, є співавтором нової концепції по Трудовому кодексу. Ми досі живемо фактично за радянським Трудовим кодексом, який взагалі не враховує сучасних видів зайнятості і багато-багато іншого. Але я об’єктивно розумію, що сьогодні я, перебуваючи в фракції об’єднання «Самопоміч», обмежений в певних законодавчих ініціативах, оскільки не представляю більшість.
До речі, якщо згадати про «Самопоміч», є такий сайт «Слово і діло», там аналізували виконання ваших обіцянок. І одна з обіцянок – це якраз була така системна, партійна обіцянка, я так розумію. Це була обіцянка домогтися скасування пільг парламентарів і міністрів. Але, як пишуть аналітики, ні ви, ні ваші колеги по фракції, не зареєстрували жодної відповідної законодавчої ініціативи.
Друзі, для того, щоб добитися, не завжди треба реєструвати законодавчу ініціативу. Скажу вам, що сьогодні…
Ну, без цього взагалі нічого не буде.
Ну, я вам зараз наведу приклад. Сьогодні народний депутат, якщо іногородній, окрім зарплати, має компенсацію за житло – вважаю, що я маю моральне право, бо я ходжу, в мене більше 90% відвідуваності. Депутат має відшкодування на проїзд і на здійснення депутатської діяльності. Жодних інших пільг я, принаймні за чотири роки перебування в парламенті, не знаю. Я не користуюся ні «Феофанією», ні іншими речами. Тому…
Але інші користуються.
Наприклад?
Урядовці, тою ж «Феофанією» – хіба ні? Безкоштовні поїздки по країні – ні?
Сьогодні є компенсація за проїзд. Її, наприклад, мені не вистарчає, я перекриваю її своїми грошима. Але це нормально, якщо я на сьогодні працюю по всій країні – депутат, який обраний за списком, подорожую, живу у Харкові і плюс ходжу на роботу.
До речі, як відрізняють поїздки депутатів? От я їду з жінкою на море – а тут я їду в виборчий округ. От ви харківський депутат, зараз у Львові.
Я не харківський депутат, я живу в Харкові. В нас половину парламенту обрано за мажоритарними округами.
Я маю на увазі, як відрізняють. В нас не дуже багато часу.
Чи є якийсь контроль з боку держави? Ні. Ти отримуєш суму.
Можеш їздити, можеш не їздити. Так само, як і пільги отримують пільговики.
Так, в чому різниця. На приватному державному комунальному підприємстві хто керівник у людини? Ну, директор чи там начальник, керівник підрозділу. Хто директор у депутата? Не Голова Верховної Ради – люди. Якщо ти отримав мандат довіри від людей і робиш свою роботу – мені, наприклад, спокійно і не соромно.
Я розумію, просто контроль з боку людей – це таке дуже розмите поняття.
Ну, друзі, тут має пройти час. От коли я подорожую, на Львівщині мав багато зустрічей за декілька днів. Люди часто скаржаться на Верховну Раду – абсолютно справедливо. Але я перше питання задаю: «Хто сьогодні у вас народний депутат?» От вчора – «Дубневич». «Окей. А ви за нього голосуєте?». «Ні, його село вибирає». Я їм тоді кажу: «Друзі, єдиний директор у Дубневича – це люди (як ваш мажоритарник, мій колега). Якщо ви йому довіряєте – це вибори. Вибачте, по-іншому нема». Немає директора в народного депутата. Якщо ви за нього голосуєте двічі – значить, ви йому довіряєте.
Якщо двічі… Ну, Дубневичі – по-моєму, якщо Богдана, то перший раз вибрали… Останнє питання, і дуже коротко, будь ласка. 17 січня ухвалили в другому читанні проект закону про соціальні послуги. Коротко можете сказати, що таке соціальні послуги?
Ідентифікація. Створення, найголовніше, єдиного реєстру. Для того, щоби через мережу ЦНАПів, які, до речі, наскільки я проінформований, непогано працює в місті Львові, дати можливість уніфікувати всі послуги. Абсолютно потрібна річ. Також ми дали право Кабінету Міністрів…
Це означає, щоби людина не могла би отримувати одну і ту саму допомогу в двох різних місцях?
В тому числі, абсолютно правильно. Для того потрібен єдиний реєстр отримувачів усіх соціальних послуг. Друге важливе – якщо завтра ситуація змінюється, щоби не змінювати законодавство, делегували право Кабінету Міністрів доповнювати цей список.
На власний розсуд?
Абсолютно правильний робочий закон, який справді десь таку послугу соціальну робить для людей ближче.
Добре, дякую. На жаль, наш час вичерпався. Нагадаю, що сьогодні в студії програми ZAXID.NET LIVE був народний депутат Роман Семенуха, представник партії «Самопоміч». Мене звати Олег Онисько, побачимося через тиждень.