Українські вибори завше інтригують. Вони тримають напругу до кінця, навіть коли все видається зрозумілим. Завше існує місце для несподіванки. Завше існує місце для завищених очікувань та невиправданих ілюзій. Тому вибори – головне спасіння, прокляття і ключова забавка вітчизняної дійсності.
Все наче й ясно, але нічого незрозуміло. Бо постійно існує недовіра: до політиків, до експертів, до технологів, до ЦВК, врешті, одні до одних. Ця недовіра загострюється під час виборів і знищує саму Україну. Але можливість робити вибір, впливати на істеблішмент, брати на себе відповідальність за свої дії та майбутнє країни дає надію. Надію, що вона не перетвориться на чергову недодиктатуру на задвірках світу, а піде шляхом реформ.
Перший тур цьогорічних президентських виборів не став винятком. Так само існувала інтрига, покладалися великі сподівання, адже вкладено великі «бабки», сили і покладено долю країни на карту.
Після оголошення результатів екзит-полів із людей полізли прокляття, мов Чужий із тіла Кейна. Кампанія була важкою, брудною, неприємною. Людям потрібно вихлюпнути емоції. Проте складається враження, що прихильники теперішнього гаранта аж ніяк не воліють перемоги їхнього кандидата у другому турі. Адже складно собі уявити більш «вдалу» агітацію, ніж завдяки спробам обзивання всіх навколо, вживаючи за найлагідніші такі образи, як: «дебіли», «бидло» та «придурки».
Ще одна популярна реакція в соцмережах – це вимога до всіх, хто проголосував за Зеленського, – відфрендитися. Солодке бажання замкнутися в болітці своєї зони комфорту, аби надалі зі ще більшим подивом дізнаватися, що за вашою бульбашкою існує цілий неозорий світ, де люди думають по-іншому. Мабуть, щоби знову могти почуватися Колумбом і відкривати для себе Америку, дізнавшись результати голосування.
Коли випадає нагода розмовляти з іноземними колегами, то частина з них говорить про загрозу поділу суспільства в їхніх державах. Особливо на цьому наголошують експерти з країн Вишеградської четвірки. Розділяй та владарюй в дії.
Україну ця доля аж ніяк не минула, вона, як завше, на передовій серед творців трендів. Тому їй знову одній із перших шукати вихід та потім передавати свій досвід іншим.
Алгоритми соцмереж, френдоциди, взаємні образи, небажання чути. Мало що так тішить Кремль, як розділена Україна. Бо історія про трьох гетьманів на двох українців – саме про це. Про невміння шукати порозуміння.
Перемогти чи перефарбуватися?
Цей гнів у соцмережах породжений безсиллям. Зневіра. Іншування. Зверхність. Страх. Усі ці відчуття та висловлення емоцій є дуже поганими порадниками. Вони свідчать про слабкість та непевність. Про готовність здатися та відступити. Чи розірвати усі зв’язки з іншим світом і створити для себе ілюзію фортеці в облозі за найкращими російськими сценаріями. Тільки так перемоги у виборах здобути не вийде, бо рейтинги в президента надто низькі. Потрібно шукати союзників та спільну мову.
Отож, вам побідкатися, порозводити руками і вйо переглядати «Слугу народу» та завчати цитатки зі «Сватів» чи перемагати?
Звісно, завше можна сказати, що це не наша робота. Народ тупий, невдячний і тому подібне. А можна спробувати знайти правильні підходи, повідомлення та канали комунікації.
Аби мати шанси перемогти у другому турі, президентові потрібно не тільки говорити про загрозу з Москви. Рейтинг недовіри до нього становить близько 50%. А це означає, що потрібно не лише вийти за рамки потенційно сприйнятливого до його меседжів електорату, що теж буде вкрай непросто. А й повернути собі хоч трохи довіри.
Дуже складно собі уявити, що це може відбуватися під акомпанемент криків порохоботів про «дебілів», «недорогеньких», «грантоїдів» і тому подібне. Неможливо вивищитися, принижуючи, бо тоді падаєте лише ви.
Порошенко завше був відомий тим, що вмів знайти підхід і домовлятися. Варто взяти з нього приклад і наново підбирати слова. Пояснювати небезпеку, котра загрожує країні. Нагадувати, що важливе зроблене, що обіцяне і невтілене й чому. Без крику. Менторства. Іншування. Використовувати сильні сторони свого кандидата. Говорити про близькість позицій.
Варто придивитися уважніше до структури електорату Зеленського. А в ній та тезах, котрі озвучує шоумен, є чимало невідповідностей. Виборці кварталівця куди більше звернені на Захід, ніж здається. І куди більше, ніж той, за кого вони голосували. Їх також ще можна переконати. Але цього не зробити маніпулятивними текстами родом зі зливних бачків. Треба освоювати їхні засоби та методи комунікації.
Можна спалити мости. Стояти в білому пальті і кричати: «А я вас попереджав!» та «А я ж казала!», тільки чи точно є сенс це робити з екзилю або при відступі?
Думайте.