Останній місяць українське політичне життя було більше наповнене «гаданням на кавовій гущі», ніж нагадувало звиклий політичний процес. Несподівано на політичний олімп видерся несистемний політик, готовий на карколомні експерименти. І до всього, на ці надзвичайні зміни він отримав вотум довіри 73% активних виборців України. Заангажовані та чітко розподілені між політичними штабами експерти, аналітики і політтехнологи з усіх сил пнулися, щоб довести українським громадянам, що Зеленський не вміє, не зможе, здасть і погубить. При цьому чого тільки не приписували новому президентові? І кожного разу це було радше перенесенням їх власної проекції на нового главу держави.
Сьогоднішня інавгурація також не пролила багато світла на подальші події в Україні. Хоча окремі проміжні замальовки вже можна зробити.
Боротьба з пафосом
Судячи з поведінки на інавгурації президента, Володимир Зеленський хоче якнайбільше дистанціюватися від пафосного представлення влади. Дуже впадало у вічі намагання досягнути повного єднання з народом на площі перед будинком Верховної Ради. Позиціонування: ми разом проти тих, що засіли в стінах Верховної Ради і не розуміють реальних проблем, можна потрактувати як черговий прояв популізму, а можна і як намагання стерти бар’єри між владою і людьми.
Але погодьтеся, що показати відсутність пафосу під час найбільш пафосної церемонії в державі – дуже непросто. Було видно, що Зеленський у всьому хотів відрізнятися від своїх попередників, які вже під час самих церемоній «возносилися» туди, де важкими бомбовозиками пурхали тільки небожителі. Називали себе за прізвищем, або в третій особі, вживаючи дивні мовні конструкції, як, наприклад: «мною були ухвалені рішення», «мною були підписані укази». Ніби йдеться про якогось родовитого монарха, а не главу найбіднішої країни Європи. І тому весь цей «царсько-дворянський» пафос дуже гостро дисонував з життєвою реальністю, часто автоматично розводив на різні полюси владу і громадян. А частота вживання фрази «я глибоко переконаний» головно свідчила про протилежне.
Прихід Зеленського в Раду та його зовсім непафосна промова мали всіляко показати громадянам: «Я інший. Я не з ними, а з вами». Про це ж говорить заява президента Зеленського не вішати його портрети в державних кабінетах. Він не хоче бути разом з потенційними хабарниками та злодіями, які продовжать засідати під його портретами. Треба розуміти, що не буде не тільки «генсеківських» портретів на стінах, але й панно, викладених із краденого бурштину. Або пухких генеральних прокурорів в тозі цезаря на масивних картинах. Але все це поки що стосується лише форми.
А так хочеться, щоб за зміною форми дійшла черга і до змісту. А для цього треба придивитися до можливостей новообраного президента в умовах ситуації, що склалася. Коли уряд сформований коаліцією, якої насправді не існує, а отже й виконавча та законодавча влади перебувають у підвішеному стані. Коли система влади в Україні нагадує класичне «замкнуте крейдяне коло», у якому не залишилося ані шпаринки для початку змін. Ті, хто малював це коло, сподівалися, що парламент за кожної нагоди матиме можливість вставляти президентові палки в колеса, а весь негатив автоматично переноситиметься на «недосвідченого» і «недолугого». Своєю заявою про розпуск Верховної Ради і рекомендацією парламенту прийняти за два наступні місяці найважливіші закони Зеленський знову завдав удару по неповоротких народних депутатах. Він ніби навів на Верховну Раду збільшувальне скло українського суспільства.
Дамоклів меч над Радою
Доля Верховної Ради вже визначена. Вона достроково припинить існування через два місяці. І якщо говорити, що над українським парламентом завис Дамоклів меч, то йдеться аж ніяк не про інституцію, а про політичне майбутнє конкретних депутатів та фракцій, представлених у ній. Якщо керівництво Верховної Ради не зможе мобілізувати парламент і прийняти новий виборчий закон з пропорційною системою та відкритими списками, то це стане прямим сигналом для виборців не обирати більше цих політиків.
Якщо ж депутати не проголосують за закони про імпічмент президента та про зняття недоторканності з народних депутатів і суддів, то стане видно, хто боїться рівності усіх громадян перед законом. Хто ховається за недоторканністю, хто пролазить у парламент задля того, щоб не відповідати за кримінальні й адміністративні правопорушення. Щоб не нести відповідальності за організацію злочинних схем для незаконного збагачення і їх «кришування».
Президент Зеленський порадив депутатам інтенсифікувати свою роботу, щоб встигнути до виборів повернути в законодавче поле закон про незаконне збагачення. Тобто те, що мародери з депутатськими посвідченнями та судді Конституційного суду намагалися ліквідувати під завісу своєї каденції. Тепер якщо хтось із депутатського корпусу не проголосує за цей важливий закон, то тим самим добровільно підставить свою політичну голову під гільйотину народного гніву. І тепер їм буде важче сховатися за «відсутністю повноважень», «недосконалістю правової бази» та іншими хитрощами, які до цього часу процвітали буйним цвітом.
І ще один важливий момент. Якщо депутати намагатимуться й надалі працювати в «ощадливому» для себе режимі, то, навіть попри щире бажання показати свою дієздатність, не зможуть прийняти надзвичайно важливі для країни закони. Не впоравшись із цим, вони не зможуть вийти за межі дії гільйотини. Нехай тепер обирають, чи відпочинок на далеких островах і просування власного бізнесу, чи продовження свого політичного життя?
Промова президента Зеленського також внесла ясність у подальші відносини між основними гілками державної влади: Верховною Радою, урядом, судами та Генеральною прокуратурою. Володимир Зеленський запропонував уряду написати заяви на звільнення, перевівши їх у статус виконувачів обов’язків. Він назвав ключові прізвища, які вже мають піти у відставку, а не триматися зубами, і не тільки, за посаду. Зрозуміло одне, якщо хтось сподівався на ефективний саботаж, то цього точно не вийде. Саботаж під пильним оком суспільства може тільки забезпечити швидку політичну смерть. А всі питання, пов’язані з покаранням злочинців, корупціонерів та мародерів залишаться в компетенції судово-правової системи. Правда, без зручного панцира недоторканності.