Тріумф краси
«Кілька років тому ми поїхали відпочивати на море з товаришкою, Яриною Тарасюк, і я взяла на пляж книгу Йозефа Рота, «Тріумф краси» в українському перекладі. І читаю я цю книжку, мучу, мучу – Рота мучу, мого улюбленого австрійського письменника, себе мордую… Зрештою, це закінчилося так: я зірвалася на ноги, накричала на всіх довкола, а у першу чергу голосно накричала на цю книжку – і відклала її. Потім, коли ми йшли на вечерю, люди, котрі це бачили, тицяли на мене пальцем і казали: «Що з нею таке? Вона кричала на книжку». Цей переклад так мене зачепив, що коли я його таки домучила, то вирішила зателефонувати до своїх німецькомовних друзів, аби спитати який Рот німецькою? Мене заспокоїли, що зі стилем у Рота усе в порядку, мабуть проблема була у перекладі.»
Ні, це не початок бульварного роману. Це фрагмент опублікованого на zbruc.eu, солідному порталі, інтерв’ю з Іриною Подоляк – керівником управління культури львівської міської ради, учасницею ініціативної групи, однією з двадцяти жінок тощо.
«Тріумф краси» в моєму перекладі, про який згадано, давно випроданий і готується нове видання. Так само щойно перевидано «комедію» «Старі майстри» Томаса Бернгарда – наріжний камінь новітньої австрійської літератури. Все це відбувається без навіювань, знайомств, закулісних інтриг, оплачених реклами та рецензій.
Це добре, що книжка зачепила читачку – краса не залишає байдужим (байдужою). Кепсько, однак, що авторка так зарепрезентувала Галичину в Криму, ще й хизується цим. Але з культурою в наших чиновників стосунки непрості, навіть у тих, хто нею опікується, а можливо, в таких – передусім.
На небезневинність такого «читацького враження» вказує деструктивна коментаторська активність пані Подоляк під інформацією про присудження австрійської премії в галузі художнього перекладу за 2008 рік, задокументованою на zaxid.net. Можливо, чиновниця ще й упізнала себе в комусь із героїв моєї найновішої книжки «У шатах вересня». Мені як мешканцеві Львова, небайдужому до культури, було б важливо почути, що зробила для неї пані Подоляк, роками мандруючи з посади на посаду у львівській міській раді, понад те, що накричала на книжку (благо, що не порвала і не спалила)? Логічніше було би присвятити інтерв'ю цій темі, понадто: скільки читачів, стільки вражень.
Чим пані Подоляк "відома львів'янка"? Тим, що обіймає посаду? Завтра вона перестане обіймати її – що тоді? Автоматично перестане бути відомою?
До речі, не згадала пані Подоляк ні мого прізвища, ні прізвищ німецькомовних друзів. Втім, як зізнається співрозмовниця: «Останніми роками я читаю дуже дивно». Voilà!