Офіційно повідомлялося, що Путінне привітав Україну з Днем незалежності. Та, як з’ясувалось згодом, таки привітав. І подарунки надіслав. 24 серпня вранці російські війська розгромили українські частини під Савур-Могилою й Амвросієвкою, а далі був Іловайськ.
Нарешті політики та ЗМІ відверто почали війну називати війною. Абревіатура АТО дратувала багатьох, бо не треба бути військовим експертом, щоб розуміти, що на сході України – війна, а добра сусідка, самопроголошена старша сестра – агресор.
Ця неоголошена війна розпочалась не в Іловайську на Донеччині, а з анексії Криму. Путінську Росію не зупинили на півострові, тож вона нахабно покрокувала далі. Тоді боялись грузинського сценарію, тому скомандували: не дратувати «ввічливих зелених чоловічків». Нині на південному сході України орудує різнокольоровий набрід найманців, яким платить Кремль, а також регулярні війська РФ, які, за версією Путіна, страждають на картографічний аутизм.
Поки російська армія не «заблукала» на наших теренах, із терористськими «ДНР» та «ЛНР» ми раду давали. А ті, що заблукали, принесли нам війну, яку командир «Азова» А. Білецький охарактеризував як «війну індіанців проти сильної цивілізації, у якій українська армія виступає у ролі індіанців».
Україну на словах підтримує уся світова «стурбовано-занепокоєна» спільнота, яка резолюціями-деклараціями про новий етап санкцій щодо Росії робить не дуже переконливі спроби вгамувати кремлівського вождя. Хоча усі розуміють, що єдина мова, яку розуміє Владімір Путін, – це сила. І щоб його зупинити, Україні потрібна передусім військово-технічна допомога, розвідувальні дані, спеціалісти тощо.
Путін натомість розраховує на європейську бюрократичну процедуру і зухвало заявляє, що як захоче, то за два тижні до Києва дійде. І доки російська армія переорює «градами» наші міста і села, на екстреному засіданні десь у Європі пишуть і редагують чергову резолюцію.
Європейська спільнота може довго і розлого говорити про уроки історії, які вона винесла з двох світових воєн у ХХ столітті, але виглядає на те, що жодного з них вона не засвоїла.
А кадебешник Путін вчився брехати і у Гебельса, і в радянського агітпропу. Оскільки здібності в учня були посередніми, він «увєровал» у свою ж брехню настільки, що втратив відчуття реальності. Він уроку теж не засвоїв, бо доля імперій та диктатур відома. Але Путін готовий потягти у прірву цілий світ. І що довше Європа й Америка зволікають, то швидше вона отримає, за Черчілем, і ганьбу, і війну.
РФ, яка підписала Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, безкарно порушує перший пункт договору – зазіхає на суверенітет, незалежність країни, порушує існуючі кордони України. Дві інші держави гаранти – США та Велика Британія – висловлюють хвилювання і готовність допомогти врегулювати кризу.
А тим часом у Мінську цинічний фарс продовжується. Терористи з ніким невизнаних самопроголошених утворень, які повинні сидіти на лаві підсудних, за столом переговорів бавляться у вершителів долі й майбутнього нашої країни.
Мінські переговори, домовленості і перемир’я, в яке ніхто не вірить, – інструмент путінської війни в Україні. Перемир’я як засіб захоплення чужої території апробовано в Грузії. Це той сценарій, яким нас страшили, коли чобіт загарбника топтав кримську землю.
Росія з Грузією підписала не один договір. За результатами Московських домовленостей про припинення вогню було захоплено Ґаґри і половину Абхазії, після Сочинських – Сухумі. За шість пунктів плану Саркозі-Мєдвєдєва Грузія заплатила Ахалґорським районом. Кожен договір Кремль використав як інструмент для захоплення нової території, кожен пункт договорів Росія миттєво порушувала.
Москва ніколи добровільно не виводить свої окупаційні війська. Чуркін чи Лавров завжди зможуть виступити перед світом з поясненням, що, мовляв, виникли «нові реалії», тому нібито взяті на себе зобов’язання вони виконувати не будуть. А от гуманітарним вантажем Україні допомагатимуть. Словом, все буде в найкращих традиціях радянського агітпропу.
Коли Радянський Союз вводив війська до Афганістану, радянська пропаганда торочила про боротьбу за мир, братську допомогу, виконання інтернаціонального обов’язку. Путінська Росія, як спадкоємець Союзу, теж бореться за мир на сході України гуманітарним вантажем, тобто своїми регулярними військами. Наразі їй вдалось досягти перемир’я.
Тепер слово за світовою спільнотою. Усі засідання – чергові, позачергові, екстрені та надзвичайні – на найвищому світовому рівні все більше нагадують збори мандрівних балаганів. На них вправляються у жонглюванні риторикою стурбованості та в мистецтві творити ілюзії. Потім трупи з новою цирковою програмою гастролюють світом.
Мова політиків – це циліндр фокусників. З нього перед публікою, що завмерла в очікуванні, виймають якийсь непотріб. Посміхаючись і кланяючись на всі боки, штукарі зникають за лаштунками, а конферансьє, за усіма законами жанру, анонсує наступне шоу.
А тим часом Україна під куполом того цирку – еквілібристка без страховки.