Коли перший раз у житті – влітку 2003 року – я приїхав до Білорусі, там на мене чекало багато дивних речей. От, наприклад, ми з друзями зайшли до хлібної крамниці в місті Новогрудку. Хліб там був зовсім інших сортів, ніж звичний нам у Києві. Ми стояли серед крамниці й обговорювали українською, який хліб ліпше купити. Раптом до нас підійшла жінка років п’ятдесяти. «Діточки, я сама з Білої Церкви, вже 30 років тут живу. Ось хлібчик, беріть, їжте, хоч хлібчика у нас поїсте», – сказала вона і, діставши зі сумки хліб, простягнула нам. Виявилось, що це цілком звичайна річ. Люди, які дивилися білоруське телебачення і читали білоруські газети, були переконані, що в Україні та інших сусідніх країнах усі ледве виживають, а тут, у них, Лукашенко створив острівець стабільності й добробуту.
Уже це демонструє основну відмінність між ситуаціями в Україні та Білорусі. Я добре пам'ятаю акцію протесту «Україна без Кучми», яка відбувалася на початку 2000-х. Величезна кількість людей, які виходили на протест що тоді, що під час Помаранчевої революції, що на Євромайдан, були обурені передусім злиденним становищем громадян на більшості території країни, за винятком великих міст і, звичайно, столиці. Тим часом у Білорусі Лукашенко з усіх сил утримував позірну стабільність і згладжував різницю між столицею та реґіонами.
Мені, як людині, яка знає про ситуацію в Білорусі трохи більше, ніж пересічний український активіст або опініонмейкер, було дуже дивно чути всі ці знущання з білоруських протестувальників, котрі ставали на лавочки, перед тим знявши взуття. Звісно, з української перспективи це виглядає абсурдом. Яке там зняти взуття? Розламати лавочку, наколупати бруківку, зробити катапульту і бити клятих захисників режиму!
Щоправда, катапульта на вулиці Грушевського дуже ефектно виглядала лише тоді, коли в міліції не було наказу наступати. А коли наказ з'явився – ні катапульта, ні барикади не зупинили міліцейські лави. Відео можна побачити на ютубі. Так-от, не сумнівайтеся: у білоруської міліції наказ був би одразу. І всі це добре розуміли. Лукашенко дуже хотів, щоб були барикади, щоб ламали лавочки і підпалювали все навкруги. Потім його телебачення показало б ці кадри вперемішку з кадрами усіх можливих воєн – і справу зроблено, більшість білорусів злякалися б можливої війни і вирішили б, що «бацька» – це краще за смерть і розруху. Але сталось інакше: протестувальники зняли взуття й обережно стали на лавочки. Режим відповів масовими арештами, катуваннями і вбивствами.
Який же результат? Згідно з даними незалежного соцопитування інституту ZoiS, лише 14% громадян Білорусі брали участь у протестах. При цьому підтримують вимоги протестувальників 65% населення, а репресії засуджують 70%. Близько 20% опитаних виступають проти вимог протестувальників, тобто на боці Лукашенка. Наголошу: це не в Мінську, а в усіх середніх і великих містах країни, у Мінську прихильників Лукашенка, напевне, менше.
Що таке революція? Вікіпедія дає таке визначення: «Революція (від лат. revolutio – переворот, змінення, кардинальна зміна) – швидка радикальна зміна всієї самостійної органічної або неорганічної системи, на відміну від еволюції, де зміни відбуваються поступово, у часі». Чи відбулась кардинальна зміна олігархічної неофеодальної системи в Україні 2014 року? Хай кожен українець сам для себе відповість на це запитання.
А от Білорусь 2021 року – це вже якісно інакша держава, ніж Білорусь 2019 року. Міф про «стабільність» розлетівся в друзки – що для іноземних спостерігачів, що для внутрішньобілоруських. Адже стабільність – це коли ти можеш продовжувати керувати старими методами, не збільшуючи витрату ресурсів. А в нашому випадку значення силового ресурсу зросло в рази. Якщо ти не можеш втриматись при владі без шквалу репресій – це значить, що стабільності нема.
Ще 2019 року переважна частина білорусів була впевнена, що більшість їхніх співгромадян підтримує «бацьку». (Для порівняння: 2012 року більшість українців була впевнена, що переважна частина українців – проти Януковича.) 2020 рік показав, що Лукашенко має підтримку невеликої меншості. Якщо раніше кожен білоруський силовик знав, що він захищає більшість білоруського народу, очолюваного «бацькою» від невеличкої купки прозахідних запроданців, то тепер йому зрозуміло, що він захищає «бацьку» і себе від більшості білоруського народу.
Звідси один крок до запитання: а навіщо в такій конструкції «бацька»? Він уже не посередник між народом і силовиками, між народом і Заходом, між народом і Росією. Він всім радше заважає. Тому Лукашенко намагається штучно набити собі ціну, зокрема і спецоперацією з міґрантами. Чи вдасться йому це? У короткотерміновій перспективі – так. Але самого питання це не знімає.
Лукашенко зайвий у Білорусі для всіх, крім самого себе, – ось основний підсумок революції 2020 року. Це величезний злам у порівнянні до ситуації 1994–2020 років. Що буде далі, яку політику продовжуватимуть Кремль і Захід – окреме цікаве і складне питання. Але білоруський народ дивним чином чудово орієнтується в ситуації. Як виявилось, чуйка в нього працює не гірше, а навіть ліпше, ніж у Лукашенка. Тому не глузуйте зі знятих черевиків: вони вже привели білорусів до першої перемоги.