У прокат вийшов фільм Жюстін Тріє «Анатомія падіння». Картина перемогла на цьогорічному Каннському фестивалі. Також Європейська кіноакадемія назвала її найкращим фільмом року, а також віддала нагороди за найкращі режисуру та сценарій. Виконавиця головної ролі Сандра Хюллер стала найкращою європейською актрисою.
Попри таку кількість нагород фільм не має зовнішньої ефектності. Це по суті судова драма, де емоції загнані у глибину.
Успішна романістка Сандра Войтер (Сандра Хюллер) живе в альпійському шале у Франції з чоловіком Самюелем (Самюель Тейс) та 11-річним сином Даніелем (Міло Машадо Гранер). Даніель гуляє з собакою (бордер-коллі Мессі отримав у Каннах власну нагороду – Palm Dog). Хлопчик знаходить перед будинком тіло батька з розбитою головою. Виходить, що Даніель, який практично втратив зір після аварії є єдиним свідком трагедії. Хлопчик не повністю вірить у невинність матері. Так само як і поліція.
Починається тривалий суд, який має розставити усі крапки над і. Проте чи дійсно так буде?
Спочатку фільм прикидається детективом. Проте дуже швидко стає очевидним, що кримінальна складова – далеко не найважливіше у картині.
Проте шар за шаром розкривається історія стосунків подружжя, проблем з сином, нереалізованості, задавнених травм тощо.
Від сценарію, котрий Жюстін Тріє написала разом з Артюром Харарі, до реалізації фільм є тонкою драмою, яку героїня Сандри Хюллер розповідає двома нерідними мовами. І це важливо, адже ця неприродність, неорганічність її існування по суті поставлені у центр історії. Ідеальний вибір актриси на головну роль також додає картині цілісності та довершеності.
Сандра Хюллер передає стан героїні такими делікатними та маленькими мазками, що неможливо відірвати очей. Сандра змушена розповісти суд найпотаємніші свої історії, вона постає перед глядачами як під лупою.
Це справді один з найкращих фільмів року, попереду у якого ще чимало нагород. Вартує налаштуватись на неспішний уважний перегляд. Можливо, й не на один.