Нещодавно у ЗМІ з'явилися повідомлення, що глава Російської православної церкви Кіріл в липні може відвідати низку українських міст. На зауваження Міністерства культури України, що під час російської військової агресії такий візит є небажаним, у Московському патріархаті відреагували витонченою філіппікою. Хто ж правий?
Позицію української сторони сухо озвучив Володимир Юшкевич, глава департаменту у справах релігій і національностей. «Запевняю, – заявив держчиновник, – що Україна в межах законодавства і законності зробить все, щоб цей приїзд не відбувся на будь-яку територію нашої держави, включаючи тимчасово окуповану. На мою думку, такий візит глави Російської православної церкви може породити лише хвилю міжконфесійного протистояння, а тому можливий лише після припинення агресії Росії і повернення всіх нею захоплених українських територій».
Словесний постріл з російського боку також виявився гучним і значним. Відмова приймати «шанованого у всьому світі релігійного лідера» керівник інформаційно-аналітичного управління Синодального інформаційного відділу Московського патріархату Вахтанг Кіпшидзе назвав «нонсенсом». За його словами, виступ представника української влади проти можливого приїзду Кіріла є «пародією на те, чим покликане займатися Міністерство культури». «Мені невідомо, наскільки ця приватна позиція може бути атрибутована до всього Міністерства культури України, де, не сумніваюся, працюють в основному розумні люди, але якщо це офіційна думка, то вона, безсумнівно, повертає українське суспільство до радянських стандартів мислення», – підкреслив представник РПЦ. Він також саркастично зауважив, що «протидіяти візитам релігійних лідерів – значить боятися слова правди, боятися своїх співвітчизників, які абсолютно вільні в тому, брати участь у проведенні таких візитів чи ні».
Агент охранки з мільярдами під рясою
Здається, що словесний дуель виграв представник Московського патріархату. Але не варто поспішати з висновками. Краще «пройдемося» по біографії «шанованого у всьому світі» церковного діяча Кіріла, в миру – громадянина Володимира Михайловича Гундяєва.
2001 року (путінський режим тоді ще не встиг підім'яти провідні ЗМІ країни) журналіст Сергій Бичков опублікував у газеті «Московский комсомолец» документальне розслідування, з якого випливало, що Гундяєв був агентом КДБ на прізвисько «Михайлов» і неодноразово виконував спецзавдання «контори» за кордоном.
З відходом комуністичного режиму в інший світ цей «священнослужитель» швидко зорієнтувався і перетворився на процвітаючого ділка. 1996 року газета «Московские новости» повідомила, що Відділ зовнішніх церковних зв'язків, очолюваний митрополитом Кірілом, в 1994-96 роках організував ввезення підакцизних товарів (у першу чергу сигарет) в обхід митних зборів, під виглядом гуманітарної допомоги. Звинувачення підтримали інші впливові світські видання. Тривало внутрішньоцерковне розслідування, але його зам'яли. Правда, той факт, що Архієрейський Собор РПЦ 1997 спустив справу «на гальмах», не перекреслює факту контрабанди: церкві вдалося тоді «заробити» кілька сотень мільйонів доларів, і тому «батьки» РПЦ лише по-батьківськи покартали «бізнесмена» в рясі. А сам Кіріл, як писали газети, нажив собі казна-звідки статки у півтора мільярда доларів (пізніше вони зросли ще приблизно у 2,5 раза).
Випробування багатством Гундяєв з тріском провалив. З кінця 2000-х років ім'я цієї людини в Росії більше пов'язують не з високою духовністю, гуманістичними ідеями або служінням пастві, а зі скандалами здирницького характеру. То він шокує громадськість придбанням вілли у Швейцарії, про що повідомляло видання The New Times. То він на виду у всієї Росії наполегливо судиться з приводу будівельного пилу, який проник у пентхаус патріарха в знаменитому Будинку на Набережній під час ремонту сусідньої квартири. Ця судова тяганина обійшлася хворому на рак сусідові в чималі гроші й залишок здоров'я.
Або такий випадок. Патріарх, котрий закликає народ до довготерпіння і скромності, почав з’являтися з годинником вартістю кілька десятків тисяч євро. Журналісти поцікавилися його походженням. Патріарх заявив, що годинник йому подарували, але він його не носить. Це була брехня. Допитливі люди, роздивившись офіційне фото глави РПЦ, виявили, що годинник з його руки «стертий» фотошопом, але його відображення залишилося на поліровці столу... Ціла низка історій зі смородом презентувала світу людину жадібну, яка загрузла в розкоші, не надто чесну й безсердечну.
Питання з розряду «на засипку»: чого ж доброго може навчити українців людина, котра веде життя такого собі «перевертня» в рясі, щоб йому, представнику країни-агресора, дозволили безперешкодно відвідувати українські території під час війни? Не знаю, чи задавався таким питанням херсонський мер Володимир Ніколаєнко, але ось його думка щодо можливого візиту глави РПЦ в Україну: «Ми всіляко сприяємо розвитку духовності в Херсоні, але боюся, що зараз Патріарх Кіріл жодного стосунку до духовності не має. Якщо коротко: пане Кіріл, Вас тут не чекають».
Церковні подільники путінщини
Пан Юшкевич у питанні про можливий візит «Михайлова» до України виявив принциповість, яка, звичайно ж, заслуговує на громадське схвалення. Але чи означає це, що згадану вище словесну дуель виграв представник української влади? І так, і ні. На жаль, позицію Мінкульту України у цьому випадку не можна назвати повноцінною: виступивши проти візиту глави РПЦ під час війни, відомство не ставить питання про доцільність існування в країні так званої Української православної церкви Московського патріархату. А чому? Невже когось вводить в оману назва УПЦ МП? Даремно, адже це не українська церква і навіть не церква як така, а підрозділ РПЦ зі штабом у Кремлі.
В останні місяці кремлівські мешканці наочно показали усьому світові своє справжнє обличчя, перекошене злобою, брехливе і безсоромне. Здавалося б, росіяни повинні проклинати біснуватого фюрера, який на багато років посіяв недовіру між «братніми» народами; а вони його возвеличують до небес, співають йому оди і дифірамби. Звідки таке викривлене уявлення про норми людського буття? На якому ґрунті виросло захоплення з приводу злочинно анексії Криму? Чим підживлюється моральна (не кажучи вже про військову) підтримка терористів і банд сепаратистів, які орудують на сході України? Все це – результат багаторічної роботи Кремля з шовіністичного «виховання» населення, яке спирається на православ'я.
Якось Путін прирівняв «традиційні конфесії» Росії за значущістю до її ядерного щита, заявивши, що і перші, і другий є елементами, які зміцнюють російську державність. Професор Сергій Філатов, один з провідних фахівців з питань релігії в РФ, тут же пояснив, що під «традиційними конфесіями» влада евфемістично (читай: автоматично) має на увазі РПЦ.
2007 року мені довелося готувати статтю про возз'єднання РПЦ і РПЦ за кордоном (РПЦЗ). Коментуючи цей факт, єпископ Таврійський і Одеський Агафангел з Російської зарубіжної церкви дав Московському патріархату таку характеристику: «Те, що було тут за радянської влади, те й залишилось. Московська церква продовжує обслуговувати тих, хто перебуває при владі. І тому вона не є ні духовним лідером нації, ні самостійним голосом... МП конкретно обслуговує певні політичні сили, втручається у політичні процеси, проводить якісь махінації... Конкретніші факти я не стану наводити – не хочу дискредитувати церкву».
Відтоді ситуація в Росії ще більше ускладнилася. Фактично нині РПЦ – це підрозділ Кремля. Вона допомагає путіністам дурити російський народ і вірян за кордоном, робити їх спільниками своїх внутрішніх і міжнародних злочинів. За цю «роботу» на відкуп церковним «перевертням» віддані значні земельні ресурси, величезна нерухомість, вони користуються податковими пільгами, отримують від держави фінансове підживлення і масу привілеїв.
Обмовлюся, не вся РПЦ складається з «перевертнів» у рясах. Сотні рядових священнослужителів чесно і сумлінно, наскільки це можливо за путінського режиму, виконують свій службовий і людський обов'язок. Але церковна верхівка в сучасній Росії – це купка сановних «підприємців», не обтяжених ні високими принципами, ні відповідальністю перед народами.
Чому Кіріл так завзято рветься в Україну? Не тільки для того, щоб допомогти своєму господареві поневолити сусідню країну з її величезним потенціалом, котра, як вважають у Кремлі, стала надміру незалежною. Україна становить значну частину прибуткового бізнесу Гундяєва. Все інше – слова, слова і ще раз слова.
Чи потрібно зберігати в оновлюваній Україні релігійні структури, повелитель яких розглядає православну церкву як один із видів зброї, за допомогою якої він творить свої недобрі справи? Люди в Україні вже зрозуміли: у жодному разі! Нещодавно у соцмережах почався збір підписів під зверненням до парламенту і глави держави, в якому сказано: «Ми вимагаємо від Верховної Ради та Президента України заборони діяльності терористичної організації Російська Православна Церква Московського Патріархату як юридичної структури та її регіонального відділення, офіційно зареєстрованої структури під назвою УПЦ МП в Україні. Позбавити цю організацію права користування Києво-Печерською та Почаївською лаврами, які є історичною власністю Українського Народу».
Навряд чи новій українській владі варто тягнутися в хвості суспільних процесів. На всіх нас дивиться Небесна сотня.