Перше грудня – свято народження України, а не поминки за совком!

Перше грудня – парадоксальний день, коли радістю свята дехто намагається перекрити гіркоту невивченого уроку. Уроку поразки для недоговороздатних.

Ви вже випили келих шампанського за день народження української державної нації? Навіть якщо сьогодні піст, то будь-який панотець вам  не заборонить це зробити, адже  референдум  народив у нас, громадянах,  таку непереборну надію на  життя вільне у вільній державі, що будь-які суперечки політиків блякнуть  перед високою метою. Суперечки політиків – лише інструмент досягнення мети. Звичайно, якщо ці суперечки не становлять радикальної загрози – бути або не бути Незалежній Україні.

Але ж першого грудня відбулися  паралельно з референдумом і вибори Президента України. Чи навчили ще ті вісімнадцятирічної давності вибори чому-небудь не так виборця, як політиків. Особливо націонал-демократичного розливу  та забарвлення.

Ось довідка з Вікіпедії : „Перші Вибори Президента України відбулись 1 грудня 1991 року. Використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався другий тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. Але другий тур не знадобився. Леонід Кравчук зайняв перше місце у всіх регіонах, за винятком трьох областей Галичини, де переміг В'ячеслав Чорновіл”.

Результати

Як бачимо, всі після прізвища Кравчук як мінімум демократи і майже антикомуністи. І всі, хто балотувався сам за себе, вистеляв дорогу на той час вже посткомуністові Леонідові Кравчукові. Вистеляли шлях у принципі не людині, а управлінській моделі, котра й перегнула потім суспільство через коліно. Адже об’єднання навіть двох перших, після Кравчука,  істинних патріотів, породило б синергетичний ефект, тобто об’єднання голосів більше ніж сумарно за двох, і як мінімум – забезпечило другий тур виборчої кампанії.

Сьогодні недалека пам’ять можливо розділяє всіх нас Майданом. Але ж Майдан був уроком об’єднання передусім.  Не говоритиму про персони, бо зразу ж почнуть розмазування шмарклів про те, кому хто продався і хто кому зрадник.  Хіба ми не на порозі того, коли Вікіпедія 2010 року буде подавати подібну табличку, де з відривом  відсотків у двадцять після прізвища Янукович будуть прописані Тимошенко, Яценюк, Литвин, Ющенко, Тігіпко, Костенко... а решта – вже нецікаво. Вчилися, вчилися і так нічому і не навчилися! Чи, може, потрібна народна ініціатива на зведення цього списку до однієї персоналії?

З днем народження українська державна націє!