Майже чверть XXI століття позаду. Попри прогнози «кінця історії», тріумф глобалізації, відмирання національних держав і відхід у небуття ери світових протистоянь між військово-політичними блоками, виявилося, що історія знову ніби рухається по спіралі. Людська природа залишається незмінною. А значить незмінними є і певні процеси, які тривалий час супроводжують цивілізацію.
ХХ століття на нашій планеті теж зустрічали з оптимізмом та надією на невпинний поступ людства. Підстави для цього були. XIX століття стало добою тріумфу промислової революції у світовому масштабі. Бурхливо розвивалася наука і технології. На зміну паровому двигуну йшов двигун внутрішнього згоряння та електрика. Зростала економіка, поглиблювалася міжнародна торгівля та формувався світовий ринок. Континенти були сполучені телеграфними лініями і мережею залізниць. Західна цивілізація здобула безумовне лідерство на планеті. Розвиток продуктивних сил і поява соціального законодавства покращили життя представників робітничого класу у країнах Європи та Америки. В останні десятиліття XIX століття зростання рівня добробуту торкнулося усіх прошарків населення.
Удосконалювалося і розширювалося виборче законодавство. Дедалі більше громадян на Заході мали можливість брати участь у виборах. Демократичні процедури та політична конкуренція поступово ставали нормою під час формування органів влади. Зрозуміло, що на цьому фоні в майбутнє дивилися з оптимізмом та малювали картини квітучого індустріального технологічного ХХ століття. Це мало бути століття без глобальних війн, геноцидів та жорстоких тоталітарних режимів, у якому західна цивілізація впевнено поширює своє панування, світогляд та спосіб життя на всю планету. Від мислителів уже тоді лунали думки про поступове зменшення ролі окремих країн та торжество космополітизму. Через сто років подібні ідеї висловлюватимуть апологети глобалізації та занепаду національних держав.
Газети в 1900 році публікували багато прогнозів про прийдешнє століття. Популярною справою були фантастичні описи світу 2000 року. Колумністи і деякі політики писали про війну як про явище, яке відходить у минуле. Загалом настрої переважно зводилися до віри у прогрес людства. Його здатності до самовдосконалення та подолання усіх чи більшості труднощів і проблем. Та майбутнє виявилося не таким чудовим і не таким безконфліктним. У 1900 році мало хто в Європі вірив у велику війну на континенті. Хоча вже на той час існували передумови для її розв'язання та контури майбутнього зіткнення. І якщо частина прогнозів, які стосувалися науково-технологічного прогресу, дійсно збулися, то прогнози суспільно-політичного характеру не справдилися. Мислителі кінця XIX століття прорахувалися, мріючи про мирну ідилію на Землі.
Щось схоже відбувалося на рубежі XX і XXI століть. Френсіс Фукуяма вірив у кінець історії і тотальне торжество західної моделі ліберальної демократії. Здавалося, що епоха світових війн і протистояння різних блоків держав назавжди залишилася в минулому. Можливість війн припускали, але це точно не мали бути великі конфлікти, а регіональні сутички на узбіччі центрів цивілізації. Тим більше, ніхто не прогнозував нової війни на теренах Європи. Також мало хто сприймав всерйоз імовірність нової холодної війни та формування військово-політичних блоків.
Думати, що всі катаклізми минулого залишаться за порогом 2000 року, було зручно. ХХІ століття уявляли як добу безперечного тріумфу вільного світу, принципів свободи, поваги до міжнародного права, демократії і миру. Це мав бути час, у якому глобалізація спільно з інформаційною революцією об’єднує світ в одне ціле. Як наслідок, відбувається швидке зростання рівня життя і зменшення соціального розшарування на Землі. А класичні ліберальні свободи поширюються на всі країни і континенти.
Основною проблемою і загрозою для XXI століття називали міжнародний тероризм. Про це було написано немало книг та опубліковано тисячі статей. Автори розмірковували про те, як ефективно боротися із цим новим злом. Досліджували його природу та як тероризм вплине на життя людства. Ймовірність класичних воєнних дій між різними державами всерйоз не сприймалася. Висловлювалися навіть думки про недоцільність збереження НАТО в цьому дивовижному новому світі всесвітнього миру, співпраці та процвітання, який могли затьмарювати поодинокі терористичні акти. Та цим прогнозам не судилося збутися. Тероризм, звісно, є проблемою. Але мислителі початку XXI століття надали йому особливого значення, назвавши основним викликом для світу. Тероризм існував і в минулому. Але ніколи не мав вирішального впливу на історичний процес та світову політику. Так сталося і цього разу.
Очікування від глобалізації теж не справдилися. Глобальна нерівність між країнами світу нікуди не зникла. Навпаки, після світових економічних криз та пандемії коронавірусу намітилася тенденція до збільшення розриву в доходах і між різними державами, і всередині конкретних країн. Міжнародна торгівля і світовий ринок не стали чудодійною пігулкою та запорукою демократизації глибоко авторитарних суспільств. Демократія західного зразка після розпаду СРСР не перетворилася на безальтернативну модель розвитку. Навпаки, ми спостерігаємо зміцнення і посилення окремих авторитарних режимів. Економічні та технологічні переваги глобалізації були використані такими глибоко авторитарними державами як Китай і Росія у власних інтересах.
Після короткого періоду однополярності світ знову поступово стає ареною військово-політичного протистояння блоків держав. Якщо на початку ХХ століття Німецька імперія вважала себе обділеною під час колоніального розподілу світу і прагнула порушити статус-кво, то зараз на цю роль претендує Китай. Пекін вважає, що наявний світовий порядок потрібно трансформувати, враховуючи його інтереси. Інші авторитарні країни також дуже хотіли б переписати правила гри та демонтувати міжнародне право, замінивши його правом сильного. Наразі ці держави ще не сформували формального військово-політичного союзу. Але всіх їх об’єднує несприйняття західної цивілізації та відповідної системи цінностей. Крім загрози зовні, західна цивілізація також опинилася під внутрішнім тиском. Її ідеологічні контури почали розмиватися і втрачатися під впливом сумнівних теорій постмодернізму та посилення позицій крайніх політичних сил. Цю слабкість відчули опоненти, які побачили шанс змінити світовий порядок і перекроїти кордони та сфери впливу.
Політичні реалії ХХІ століття виявилися не такими, як це уявляли собі більшість мислителів на зламі тисячоліть. Здається, що історія частково розвивається по спіралі. Деякі обриси минулого уже простежуються. Привиди нової холодної війни знову потрохи воскресають. А вірогідність військового конфлікту між великими державами уже не вбачається абсолютно неможливою. Місце комунізму, який від початку ХХ століття був основним ідеологічним противником вільного світу, посіли нові ідеології та доктрини. Усе це змушує прогнозувати майбутнє під трохи іншим кутом зору. Очевидно, що у світі ХХІ століття, як і в минулі періоди, буде багато протистояння, конкуренції та змагання за місце під сонцем. І наразі це не в силі змінити ні новітні технології, ні наукові відкриття, ні всі досягнення інформаційної епохи.