Зрозуміло, що після надихаючих новин про успішну, навіть можна сказати блискучу Харківську офензиву, ми прагнемо отримувати повідомлення про нові перемоги наших Сил оборони, не менш знаменні. Багато з нас були свято переконані, що наступом на Харківщині ЗСУ зруйнували всю військову систему окупаційних сил, зламали й без того низький бойовий дух росіян. Тож тепер їхня оборона посиплеться, як картковий будинок, і ми зможемо легко звільнити принаймні Луганщину. Утім насправді все не так просто і не так райдужно.
Скільки російських військ було на Харківщині та яка кількість втекла?
На початку серпня підрахунками наявних російських ресурсів займався OSINT-аналітик (тобто аналітик, який використовує відкриті джерела, – Open source intelligence) Def Mon. Його загальну оцінку кількості військ окупанта підтверджували й наші військовики. Тому його дані щодо окремих напрямків теж були близькі до точних (дивіться карту).
На Харківщині російське групування було розділене на дві частини. Від Удів до Великого Бурлука було 10-12 БТГ. Від Шевченкового та Ізюма до Старобільська та Рубіжного ще 17-20 БТГ. Частина цієї групи дислокувалась у Луганській та Донецькій областях. Також були «мобілізовані» з т. зв. «ЛНР» та Росгвардія. Тож саме російських військових було 20-24 БТГ.
В ідеалі БТГ – це 600-800 осіб. Але, судячи з перехоплених розмов окупантів та даних аналітиків і спецслужб, такі БТГ мають в основному 350-450 осіб. Саме військових армії РФ на Харківщині було від 7 до 11 тис.
Ці цифри далекі від тих, про які говорили ще три місяці тому. Усе через те, що після того як просування на Харківщині зупинилось, боєздатні підрозділи перекидались на Південь України чи в Донецьку область. Їх міняли мобілізованими та Росгвардією. За цей час було мінімум три такі ротації. Фактично росіяни системно послаблювали своє угруповання військ, чим і скористались наші Сили оборони.
Виходячи із загальної чисельності Росгвардії та залучених підрозділів, на Харківщині було до тисячі їхніх представників. Щодо мобілізованих сказати важче, але, враховуючи довжину фронту, – до п’яти тисяч. Загалом на Харківщині було від 13 до 17 тис. окупаційних військ. Така кількість аж ніяк не применшує ефективність та унікальність операції Сил оборони.
Також сили, що дислокувалися в Донецькій та Луганській областях й на території Росії, біля кордону з Україною, були використані як резерв, щоб зупинити наступ Сил оборони. Це до 10 тис. особового складу.
Більшість цих сил втекла. Говорити про повний розгром окремих підрозділів можна тільки частково через втрату техніки. Але її в росіян ще багато.
За моїми підрахунками на основі публічних даних, росіяни втратили безповоротно до тисячі особового складу. Тих, хто отримав поранення, – до 2,5 тис. Ще близько 500 осіб потрапили в полон (на жаль, тут багато представників «мобілізованих» з окупованих територій).
Тому втрати особового складу ворога – від 18 до 25% особового складу, який був на Харківщині та був використаний як резерв. Це непогане послаблення сил ворога, якщо враховувати те, наскільки швидко було досягнуто такого результату. Але на загальну ситуацію на фронті це наразі сильно не вплине. Сил, що залишились, наразі достатньо, щоб організувати оборону на Луганщині. Усе залежатиме від ефективності прийнятих рішень окупантів і тиску наших Сил оборони.
Про Луганщину та її звільнення
Деякі горе-аналітики й навіть посадові особи, намагаючись підіграти суспільним настроям, занадто часто люблять подавати реляції про успіхи, яких ще, на жаль, не досягнуто. То повідомляють, що бої вже точаться за Лисичанськ, то про звільнення тих чи інших населених пунктів Луганщини, хоча насправді це не відповідає істині. Інколи вони роблять посилання на зведення Генштабу ЗСУ, але викручують їх так, як їм хочеться. Наприклад, багато маніпуляцій було навколо звільнення Білогорівки.
Що насправді треба розуміти. По-перше, те, що існують дві Білогорівки: у Луганській та Донецькій областях. Вони на одній лінії фронту на відстані 20 км одна від одної. Бої відбувається за обидві. Генштаб ЗСУ їх розрізняє у своїх зведеннях. Про ту, що на Луганщині, згадують у Краматорському напрямку, а та, що на Донеччині, – у Бахмутському напрямку.
Саме між цими двома населеними пунктами відбуваються наступальні дії Сил оборони останні два з половиною тижні. Перший важливий успіх – ще перед головним ударом на Харківщині: ми взяли висоту біля села Спірне, чим нівроку відволікли ворога від підготовки удару біля Балаклії та отримали можливість розширити свій плацдарм біля дороги Т1302 населеного пункту Верхньокам’янка (Луганська область). Саме біля цього села було знято відео, де українська техніка заїжджає в Луганську область та Сєвєродонецький район, яке частина «експертів» минулих вихідних видавала за наступ на Сєвєродонецьк.
Лисичанський нафтопереробний завод, на жаль, ще не під нашим контролем. І поки що немає підтвердженої інформації про бої за нього.
Зі села Верхньокам’янського (Бахмутський район) росіяни найімовірніше відійшли, але говорити, що ми там закріпились – рано. Пробити позиції ворога на лінії Верхньокам’янка-Верхньокам’янське-Золотарівка та взяти під контроль дорогу й перехрестя нам ще не вдалось.
Від місця боїв до Лисичанська близько 10 км, тому говорити, що це вже бої за місто рано.
Щодо Білогорівки в Донецькій області, то наші військовики зайшли в західні околиці села. Росіяни – на східних околицях. Судячи зі зведень Генштабу ЗСУ, саме село – це наразі сіра зона.
Білогорівка в Луганській області. Теж поки що сіра зона. Росіяни втекли, але точно будуть повертатись (наразі їхні резерви будують лінію оборони після втечі на Харківщині), бо висоти біля села важливі (нам – для штурму Лисичанська, їм – для оборони). Сили оборони зайшли в село та намагаються закріпитися. Але це відбулось за останні кілька днів, а не тиждень тому, як писали деякі «аналітики». Бої за село триватимуть і надалі.
Наразі рано говорити про штурм Лисичанська чи Сєвєродонецька. Сили оборони відтісняють ворога, але поки що немає можливості швидко і глибоко вклинитись в оборону, як на Харківщині. Зараз відбуватимуться битви за висоти та кращі позиції перед зимою. Проте якщо в наших воїнів буде можливість взяти під контроль Лисичанськ, то вони нею скористаються.