Під час реставрації Галереї мистецтв у Львові виявили унікальні речі: картуші і консолі з випеченої глини, що рідко зустрічається. А на балясинах ‒ ще й маркування мануфактури, де їх виготовляли.
Півтора століття тому будівля за адресою вулиця Стефаника, 3 була маєток графині Дідушицької. Згодом ‒ палац Лозинського, а тепер ‒ галерея мистецтв. Від початку осені у будівлі реставрують фасад.
«Зараз ми вінчальний карниз починаємо монтувати. Підбираєм фарбу фактично основного кольору», ‒ пояснив бригадир реставраційних робіт Роман Пик.
Та вже фахівці «ахнули»: виявилося, декор не зі звичного для Львова цементу чи вапняка, а з випеченої глини.
«Ми не знали, що твориться на верху будинку. Та після виставлення риштувань виявили досить унікальну річ, яку ми майже не зустрічали: це дуже багато керамічних деталей. Балясини, кронштейни, картуші», ‒ розповів головний архітектор проекту реставрації Зіновій Лагуш.
Проте є ще кілька цікавинок: первісні позначки майстрів олівцем.
«Таких поміток є чимало. Вони є на всіх елементах, які були виготовлені з кераміки. Це є олівець часу 1870 року. Можливо, хімічний олівець», ‒ пояснив Роман Пик.
А також є штампи підприємця, на чиєму заводі випікали консолі і балясини.
«Тут є так звана балюстрада. І що цікаво: на цій балюстраді ми знайшли відбиток «Відень. Ваграм». І ще інші відбитки є на речах. Очевидно, коли виготовляли оці керамічні деталі, залучали дві або й більше майстерень», ‒ додав Роман Пик.
Серед них і фірмовий знак Віктора Браузеветтера. Він був головним інженером на будівництві залізниць у Словаччині. Долучався до зведення храму Святої Єлизавети та університету імені Коменського в Братиславі, а також каналізації в Австрії. Та поки що дослідження тривають.
На реставрацію запланували 8 мільйонів 300 тисяч гривень. З них понад 3 мільйони дало Міністерство культури. Наступного року впорядкують і дворик галереї.
«Можна починати від того, що там, в підвальних приміщеннях, будуть місця для запасників. А на рівні ґрунту ‒ виставкові площі. Можливо, навіть і кафе. Ну, всюди у світі прийнято, що в кожному музеї – навіть в Луврі, є кафе. Тільки в нас музей ‒ святилище, в яке не можна ні зайти, ні дихнути, ні видихнути», ‒ підсумував директор Галереї мистецтв Тарас Возняк.