Колір влади у Києві змінюється, а Балога на Закарпатті залишається. Від середини дев’яностих нинішній міністр із питань надзвичайних ситуацій є головним феодалом найзахіднішого регіону України.
Створена ним партія «Єдиний центр», маловідома в країні, на місцевих виборах 2010-го здобула більшість у багатьох місцевих радах Закарпатської області і привела до влади чимало міських, селищних і сільських голів. На парламентські вибори Віктор Іванович пішов із трьома братами – рідними Іваном і Павлом та двоюрідним Василем Петьовкою. І, попри посаду в уряді, з опозиційними гаслами. «Клан» або «сім’я», як називають Балог у регіоні, страху перед владою не має.
Електорат – як жінка
- Читав інтерв’ю Балоги? Регіони критикує… Опозиціонер знайшовся! – каже один із трьох поважних чоловіків, які п’ють пиво за столиком престижного мукачівського ресторану. Це місце для зустрічі нам запропонував місцевий політолог Віктор Пащенко. Він намагається пояснити феномен Балоги специфікою регіону.
- Закарпаття історично тяжіє до ліберально-демократичної традиції на зразок довоєнної Чехословаччини часів Масарика, - каже політолог. «Єдиний центр», на його думку, репрезентує саме таку ідеологію.
Але ж, заперечуємо, за кілька років політичні смаки Віктора Івановича радикально змінювалися. «Тут я згоден. Балога абсолютний прагматик. Якось він сказав: “Я не можу робити те, у що не вірю”», - киває Віктор Пащенко.
Окрім ідеологічних, є й інші аргументи. «Десь будується церква, створюються нові робочі місця. Напевно, йде й допомога грішми. Хоча таких фактів доведено не було», - каже політолог. Ситуацію з підкупом виборців він, утім, не драматизує: «Електорат – він як жінка. Вона приймає всі дарунки, але, якщо чоловік їй не подобається, може й відмовити».
Опоненти називають владу «клану» на Закарпатті олігархією. Мовляв, без благословення Балог тут ні житла не продаси, ні бізнесу не відкриєш. У володінні родини – мережа супермаркетів, місцевий телеканал, газета й багато інших підприємств. Коли ми запитуємо про це Віктора Пащенка, він на мить завмирає, а потім випалює: «Я б назвав це мережею союзників».
Трохи для міста, трохи для себе
Феномен Балоги не зрозумієш, поки не приїдеш до Мукачевого. Перше, що вражає тут, – вавилонська багатомовність на вулиці: угорська, ромська, українська, російська. Запитуємо літнього чоловіка, як дістатись до центру.
- А ви звідки? Зі Львова? За «Свободу» голосуватимете? – пожвавлюється наш випадковий співрозмовник. – А я проти всіх. Ну і що, що вже не можна? Візьму та й усіх повикреслюю. Я в політику не лізу. Хочу спокійно спати вночі.
Центральні вулиці Мукачевого, на відміну від обласного центру, охайні й добре забруковані. «Це все Балога тут зробив, – розповідає таксист. – Старається трохи для міста, трохи для себе. Людям від того лише краще».
Володимир таксує на своєму сірому опелі вже багато років. Розповідає, що місто замостили плиткою, коли Балога ще був мером. «Він свій плиточний бізнес мав, – пояснює він. – Сам у себе за міські гроші купляв, сам і клав».
Цікавимось, чи задоволені життям мукачівці.
- Як вам сказати… Кожен дивиться зі свого боку. Балога не подобається тільки тим, хто бізнесом займається. У нас був базар у центрі, він його на край міста переніс. Людям туди важко добиратися, ось і незадоволені.
Зупиняємось на світлофорі. При дорозі великий магазин «Барва».
- Це Балозі належить. Ціла мережа. У нас тут немає конкуренції, лише його магазини, інших не пускає, - зітхає Володимир. – Це неправильно.
Суворий батько
Будинок Балоги в місті може вказати кожен. «Отам, на місці колишнього інтернату, їхні будинки, – підказує перехожий. – Побачите, там на вулиці сакури ростуть. То сам Балога понасаджував».
Сусідка міністра розповідає, що Балога – добрий батько: дітей не балував.
- Якось його син накурився. Після того прибирав усю вулицю від окурків. Усі сусіди бачили, як син Балоги траву промацує. Така йому наука від батька була, щоб не курив більше.
На відміну від багатьох політиків, міністр і досі прописаний не в столиці, а в рідному місті. Будинки Віктора Івановича та його двоюрідного брата Василя Петьовки під одним номером – один «а», інший «б». Навпроти мешкає рідний брат Іван. Третій Балога, Павло, живе в іншому районі міста. Маєтки розкішні, хоча до звання «Закарпатського Межигір’я» не дотягують.
- Приїжджає додому на кожні вихідні, – розповідають сусіди. – Те, що бачите одразу за парканом, – це не будинок, а гараж. Навпроти, у його брата, критий басейн.
Виборча дільниця розташована в поближній гімназії, де навчалися діти Балоги.
- Якщо він і голосуватиме, то журналістів не запрошував. Навіть зі своїх ЗМІ, - розповідає Дмитро. – Він не дуже публічний. Хоча містом часто гуляє з охороною.
Поки немає покупців, продавчиня з продуктової крамниці охоче розповідає:
- Тут його підтримують тому, що він опозиційний. Бо те, що робить влада, – то страшне, – й хапається за голову.
Але ж, нагадуємо, Балога – чинний міністр!
- Я не можу судити з точки зору великої політики, - поважніє продавчиня. – Знаю одне: він – людина слова й господар добрий. Що може зробити, те обіцяє й робить. Чого не може – каже, що треба почекати.
Коли ми вже виходимо з крамниці, жінка застерігає: не вірте всьому, що люди говорять про Балогу. «В нас жарт є: заходиш в автобус, чуєш, що Балога захворів. А поки дійдеш до задніх дверей, то його вже хоронять».
Ще не вмерла
У день виборів небо над містом затягує сірими дощовими хмарами. Біля дільниці збираються невеличкими групами люди з парасольками.
- Голосувати, мабуть, ідете?
- Так. От тільки не вирішила, за кого.
- А я вже проголосувала за колишнього начальника, – нахиляється, стишує голос. – За Балогу. Ну, а як? Стільки років пропрацювала.
- Ну да, ну да.
На дільниці, розташованій у шкільній спортзалі, панує тиша. Всі трохи нервують – можливо, збентежені появою чужих журналістів. Наш приїзд за кілька хвилин обговорюють усі жіночки в комісії.
Заходячи до спортзали, колоритна закарпатська бабуся голосно вітається зі всією комісією й жартує місцевою говіркою:
- Чого так тихо сидите? Співайте, чи що?!
- Що співати, бабуню?
- Ну як – що? «Ще не вмерла Україна!»
У кабінці бабуня белькоче до себе щось нерозбірливе. Вкинувши бюлетень до скриньки, повертається до комісії:
- Я б убила того Януковича й того лисого придурка. Мені за сорок вісім років стажу дали пенсію тисячу шістсот гривень.
- Усе, не агітуйте нам тут, бо нас усіх заарештують! – переймається голова комісії.
- Перше вас посадять, а потім ми за вами підемо. Бувайте здорові, – прощається бабуся, йдучи з дільниці.
Усе спокійно
Людей на дільниці небагато, здебільшого середнього та старшого віку. По обіді оголошують, що проголосувала чверть зареєстрованих виборців.
- У нас так завжди. Багато повиїжджало на заробітки, де їм голосувати? – розповідає Вікторія, спостерігач від Балоги. Вона працює в цій школі вчителем історії. Каже, що в «Єдиний центр» не вступала, просто вирішила заробити грошей. – Голосують тут спокійно. За Балогу я не хвилююсь – він пройде. Апарати для онколікарні купив, яких ніде немає в Україні.
Закарпатський багатонаціональний колорит тут повсюди. Спостерігач від Партії угорців України (KMKSz), що сидить поруч із нами, не вміє двох слів зв’язати ні українською, ні навіть російською. Члени комісії починають пітніти, коли на дільницю заходять роми. Вони йдуть великими родинами, беруть із собою дітей і порушують усі можливі правила голосування – голосно обговорюють, за кого ставити галочку, носяться з бюлетенями, заходять у кабінку по двоє-троє.
На відміну від буремного 2004-го, голосування йде спокійно. Балога, поділивши сфери впливу з партією влади, не має на своєму мажоритарному окрузі серйозних конкурентів. На відміну від свого конкурента, офіційного висуванця ПР В’ячеслава Шутка, на білбордах він заощадив – обмежився ресурсом власних медіа та зустрічами з виборцями.
Коли приходять перші результати екзит-полів, Вікторія бідкається: «Знов “регіони” найбільше набрали!». На цій дільниці найбільше голосів віддано за УДАР. Друге місце ділять «Батьківщина» і Партія регіонів, за ними йде «Свобода». Про результати мажоритарної частини виборів здогадатись неважко.
Наступного дня на вулицях – ні слова про політику. Мукачеве, як і вся Україна, втомилось від неї. З чотирьох братів депутатами стають троє – Віктор, Павло і Василь. Лише Іванові не пощастило у змаганні з кандидатом від Партії регіонів.
Цей текст написано в межах Школи політичного репортажу, яка є навчальним проектом магістерської програми з журналістики Українського католицького університету за фінансової підтримки програми «Український медійний проект» («У-Медіа») міжнародної неурядової організації Інтерньюз.