Не дивлюсь Квартал. Просто не моє. Друзі вказали на дурний спів. Дивлюсь. Хор Верьовки співає не Ой у лузі червона калина, і не Розпрягайте, хлопці, коні, і зовсім не про Реве та стогне Дніпр. Хор співає і підспівую гумору про підлий підпал хати сусідки. Дивлюсь і нарешті вірю, що це відбувається з нами. Після всього пережитого – від Небесної Сотні до героїв війни.
А говорять, і я сам повторюю, про електоральний Майдан 73%. Як продовження того Майдану, який мав дві яскраво визначені домінанти. Це проукраїнськість та проєвропейськість разом. Весь Майдан на сцені лунала Україна — наш гімн, наша пісня, українська молитва та мова. По периметру барикад обличчям на Печерськ палали прометеївські вогнища за європейській вибір.
Підпалювали негідну владу, щоби згоріла корупція. Не Україна. Корупція не догоріла. Обрали нових спасителів-пожежників з квартальних. Сьогодні замість допомагати відбудовувати знесене, Квартал нацьковує нас на підпал хати сусіда. За допомогою національного хору весело співає про підпал національної домівки.
Найстрашніше, що український хор, не замислюючись, піддався на цю цинічну провокацію. Глядачам в залі було також весело, адже їхня домівка буде підпалена лише завтра.
Невже за невеличкий гонорар національний голос здатний купитись на антинародну авантюру. Це узагальнений образ не думаючої патерналістської України. Украінці, – проспівали нам, – підпалить свою хату. І нашу трагедію також підкреслює дух музики.
Можна згадувати відомі слова про «Не питай, по кому подзвін, дзвонять по тобі». Не веселись, коли горить хата сусіда – це горить твоя хата. Наша спільна домівка.
Краще згадати пророче: Нації, як і жінці, не вибачається хвилина розгубленості, коли перший зустрічний авантюрист здатний здійснити над нею насилля.
Головний герой Кварталу, теперішній перший – Президент, має сам сказати, що цього не можна вибачити Кварталу і національному хору імені Верьовки. Заради нації.