От і знову наблизився день, коли Теодозія Бриж збере нас до себе. Збере перехреститися-помолитися над її надгробком, потім запросить до своєї майстерні, котра чимось нагадуватиме давню робітню – але вже просякнуту музейним духом, упорядкованістю і вічністю.
Теодозія – неповторна майстриня, скульптор, людина з притягальною магнетичністю, душевною величчю – Жінка. Прийдемо ми, її давні друзі й шанувальники, це при тому що наше коло поповниться кількома молодими неофітами – але ж так і має бути, адже це непроминальне і справжнє.
Народилася Теодозія Бриж у мальовничому селі Бережниця на Поліссі 1929 року, там же навчалася у початковій школі. Батько – активіст «Просвіти» – в роки Другої світової війни вступив до лав УПА, за що й згодом потрапив до Сибіру. Юній Теодозії з матір’ю дивом вдалося вижити у вирі війни та повоєнних репресій. Далі вона навчалася у Сарненській середній школі. Отримавши атестат зрілості, подалася до Львова, студіювати у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.
Вперше я переступив поріг її майстерні у Львові на вулиці Мартовича ще у далеких п‘ятдесятих. Прийшли сюди просто із чергової наради молодих митців, прийшли на її запросини. Вона ж працювала тоді над образами молодих сучасників, і я, як не дивно, виявився підхожим до творення портрета молодого поета.
Для мене відвідини її творчої майстерні виявилося знаковим – саме тут я зазнайомився із багатьма творчими особистостями, які з часом стали визначати мистецьке обличчя Львова. Серед найпримітніших були Володимир Патик і Дмитро Крвавич, Ігор Сандурський і Володимир Овсійчук, мудрий Леопольд Левицький і запальний Богдан Горинь. Невдовзі сюди знаходили дорогу Іван Світличний з дружиною, Ліна Костенко та Алла Горська. Зрештою, всіх іменитих гостей годі перерахувати. Але вони всі разом допомагали витворювати неповторну мистецьку ауру, наснажену вірою й одержимістю, бажанням творити, бути корисним своєму народові.
Саме намагання вийти за межі соціалістичного реалізму, зацікавлення творчістю світових авангардистів, традиціями українських модерністів були притаманними мистецькій молоді часів шістдесятництва. Звісно, це привертало увагу можновладців, провокувало їх «вживати заходів». Вийшло, що питання творчих зацікавлень молодих митців спробували вирішувати київські всевладці. Щоправда, широко закроєна акція мало не завершилася конфузом – то про це бодай коротко.
З Києва до Львова прибуло партідеологічне начальство просвіщати крамольників. Очолював групу секретар ЦК КПУ Андрій Скаба, з ним - його заступник Юрій Кондуфор, інші чиновники. В залі засідань міськкому зібрали творчу інтелігенцію і кілька годин наставляли, як треба жити й творити, як віддячуватися партії за її піклування творчим процесом. І треба ж такого – саме коли з трибуни промовляв Кондуфор, десь зверху, із-за ліпнин, вилетіло два кажани. Ні до, ні після того в жодному львівському приміщенні не випадало мені бачити цих дивовиж, а тут вони закружляли над залом. Жіноцтво заверещало, захищаючи насамперед свої зачіски. Людей розбирав регіт, але ж сміятися не випадало. І не відразу меткіші та догідливіші з місцевого керівництва кинулися ловити тих крилатих свавільників.
Володимира Патика й Теодозію попередили, щоб на ранок були у своїх майстернях – гості вирішили на місці ознайомитися з творчим набутком “модерністів”. Теодозія на той час була відомою насамперед серією фантастично оригінальних робіт до “Лісової пісні” Лесі Українки та пам‘ятником-реквіємом на місці Володимир-Волинського концтабору для полонених командирів червоної армії, створеним в співавторстві з Євгеном Дзиндрою.
Бриж із допомогою друзів перетягла в кут майстерні спірніші роботи, зашторила їх. Патик зробив хитріше: цілу ніч на чималенькому полотні перемальовував із фотографії червоноградського шахтаря, а заодно й скрипаля-аматора. Коли на ранок картина була показана гостям, ті перезирнулися: от бачите, молоді митці самі шукають нових тем, тільки треба працювати з ними!..
Святкування 50-ліття Б.Ступки в майстерні на Мартовича. За столом: Д.Крвавич, Б.Ступка, В.Яворівський, Є.Безніско, Т.Бриж
Тоді начеб минулося, проте реалізувати свої наміри у відповідних працях було ой як не легко: їх просто обходили своєю увагою державні замовники, позбавляючи хоч якогось заробітку. І так тривало роками…
Та це не впливало на творчий запал Теодозії Бриж – вона працювала ще з більшою одержимістю. Появилися напрочуд оригінальні портрети – творця першої української конституції гетьмана Пилипа Орлика та його сина – знаменитого французького генерала, короля Данила Галицького, родоначальника українських мудреців Юрія Дрогобича, письменниці Ірини Вільде, піаністки Марини Крих, проект меморіального комплексу на місці загибелі князя Святослава, а на додачу образи українських військовиків часів визвольних змагань, поновлена серія героїв “Лісової пісні”.
Пам’ятники: Юрію Дрогобичу (Котермаку) в м. Дрогобичі, Данилу Галицькому в м. Володимирі-Волинському
Про їхню художню вартість говорено і писано багато. Не від одного дрогобицького мистецтвознавця чув слова, що образ Юрія в його рідному місті взагалі варто вписати до найкращих у вітчизняній мистецькій галереї. Чи образ Спасителя у каплиці Золочівського замку, чи Аполона на могилі українського соловейка – Соломії Крушельницької…
Цікаво було спостерігати, як працювала Теодозія над кожним новим твором. Зачинаючи від збору інформативного матеріалу до осмислення його, до того моменту, коли між образом і творцем зачинався діалог, іноді навіть полеміка, яка підштовхувала до порозуміння, до вибору варіантів. Траплялося, що розмови не виходило – тоді мисткиня відступалася: не для неї ця робота. Так було із замовленням на легендарну Роксоляну – от не клеїлася розмова із султаншею, та й кінець…
Ми вже говорили про іменитих гостей цієї майстерні: тут почувалися вільно і розкуто ще молоді Іван Драч та Іван Дзюба зі своїми нареченими, Федір Стригун із Таєю Литвиненко, просиджував годинами Іван Миколайчук. Та й не тільки вони, ось і нині біля дверей майстерні висить обширний список тих, для кого тут було мило і затишно, хто відчував своєрідну енергетику заангажованості на пошук, на творче змагання.
У майстерні мисткині
Після смерті Теодозії Бриж 4 липня 1999 року її майстерня стала музеєм – все-таки дещо робиться для пошанування наших визначних земляків. Цими днями вона буде відкритою довше – бо ж шанувальники творчості мисткині шукатимуть і знаходитимуть шлях до неї.